Становлення хірурга

Майбутній лікар народився 6 (19) грудня 1913 року в селі Ольхово (нині Череповецький район Вологодської області росії). Село згодом затопили Рибінським водосховищем.

Микола Амосов походив із селянської родини. Його матір була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповця. Батько воював у Першій світовій війні з 1914 року, а коли повернувся, незабаром покинув сім’ю. Із 12 до 18 років Микола Амосов навчався в Череповці у школі, потім – у механічному технікумі.

З 1932 року працював у Архангельську начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. 1934 року розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 року вступив до Архангельського медичного інституту, який закінчив з відзнакою 1939 року. Паралельно з роботою у сфері медицини продовжував навчатися в заочному інституті. Темою для диплома обрав проєкт великого аероплана з паровою турбіною.

1940 року отримав диплом інженера з відзнакою. Після закінчення інституту й до початку німецько-радянської війни працював хірургом у лікарні в Череповці. Також працював у комісії з мобілізації, а за деякий час був призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того отримав посаду хірурга в москві.

Наукове та громадське визнання

1952 року Микола Амосов переїхав до України, у Київ. Саме там він захопився кардіохірургією, яка принесла йому всесвітню славу. У березні 1953 року захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі».

1955-го Микола Амосов уперше в Україні почав лікувати вади серця хірургічним методом, того самого року створив і очолив першу в країні кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів. Потім з неї виділилася перша в Україні кафедра анестезіології. 1958 року Микола Михайлович один з перших у радянському союзі інтегрував у практику метод штучного кровообігу й почав співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця.

1963-го Микола Амосов уперше в радянському союзі провів протезування мітрального клапану, а 1965-го створив і вперше у світі упровадив у практику антитромботичні протези серцевих клапанів. Учений розробив низку методів хірургічного лікування вад серця, оригінальні моделі апаратів штучного кровообігу.

З 1959 по 1990 рік Микола Михайлович очолював відділ біологічної кібернетики Інституту кібернетики НАН України. У 1960–1970-х займався дослідженням і проєктуванням систем штучного інтелекту. Створив разом з колегами в Інституті кібернетики перших у світі автономних роботів, керованих штучною нейронною мережею.

Оперує Микола Амосов. Фото О. Б. Погона. 1970 рік.
Національний музей історії України

Під керівництвом Миколи Амосова відбувалися фундаментальні дослідження систем саморегуляції серця та розробка питань машинної діагностики хвороб серця, розробка й побудова фізіологічної моделі «внутрішнього середовища організму», моделювання на ЕОМ (комп’ютерах) основних психічних функцій і деяких соціально-психологічних механізмів поведінки людини. Нетрадиційність підходу й оригінальні погляди Миколи Амосова отримали широке визнання в Україні і за кордоном.

Клініку серцевої хірургії, яку очолював Микола Амосов, 1983 року реорганізували в Київський науково-дослідний інститут серцевої хірургії. Щороку в закладі проводять близько 3000 операцій на серці, зокрема близько 2000 – зі штучним кровообігом. Ведеться розробка найважливіших проблем серцевої хірургії.

З часом наукові дослідження Миколи Амосова, за його власними словами, сформувалися в такі напрямки:

• регулюючі системи організму – від хімії крові, через ендокринну й нервову системи до кори мозку;
• механізми розуму та штучний інтелект;
• психологія та моделі особистості;
• соціологія та моделі суспільства;
• глобальні проблеми людства.

У створеному лікарем інституті серцево-судинної хірургії підготовлено понад 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато з яких очолювали великі наукові медичні центри. Микола Амосов – автор понад 400 наукових робіт, зокрема 19 монографій. Низку його статей і книг перевидано у США, Японії, Німеччині, Болгарії.

Микола Михайлович став відомим і як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ-2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавали в Україні й за кордоном.

Відомого кардіохірурга обирали депутатом Верховної Ради СРСР 6–9 скликань. Його відзначали багатьма високими урядовими нагородами радянського союзу й України. 2003 року Інституту серцево-судинної хірургії Національної академії медичних наук України надали ім’я Миколи Амосова.

