29 грудня минає 130 років від дня народження Роберта Антоновича Лісовського (1893–1982) – українського художника, який займався станковою та книжковою графікою, декоративно-ужитковим мистецтвом, сценографією і дизайном. У своїй творчості він був послідовником Михайла Бойчука й Георгія Нарбута.

Видатний лікар, науковець у галузі медицини й біокібернетики, академік Національної академії наук України та Національної академії медичних наук України, лауреат численних премій, письменник і громадський діяч – розповідаємо про перемоги і виклики в житті Миколи Амосова.

8 листопада 1867 року розпочав свій перший сезон постійний оперний театр у Києві. Київський оперний театр не раз перейменовували: 1926 року він мав назву Київська державна академічна українська опера, 1934-го – Академічний театр опери і балету УРСР, 1939 року театру присвоїли ім’я Тараса Шевченка, у 1941–1943 роках установу називали Велика київська опера. Нині це Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка.

Руйнування російськими загарбниками в червні 2023 року греблі Каховської ГЕС активізувало в українському суспільстві дискусії про гідроелектростанції. Передусім саме про Каховську ГЕС. Одні вважають, що її потрібно відбудувати, інші – що ні. Менше говорять про розміри електростанцій. У світі в останнє десятиліття прагнуть відмовитися від великих ГЕС і перейти до малих. В Україні нині переважають великі гідроелектростанції. Хоча був період, коли переважали малі (1930–1950 роки), біля яких розбудовувалася інфраструктура. Яскравим прикладом таких ГЕС є Корсунь-Шевченківська, яку можна побачити на світлинах з колекції Національного музею історії України (МІСТ).

Тисячі років люди обмінювалися інформацією переважно за допомогою кур’єрів, які пересувалися пішки чи на конях. Так відокремлені спільноти дізнавалися про небезпеку або ділилися іншими важливими новинами. Прообраз поштових відділень з’явився в 4 тисячолітті до н. е. Тоді пошта була доступна лише для правлячої еліти. З часом кількість користувачів поштовими послугами зростала. Але поштова система «трималася» на ногах людини чи коня майже до кінця 18 століття. Все змінилося під час промислового перевороту кінця 18 – першої половини 19 століття, і досі система зв’язку постійно вдосконалюється.

У книжці про Марію Примаченко проєкту «Державні зібрання України» опубліковані роботи художниці із 16 музеїв країни, зокрема, з нині окупованих Донецька й Луганська. Символічно, що це видання з’явилося під час повномасштабної війни, цього літа. Сам проєкт «Державні зібрання України» існує понад 20 років і покликаний показати багатство української культури. Серію фоліантів про музейні колекції країни створюють лише три людини. Фотографує предмети Михайло Андреєв, макетує книжки художник Євген Матвєєв, координує процес, обробляє світлини, редагує макет і тексти Секретар РНБО Олексій Данілов. Теми видань визначають разом.

Художник-монументаліст Григорій Довженко був людиною кола розстріляного Михайла Бойчука, дивом уникнув репресій у 1930-х і зміг зберегти свої мистецькі принципи та гідність. Найвідоміший його витвір – «кам’яні вишиванки», унікальний комплекс оздоблень для близько 180 будівель Нової Каховки на Херсонщині. Григорій Довженко створив ескізи всіх орнаментів, придумав склад тиньку для оздоблень, загалом контролював кожний етап робочого процесу.

Вишукані меблі українських меценатів, розписана квітами порцеляна, пишний костюм із вишитою сорочкою – предмети, які не лише вражають майстерністю, а й можуть розповісти про взаємозв’язки української та західноєвропейської культур. Цьому присвячена виставка «Європа і Україна: діалог крізь віки», яка відкривається в Національному музеї історії України (МІСТ) 23 червня. Подія приурочена до річниці отримання Україною статусу країни-кандидата на вступ до Європейського Союзу.

Івану Котляревському можуть позаздрити багато письменників: його поема «Енеїда» стала популярною ще до публікації та розійшлася в рукописних копіях серед сотень людей. Саме цьому офіцеру у відставці родом із Полтавщини першому спало на думку написати літературний твір українською мовою. «Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди», – так звертався до письменника Тарас Шевченко у поезії «На вічну пам’ять Котляревському». 26 травня Національний музей історії України (МІСТ) представляє виставку «ЕНЕЇДА 225», присвячену 225-річчю з часу появи першого друкованого варіанта поеми.

