Пектораль – знахідка століття

Знайдена в 1971 р. золота скіфська пектораль одразу опинилася в центрі уваги в інформаційному просторі, а невдовзі – перетворилася на своєрідний символ України. Із 1972 р. вона стала окрасою експозиції та візитівкою Музею історичних коштовностей УРСР – філіалу Державного історичного музею УРСР (нині Скарбниця Національного музею історії України). Виявилося, що прикраса такого майстерного виконання є не тільки видатною археологічною знахідкою, визнаною на рівні ЮНЕСКО, а й шедевром світового ювелірного мистецтва.

Браслет «Скіфський» роботи ювеліра з м. Миколаїв Львівської обл. Олександра Мірошнікова.
Срібло, золочення. Експонат виставки в Скарбниці НМІУ

Життя пекторалі поза музеєм

Пектораль одразу привернула до себе увагу науковців всього світу. Згадаймо хоча б роботи самого Бориса Мозолевського: монографію «Товста Могила» (1979) та науково-популярне видання «Скіфський степ» (1983, 2005). І донині майже щороку видаються наукові праці, присвячені інтерпретації сюжетів про славетний артефакт. Зображення прикраси використовується як ілюстративний матеріал у різноманітній навчальній літературі, наприклад, у шкільних підручниках. Проте зображення золотої скіфської пекторалі стало досить впізнаваним завдяки різноманітній масовій продукції. Це популяризаторська поліграфічна продукція Музею історичних коштовностей України – буклети, путівники, фотоальбоми, художні листівки, сувеніри, календарі, деякі зразки представлені в експозиції.

Також відбулося філософське й художнє переосмислення образів, представлених на прикрасі, в культурному (літературному, мистецькому, музичному) і навіть побутовому середовищі. Можна сказати, що поняття «пектораль» набуло фактично другого життя поза музейними стінами та історико-археологічним контекстом.

Срібна монета НБУ «Пектораль» (набір з чотирьох монет)

Пропагується пектораль і завдяки продукції, виготовленій на офіційне, державне замовлення. Так, Національний банк України у 2003 р. ввів у обіг пам’ятну золоту монету «Пектораль» з серії «Духовні скарби України» номіналом 100 гривень, а у 2019 р. – пам’ятний ромбоподібний комплект «Пектораль», що складався з набору чотирьох срібних монет номіналом 10 гривень кожна. Того ж року комплект став переможцем конкурсу Національного банку України «Краща монета року». Є зображення прикраси і на знаках поштової оплати. Особливо цікавий багатоколірний блок «Пектораль» (2013), бо під дією УФ-випромінювання світиться тло, на якому розміщені елементи пекторалі.

Золото в поезії

Борис Мозолевський вважав пектораль за твір «величного симфонічного звучання і глибинного філософського змісту». Можна стверджувати, що саме він почав популяризувати цей символ України в мистецькому середовищі. В газеті «Літературна Україна» від 24 вересня 1971 р. вміщено статтю археолога «Лист, прочитаний через 23 століття», де йдеться про знахідки в кургані Товста Могила. У своїй подальшій поетичній творчості Борис Мозолевський неодноразово звертався до глибинного символізму пекторалі, зокрема написав філософську поезію «Золота симфонія пекторалі», що стала фінальною частиною «Ірію» – «поеми у витворах скіфського золотарства». Це своєрідне послання знайшло відгук серед інших письменників – археологічній знахідці присвячено багато літературних творів.

В’ячеслав Гутиря «Творець пекторалі»

Цікаво, що значна кількість явищ у царині музики теж пов’язана з назвою скіфської прикраси. До прикладу, ораторія «Скіфська пектораль» (1990) Олександра Яковчука на вірші його друга Бориса Мозолевського. Тільки в Києві успішно виступають перед слухачами оркестр гітаристів «ПектораL», камерний та дитячий хори під назвою «Пектораль». До того ж, відбувається низка культурних заходів: мистецький проєкт «Віолончельна пектораль» (м. Львів), фестиваль-конкурс дитячої та юнацької творчості «Зіркова пектораль талантів», Всеукраїнський конкурс-фестиваль «Золота пектораль», «Осіння пектораль талантів», Міжнародний фестиваль-конкурс мистецтв «Зірки Пекторалі» тощо. А в Києві у Міжнародний день театру вручається премія «Київська Пектораль».

«Пишатися, як Франція Джокондою»

Унікальна прикраса надихає і художників на нові мистецькі твори. В короткому огляді складно охопити весь мистецький доробок на тему пекторалі. Деякі з творів дуже опосередковано пов’язані з пектораллю, іноді вона трактується митцями як жіноча прикраса. Художник В’ячеслав Гутиря майже 20 років шукає первинні джерела появи пекторалі, розкриваючи образ її майстра. Він створив низку живописних полотен та скульптуру «Творець пекторалі». Власне бачення образів пекторалі представили художники-графіки – Володимир Бахтов, який багато працює над скіфською тематикою, та Валерій Вітер, який на своєму плакаті пов’язав ювелірний шедевр із трагедією Голодомору.

Валерій Вітер. Плакат «А ми дивились і мовчали».

Великий простір для наслідування є й у скульпторів, адже сама прикраса
містить рельєфні фігурки людей та тварин. Результат їхніх зусиль можна побачити у вигляді пам’ятників у Києві, Донецьку, Херсоні та, звичайно, в Покрові та Нікополі на Дніпропетровщині. Українські ювеліри також надихаються витвором давнього майстра.

Гранітний пам’ятник пекторалі відкрили 24 вересня 2021р. у місті Нікополі (Дніпропетровська обл.).
Національний реєстр рекордів України зафіксував артоб’єкт як «Найбільшу в Україні інсталяцію Скіфської пекторалі». Її розмір: 3,87 м х 3,86 м.

Окрім цього, існують десятки фірм, ресторанів, готелів, магазинів, житлових комплексів, салонів краси тощо із назвою «пектораль». Ми не будемо вдаватися до аналізу відповідності чи доречності такого найменування, а лише констатуємо різноманіття сфер, у яких воно використовується. На жаль, археологічна знахідка стала об’єктом різноманітних політичних фальсифікацій і спекуляцій. Навіть з’явилися вигадки про те, що предмет вивезли за межі України.

Впливає шедевр і на музейне життя – можемо зауважити значне збільшення кількості відвідувачів та екскурсій після відкриття виставки «Пектораль. Знахідка століття». Тож невипадково, що наші гості залишили після відвідин виставки такий відгук: «Пектораллю ми можемо пишатися так само, як Франція Джокондою».

Ірина Вітрик, старша наукова співробітниця музею