Помер славетний лікар 12 грудня 2002 року від інфаркту міокарда. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а).

Прикметно, що 2008-го глядачі телепрограми «Великі українці» визнали Миколу Амосова другим після Ярослава Мудрого великим українцем.

Деякі цікаві факти з життя Миколи Амосова

У 1960-х – на початку 1970-х років Микола Михайлович захворів на туберкульоз і лікувався у Старокримському санаторії. Коли він повністю одужав, організував там пульмонологічне хірургічне відділення. Потім Микола Амосов не один раз приїжджав на два-три місяці у Старий Крим до своїх родичів, привозив із собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції як у санаторії, так і в Старокримській міській лікарні.

Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем: «Був Амосов дуже простою людиною – без будь-якого апломбу й зарозумілості. Коли я працював лікарем і не знав ще в обличчя Амосова, одного разу, вийшовши з корпусу з медичними журналами, наказав йому, який скромно стояв біля корпусу, віднести ці журнали в адміністрацію санаторію. Амосов мовчки взяв ці журнали і так само мовчки відніс їх за призначенням. Наступного дня на нараді у головлікаря, де був присутній і я, і Амосов, Микола Михайлович, ніби між іншим, зауважив: «А мене, професора, тут вже зробили кур’єром…»

Микола Амосов разом з колегами-лікарями робить обхід у реанімації Інституту серцево-судинної хірургії. Фото 1987 року.
Національний музей історії України

Про розмах зацікавлень Миколи Амосова свідчить такий приклад: у своїх перших книгах він цитує неопубліковані на ту мить вірші Бориса Чичибабіна; у «Думках і серці» (1964) – «Махорку» (опубліковану в збірнику «Гармонія» 1965 року), у «Записках з майбутнього» (1965) – «Червоні помідори» (опубліковані вперше за 24 роки в збірнику «Дзвін»).

Пам’ять про лікаря

2003 року Національна академія наук України заснувала:

• Премію НАН України імені Амосова Миколи Михайловича в медицині, яку вручає відділення біохімії, фізіології та молекулярної біології НАН України за видатні наукові роботи в галузі кардіо- та судинної хірургії і трансплантології;
• Премію НАН України імені Амосова Миколи Михайловича в галузі кібернетики, яку вручає відділення інформатики НАН України за видатні роботи в галузі біокібернетики, проблем штучного інтелекту й розробки нових інформаційних технологій.

У Києві на вулиці Богдана Хмельницького, 42, де в 1971–2002 роках жив і працював науковець, встановлено меморіальну дошку авторства скульптора Григорія Хусіда.

Микола Амосов у операційній. Фото 1987 року. Національний музей історії України

На честь лікаря названо астероїд 2948 Амосов, відкритий 8 жовтня 1969 року у Криму.

26 листопада 2013 року Національний банк України в серії «Видатні особистості України» випустив срібну ювілейну монету «Микола Амосов» номіналом 5 гривень із присвятою: «Легенді світової науки, видатному вченому в галузі медицини й біокібернетики, громадському діячеві, академіку Національної академії наук і Академії медичних наук України, засновнику й директорові Інституту серцево-судинної хірургії. Микола Амосов врятував тисячі людей завдяки великій любові до них, почуттю відповідальності за їхні життя».

6 грудня 2013 року в день 100-річчя із дня народження Миколи Амосова в місті Старий Крим на території районної лікарні імені Миколи Амосова відкрили пам’ятник роботи Івана Кавалерідзе й кімнату-музей видатного кардіохірурга.

Таймураз Золоєв зняв документальну стрічку «Микола Амосов» про життя вченого, що стала переможницею XII Київського міжнародного фестивалю документальних фільмів у номінації «Документальні кінопортрети. Ретроспектива».

2013 року вийшов документальний фільм «Амосов: Сторіччя» (режисер Сергій Лисенко, оператор Андрій Лисецький, генеральний продюсер Катерина Амосова).

Олександр Іщук, провідний науковий співробітник відділу новітньої історії України Національного музею історії України

На заставці – Микола Амосов разом з колегами-лікарями робить обхід в реанімації Інституту серцево-судинної хірургії. Фото 1987 року. Національний музей історії України