Про битву під Кумейками знають менше, ніж про битву під Жовтими Водами чи Берестечком, але вона є однією з наймайсштабніших в українській історії 17 століття. Донедавна про цей бій було відомо лише з писемних джерел. Нині можна відтворити перебіг битви завдяки археологічним знахідкам. 2022 року на місці подій почала працювати експедиція Національного музею історії України (МІСТ) під керівництвом кандидата історичних наук Сергія Діденка. 

29 березня 1728 року в селі Лемешах Київського полку (нині –  Чернігівська область) народився Кирило Розумовський, якому судилося стати останнім гетьманом козацької України. Звично наголошують на тому, що його батько належав до рядового козацтва. Проте історики припускають, що за жіночою лінією Кирило все-таки був пов’язаний зі старшинським середовищем: його матір мала серед предків сотника.

Зброя є одним із перших винаходів людини. На виставці «През шаблі маєм права!» в Національному музеї історії України (МІСТ) можна простежити історію розвитку та використання зброї на території країни від кам’яної доби до сучасності.

Металургійний комбінат «Азовсталь» у Маріуполі заснували страшного 1933 року. Це був один із центрів індустріалізації, місце, де плекали культ соціалістичних досягнень. Нині промисловий гігант асоціюється з подвигом українських військових, які понад два місяці, перебуваючи у повному оточенні, чинили опір російським окупантам. Виставка «Азовсталь: нові сенси» у Національному музеї історії України (МІСТ) присвячена цій зміні сприйняття.

На виставці «MIRAS. Спадщина» у Скарбниці Національного музею історії України можна побачити кілька світлин із архіву Мурвет Аметової. Фотографії зроблено наприкінці 1920-х – у 1930-х роках. Незабаром родина Мурвет пережила депортацію і змогла на чужині зберегти рідну мову та традиції. В 1990-х родина повернулася з Таджикистану на півострів та оселилася в Севастополі. Мурвет розповіла історію своїх світлин, зокрема, про дивовижну «ката» – бабусю Есму, яка все життя, навіть у засланні на Уралі, розмовляла лише кримськотатарською мовою. Далі – пряма мова Мурвет.

У 1917–1918 роках колишня російська імперія розпалася на 14 держав. П’ять із них – Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія і Польща, змогли зберегти незалежність. Інші дев’ять, зокрема й Україну, завоювали більшовики. Вони проголосили на цих територіях «незалежні» радянські республіки, що силоміць утримувалися у сфері впливу кремля.

Так, на території України розмістили шість армій, що налічували 1,2 мільйона бійців. Однак, розуміючи, що утримати завойовані землі лише силою не вдасться, керівництво російської комуністичної партії (більшовиків) спробувало переконати уряди республік у тому, що вони цілком незалежні. Тож 28 грудня 1920 року між РРФСР та створеною 1919-го УСРР було підписано договір, згідно з яким держави визнавали незалежність одна одної та декларували укладання військового та господарського союзу. Аналогічні договори було укладено і з іншими республіками.

У нумізматичній колекції Національного музею історії України зберігається низка пам’яток західноєвропейського медальєрного мистецтва. До них належить прикметна німецька медаль кінця 17 століття. Обставини її появи висвітлюють один із епізодів спільної історії Речі Посполитої, до якої належала частина території сучасної України, та Саксонії.

Йдеться про елекційну та коронаційну медаль, викарбувану 1697 року у пам’ять про обрання королем Речі Посполитої саксонського курфюрста Фрідріха Августа, який у Польщі отримав ім’я Август ІІ Сильний. Медаль створив Георг Гауч – відомий нюрнберзький медальєр кінця 17 – початку 18 століть. Вона виготовлена зі срібла 958 проби, за вагою (27,8 г) та розмірами (діаметр – 48 мм) наближається до стандартів талера – основної обігової срібної  монети Західної Європи 16–19 століть. Медаль містить яскраві алегорії, які нагадують, яким непростим був шлях Фрідріха Августа до престолу.

2022-го минає 170 років із часу сенсаційної знахідки так званого Ніжинського скарбу. З одного боку, ця знахідка підштовхнула наукові кола до тривалої дискусії, а з другого – поклала край сумнівам щодо існування монетного карбування в Руській державі. Розповідаємо, як знайшли скарб і що він змінив у науковому світі.

