Все починалося з виставки археологічних сенсацій

Музей створило Київське товариство старожитностей і мистецтв, засноване 1897 року. Його членами були відомі вчені та меценати, зокрема Богдан Ханенко та Олександр Терещенко.

Будівництво музею. Фото з київської преси. Нині в цій будівлі розташовується Національний художній музей України

На пожертви благодійників та коштом урядових структур Товариство 21 вересня 1897 року почало споруджувати приміщення для майбутнього музею. В кількох залах першого поверху ще незавершеної будівлі 5 серпня 1899 року відкрилася виставка з нагоди ХІ Археологічного з’їзду. Цей день вважається датою заснування музею.

На з’їзді науковці з усієї Російської імперії представляли свої останні досягнення та відкриття. На виставці експонували свіжі археологічні сенсації та знахідки з Київщини, зокрема трипільські пам’ятки. Захід організовував Вікентій Хвойка, одна із ключових постатей української археології. В експозиції були представлені знахідки з його експедицій, а також Олексія Бобринського, Володимира Антоновича та інших, предмети із приватних колекцій.

Експонати ХІ Археологічного з’їзду, які і сьогодні можна побачити в МІСТ

У 1900 році майбутній директор музею Микола Біляшівський зазначав: «Думка про необхідність створення в Києві музею, що давно існувала в місцевої громади, нарешті здійснилася – у нас є музей».

Спочатку музеєм завідував Вікентій Хвойка. Після виставки він підготував археологічну експозицію в інших трьох залах, яка відкрилася у грудні 1901 року та стала постійною. Щодня музей відвідували 500–600 осіб. Сам Хвойка від 1902 року й до кінця життя обіймав посаду хранителя археологічного відділу закладу.

У 1904-му відбулося згадане офіційне відкриття. Із цієї нагоди музей отримав цінні дарунки від українських меценатів, підприємців та урядовців. Наприклад, Богдан та Варвара Ханенки передали зібрання із 3000 предметів – зразків кам’яної та бронзової доби, скіфських старожитностей, хрестів та образів часів появи християнства на Русі, інших артефактів. А лісопромисловець і меценат Семен Могилевцев подарував колекцію «слов’янських старожитностей» із Київщини, яка складалася із 900 предметів.

Предмет із колекції Ханенків, подарованої музею у 1900-ті роки. МІСТ

У 1901 році головою правління Київського товариства старожитностей і мистецтв став Богдан Ханенко. Він був помітною фігурою в діловому житті Києва та входив до складу різних торговельних, промислових і громадських об’єднань. Меценат доволі часто вкладав власні кошти у вирішення поточних питань будівництва та організації роботи музею. Подружжя Ханенків поповнювало колекцію закладу найактивніше.

Фоторепродукція портрета Богдана Ханенка пензля Миколи Нєврева (опубліковано в книзі «Спогади колекціонера»)
та фоторепродукція портрета Варвари Ханенко пензля Олексія Харламова (з архіву Музею Ханенків)

Під час урочистого освячення музею Богдан Ханенко підкреслив: «…суспільство має знаходити в музеї більш повне і ясне воскресіння минулого <…> адже музей має представити святині минулого і <…> більше того, музей мусить стати житлом усіх муз, повинен одночасно бути і школою, і храмом, священним місцем, куди стікатиметься все для вивчення прекрасного» (процитовано за однією з наймасовіших газет того часу «Киевлянин», 1905 рік).

Директор, який зробив музей впливовим

В 1902 році Комітет старожитностей і мистецтв призначив директором музею Миколу Біляшівського. За час його керівництва (1902–1923) заклад став найбільшим в Україні.

Незадовго до цього Біляшівський повернувся з Варшави, де керував архівом колишнього фінансового управління Царства Польського при Варшавській казенній палаті. Юрист за освітою, Микола Федотович із юнацтва захоплювався нумізматикою та археологією. Він дослідив низку пам’яток від доби неоліту до Київської Русі, разом із Вікентієм Хвойкою вважається основоположниками української археологічної науки.

Микола Біляшівський. Архів NAMU

У автобіографії 1923 року Біляшівський згадує час, коли повернувся до Києва: «Музей саме будувався і скоро повинен був хоч так сяк закінчитись <…> Я близче став до Київської Старини [історико-етнографічний та літературний часопис – М. П.], завів там окремий відділ – «Археологічну Літопись», поширив свої наукові інтереси і тоді ясно зрозумів як, ще мало зроблено на Україні що до історії матеріальної культури, як мало зібрано памяток, як вони швидко гинуть і яку вагу мусить мати новий музей для їх охорони, дуже хотілося взятися за цю працю <…> коли комітет музея в 1902 р. пропонував мені взяти на себе керування музеєм, я з радістю прийняв цю пропозіцію і залишивши політехнічний [інститут, де працював бібліотекарем – М. П.] цілком віддався улюбленій праці. В музеї був вже археологічний відділ, складений переважно з знахідок Хвойки, але що до другіх відділів, то передо мною стояли голі стіни. Я виробив програм музея, причому за основу взяв теріторіяльний принціп, – щоб музей в памятках дав культурно-історічний образ України, починаючи з доісторії і кінчаючи сучасною добою» (цитується за публікацією автобіографії в «Науковому віснику Національного музею історії України», № 4, 2019 рік).

На посаді директора Микола Біляшівський налагодив роботу музею та організував масштабне поповнення колекції, влаштовуючи експедиції всією територією України. Основний акцент він робив на збиранні предметів української етнографії, а також намагався систематизувати артефакти різних епох. Такий підхід сприймали не всі меценати музею, зокрема й Богдан Ханенко, тож доводилося долати їхній скепсис. Заклад швидко набув національного значення, і його «спадкоємці» зберігають його донині.

Команда МІСТ прагне осучаснювати музей, але, як і в 1901 році, ми тішимося кожному відвідувачу та вашій підтримці.

Підготувала Марія Прокопенко за матеріалами Ярослава Затилюка

На заставці колаж Катерини Бруєвич та Анастасії Пташинської, використано фото Богдана Ханенка в кабінеті (1900-і роки), опубліковане в книзі «Спогади колекціонера»