Світ ловив, та не спіймав Сковороду за його життя, проте дослідники намагаються зробити це нині. Речей філософа майже не залишилося, і де вони зараз – питання. Його твори здебільшого відомі з переписаних копій шанувальників, а біографія – з «житія», створеного учнем і другом Михайлом Ковалинським. 3 грудня минає 300 років від дня народження філософа. До цієї дати Національний музей історії України (МІСТ) разом із партнерами представляє проєкт «Світи Григорія Сковороди». Це – спроба відтворити світ, у якому жив і творив свою філософію Григорій Сковорода.

Скарбниця Національного музею історії України разом із громадською організацією «Алєм» представляє проєкт «MIRAS. Спадщина», присвячений культурі кримських татар. Мета – ознайомити відвідувачів із культурою корінного народу України, розкрити значення її основних символів.

Майже всі експонати, а це, зокрема, розкішні ювелірні пояси, традиційне вбрання, вишивка золотом, посуд для кавування, кераміка, оздоблені орьнеком. «Орьнек – кримськотатарський орнамент та знання про нього» внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (2018) та до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО (2021).

16 вересня 1658 року гетьман Іван Виговський у місті Гадячі підписав договір із представниками польського короля Яна Казимира. За цим документом козацька Україна входила до складу Речі Посполитої на рівних правах із Короною Польською та Великим князівством Литовським. Укладення Гадяцького трактату ознаменувало розрив Військом Запорозьким протекторату з московським царем, проголошеного у Переяславі 1654 року. Водночас документ є своєрідним підсумком козацької революції, розпочатої 1648-го Богданом Хмельницьким: після десяти років війни козаки фактично «поверталися» до Речі Посполитої, але на умовах самостійної державної формації.

Навершя зі скіфським богом Папаєм, предмети з Мелітопольського кургану та Гайманової Могили, розкішний бронзовий та керамічний посуд – усе це можна побачити на новій виставці «Збережено в Україні» в Скарбниці Національного музею історії України. Ці пам’ятки грецького та скіфського мистецтва створені понад два тисячоліття тому, врятовані Україною та захищені її хоробрими воїнами.

З початком повномасштабної війни росії проти України синьо-жовтий прапор став символом хоробрості, який упізнають у всьому світі. Власне, ще за радянських часів синьо-жовтий прапор був символом боротьби, через який попередники сучасних окупантів переслідували та нищили. До Дня державного прапора Національний музей історії України (МІСТ) представляє виставку «Прапори Незалежності». 17 прапорів – з космосу та Антарктиди, з полону луганських бойовиків і з донецького аеропорту – за допомогою двох кольорів ілюструють сучасну історію України з її трагедіями та звитягами.

Володимирський собор з’явився в Києві у другій половині 19 століття. З часом він позбувся імперської патини, набув особливого статусу і символізує тисячолітню історію християнства в українських землях. 20 серпня минає 126 років від дня урочистого освячення собору.

Понад вісім років триває героїчний спротив України підступному північному сусіду. Хоробрість і самопожертва наших захисників, згуртованість усіх українців та злагоджена підтримка цивілізованих країн світу помножують віру в перемогу. Впевненості додає і наша історія. Згадаймо обставини гучної перемоги об’єднаного війська козацького гетьмана Івана Виговського, кримського хана та польського короля у битві під Конотопом 1659 року, що завершилася 7–9 липня.

Підтримка європейських країн, зброя польських та турецьких союзників, відновлення релігійної автономії – все це стосується України як нині, так і триста років тому. Статус кандидата на членство у Євросоюзі – одна з найрадісніших для нашої держави новин воєнного червня 2022-го. Це можна назвати відновленням історичної справедливості, адже країна давно культурно та політично є частиною європейського простору. Саме про це Скарбниця Національного музею історії України хоче нагадати за допомогою документів, коштовних предметів побуту та релігії, зброї та інших раритетів у новій виставці «Європейська Україна. Доба Мазепи».

Про початок повномасштабної війни більшість жителів Василькова дізналися за гуркотом ракет. На світанку 24 лютого військовий аеродром у місті нещадно обстрілювали росіяни. Будівля, в якій розташовується Васильківський народний краєзнавчий музей, перетворилася на велике укриття. Понад тиждень містяни майже не виходили на вулиці: місцева тероборона та бійці «Азова» відловлювали російських десантників, які тут висадилися. Тільки на початку березня музейники змогли розібрати експозицію. Зокрема, й колекцію васильківської майоліки, до якої входить відомий півник – такий самий, як і з уцілілої під час авіаудару шафи у Бородянці.

Значну спадщину творів ювелірного мистецтва, яке в Україні звалося золотарством, залишив по собі майстер Іван Андрійович Равич (1677–1762). У колекції Скарбниці Національного музею історії України зберігається 28 предметів, виготовлених золотарем. Більшість збірки – це вироби культового призначення: потири, оправи Євангелій, свічники й піддони від них, дарохранильниця, блюдо, водосвятна чаша, кухлик, напрестольний хрест, а також цікавий зразок світського столового посуду – чайник. Усі вони виготовлені з великою майстерністю, ефектні за формою, мають розкішне оздоблення, яке відповідає стилю бароко в Україні.

На початку травня Ірпінський історико-краєзнавчий музей відновив роботу. Там представляють виставку майстрині петриківського розпису Марії Яненко, що відкрилась за кілька днів до повномасштабної війни. Також можна побачити постійну експозицію – предмети різних епох, пов’язані з історією Приірпіння. Музей уже збирає експонати, пов’язані з новим етапом війни росії проти України. Ми завітали до колег, щоб дізнатися, як вони долають старі та сучасні виклики.

Чи доводилося вам чути про оригінальні витвори середньовічного мистецтва ‒ акваманіли? Акваманіл, або ж водолій – це посудина для води, різновид рукомийника у вигляді реальних та фантастичних тварин, птахів, воїнів-наїзників. Такі рукомийники відомі з античних часів, однак надзвичайної популярності набули в Західній Європі у 12–16 століттях.

Міста і села навколо Києва в перший місяць повномасштабної війни прийняли один із найбільших ударів російського агресора, який проривався на столицю. Деякі співробітники Національного музею історії України пережили це особисто. Серед них – наш дизайнер Юрій Єжель. Він ледь зміг вирватися з Ірпеня 9 березня. Юрій поділився спогадами про те, як росіяни руйнували рідне місто. Тепер йому складно відновити порядок подій по датах, бо все злилося в один жахливий день.

Невіддільну частину історії Русі становлять непрості відносини зі степовими сусідами, які час від часу здійснювали на неї військові набіги. 915 року на Русь вперше прийшли печеніги ‒ об’єднання тюркських племен. Про боротьбу з ними були складені героїчні оповіді, відомі з літописних переказів. Зокрема, це історії про хороброго київського юнака, який пробрався через табір печенігів, про двобій печенізького богатиря та хлопчини-кожум’яки, про хитрість жителів Білгорода (давнього міста на правому березі річки Ірпінь), які врятували поселення від печенізької облоги. Ці оповіді прославляють хоробрість простих людей в обороні рідної землі.

У Скарбниці Національного музею історії України зберігаються релігійні стародруки 17–18 століть, особливо цікаві з мистецького погляду. Вони оздоблені вишуканими срібними оправами, які створили відомі українські золотарі. Кожна оправа – це квінтесенція смислів, закладених у книгу, візуалізація ключових євангельських подій та постатей. Кожне зображення, розміщене на оправі, – це образок (маленька ікона), візуальний провідник до світу Слова, в який поринає людина, відкриваючи Книгу і заглиблюючись у читання.

Пречиста Діва Марія (Богородиця) є однією із центральних постатей духовної культури світу. Український народ пошановував Божу Матір ще перед повною християнізацією нашої батьківщини. Власне культ Богоматері в Україні-Руси склався із прийняттям християнства у 988 році. Тут її образ потрапив на вдячний ґрунт, адже етнографи стверджують, що устрій на українських теренах був матріархальним, тож жінку-матір у сім’ї дуже шанували, без неї родина не могла існувати.

20 квітня 1622 року (за новим стилем) у Києві від отриманих поранень після переможної військової кампанії під Хотином помер славетний гетьман Війська Запорозького Петро Конашевич-Сагайдачний. У пантеоні героїв української історії він добре знаний і як вправний воєначальник, і як патрон українського православ’я та освіти.

Ранок 24 лютого для Сергія Лаєвського, директора Чернігівського обласного історичного музею імені Василя Тарновського, почався з вибухів. Він прийшов на роботу, щоб разом із колегами рятувати колекцію від війни. Вперше заночував вдома 9 квітня. Ці понад 40 днів Чернігів був в облозі, під постійними обстрілами росіян. В цей час музей також дав прихисток місцевим жителям, які пересиджували повітряні атаки в його підвалі. У квітні українські військові відбили атаку росії на чернігівському напрямку, в місті відновлюється нормальне життя.

The huge international project “Rus – Vikings in the East” started at the Moesgaard Museum near Aarhus, Denmark in January. There are 2000 objects from nine countries on display. 15 museums and institutions from Poland, Latvia, Lithuania, Germany, Sweden, Finland, Norway, Denmark and Ukraine take part.

Потужний міжнародний проєкт «Русь – вікінги на Сході» відкрився в січні в Музеї Мозґорд поблизу данського міста Орхуса. На виставці представлено 2000 об’єктів із дев’яти країн. Участь беруть 15 музеїв та установ із Польщі, Латвії, Литви, Німеччини, Швеції, Фінляндії, Норвегії, Данії та України.

Підвищення ролі артилерії (а відтак – і зростання кількості жертв артилерійських обстрілів) під час Першої світової війни стимулювало розробку та масове виробництво захисних сталевих касок. Вони замінили кепі та одразу стали важливою частиною армійського екіпірування.

Однією з європейських рис, яка відрізняла ранньомодерну Україну від Московії, було міське самоврядування за магдебурзьким правом. На відміну від примусової вестернізації «згори», характерної для росії, західні новації органічно приживалися в українському суспільстві.

На 7 квітня припадає один із найбільших християнських празників – Благовіщення Богородиці. Воно належить до групи дванадесятих свят (12 найважливіших після Великодня свят християн східного обряду). На Благовіщення різні церкви пригадують ключову для християнства подію – те, як архангел Гавриїл оголосив Діві Марії, що вона народить Ісуса Христа. Із цим празником пов’язано чимало народних звичаїв та вірувань, що належать до сфери так званої «народної побожності». Однак звернімо увагу на інше – на офіційну, «високу» релігійну культуру.

Харків одним із перших постраждав від повномасштабної війни росії проти України, яка почалася 24 лютого. Це давнє козацьке місто є живим підручником з історії України. Статус міста Харків отримав 1654 року. Саме тут був центр Харківського слобідського козацького полку із фортецею з вежами та підземними ходами. В Харкові 1805 року було відкрито один із перших світських університетів. А в 1820‑х місто стало центром відродження української культури. Тут з’явилися перші видання з мовознавства, історії, літератури та етнографії.

Активна фаза російсько-української війни посилила інтерес до певних аспектів німецько-радянської війни 1941–1945 років. Зокрема – щодо співвідношення загиблих солдатів і офіцерів воюючих сторін. В істориків дотепер існують кардинальні розбіжності стосовно цього.

Всупереч сучасній ворожій пропаганді, ідея українського національного простору не була вигадана ані більшовиками, ані західними «генштабами» на початку 20 століття. Уявлення про українські етнічні землі від Сяну до Дону і від Прип’яті до Чорного моря органічно сформувалося в українському середовищі вже на початку національного відродження в першій половині 19 століття.

19 березня відзначає свій день народження Ліна Костенко – видатна українська поетеса та письменниця, авторка пророчих слів: «І жах, і кров, і смерть, і відчай, і клекіт хижої орди, маленький сірий чоловічок накоїв чорної біди».

Творчість поетеси в ці нелегкі для України дні є надзвичайно актуальною. Звернімо увагу на історичний аспект її масштабного доробку, що має зв’язок з експонатами Національного музею історії України – МІСТ.

Не буде перебільшенням твердження, що історія київських скарбів – це історія їх численних пограбувань та менш численних спроб збереження. Розповімо про найприкметніші з них. Зокрема, про ті, які можна побачити в Національному музеї історії України та його Скарбниці.

Які пам’ятки із зібрання Національного музею історії України свідчать про внесок Вікентія Хвойки в українську археологію

21 лютого 2022 року виповнюється 172 роки від дня народження Вікентія Хвойки – знаного дослідника археологічних пам’яток, талановитого художника, одного із засновників Київського художньо-промислового і наукового музею (тепер – Національний музей історії України). Роботи цього науковця дали змогу створити першу наукову концепцію історичного розвитку землеробського населення Середнього Подніпров’я від кам’яної доби до епохи Середньовіччя.

Для науковця стародавня фальшивка може мати не меншу цінність, ніж оригінал, адже вона є важливим свідком своєї епохи. Український археолог і нумізмат Кирило Мизгін багато років вивчає наслідування та копії римських монет, які виготовляли варвари на території сучасної України. На жаль, чимало унікального матеріалу для досліджень пан Кирило бачить лише на фотографіях з аукціонів, зокрема закордонних. Туди знахідки потрапляють від нелегальних скарбошукачів із металодетекторами, так званих «чорних археологів».

Нині Кирило Мизгін працює науковим співробітником факультету археології Варшавського університету у Польщі. Через специфіку досліджень іноді він відстежує втрати унікальних монет. Про те, чим цінні варварські копії та наслідування та як можна попередити розкрадання пам’яток – у інтерв’ю з Кирилом Мизгіним.

До 50-річчя розкопок кургану Товста Могила поблизу м. Орджонікідзе (нині м. Покров) на Дніпропетровщині Скарбниця Національного музею історії України відкрила виставку «Пектораль. Знахідка століття». Її створили у співпраці з Інститутом археології Національної академії наук України й урочисто відкрили 30 липня 2021 р. Виставка побудована за хронологією перебігу розкопок відповідно до записів із польового щоденника керівника археологічної експедиції Бориса Мозолевського. Експонати послідовно відтворюють етапи дослідницьких робіт.

Саме оригінал Пекторалі став центральним предметом виставки. Прикраса належить до того дуже обмеженого кола історичних, археологічних, культурно-мистецьких артефактів, які виходять за межі власного контексту та набувають знаковості не тільки у своїй країні, а й у світі. Тому, вже на етапі підготовки експозиції, було вирішено один із тематичних блоків присвятити, так би мовити, сучасному «життю» пекторалі.

Кінець року для Національного музею історії України особливо святковий. Адже 26 грудня 1901-го Музей старожитностей та мистецтв, «спадкоємцем» якого є МІСТ, відкрив частину експозиції для відвідувачів. А 30 грудня 1904 року заклад урочисто освятили й відкрили під назвою Київський художньо-промисловий і науковий музей імені імператора Миколи Олександровича. Музей розташовувався у будівлі на вулиці Грушевського, 6, згодом він став родоначальником МІСТ і Національного художнього музею України (NAMU). Розповідаємо кілька цікавих фактів про заснування закладу.

Цього року збігаються в часі два важливі для сучасної української історії ювілеї. Йдеться про 100-річчя від завершення національно-визвольних змагань 1917–1921 років та 30-річчя незалежності країни. Національний музей історії України – МІСТ поєднує ці дати в проєкті «Народжена волею, стверджувана зброєю!». Виставка демонструє тяглість традицій українського війська та поєднує історію збройних формувань періоду Української революції 1917–1921 років зі звитягою сучасних Збройних сил України.

Про Федора Ернста можна зняти пригодницький фільм із трагічним фіналом. Він – авторитетний мистецтвознавець, врятував тисячі українських пам’яток, третину життя перебував на засланнях, був розстріляний. Проте сценаристу варто підготуватися до проблем із матеріалом, бо особистих речей Федора Ернста майже не залишилося. З цим зіткнулися і співробітники Національного музею історії України – МІСТ, коли готували виставку «Рятував від небуття. Музейний простір і всесвіт особистості Федора Ернста». Однак про дослідника розповідають його справи.

Восени 1621 року понад місяць під містом Хотином тривала боротьба між силами Речі Посполитої, якій допомагали козаки, та османами. Ця битва виснажила обидві сторони. В міжнародних медіа перемогу поляків бучно висвітлювали як перемогу християнського світу над невірними. Водночас текст перемир’я 1621 року зник, а деякі компроміси замовчувалися. Османська сторона у власних джерелах теж називала себе переможцем.

У 17 столітті загадковий дарувальник пожертвував Успенському собору кладдахський перстень, типову ірландську прикрасу, що нерідко використовувалась як обручка. Щиток такого перстня зроблений у вигляді двох рук, які тримають серце. А ось ім’я генеральші Параскеви (у чернецтві — Піори) Глєбової, дружини київського генерал-губернатора Івана Глєбова, добре відоме з церковних книг, адже вона багато жертвувала до Успенського собору Києво-Печерської лаври. Серед її дарунків — сапфірова печатка з ініціалами.

Російська історикиня Тетяна Таїрова понад 30 років досліджує період Гетьманщини. З її наукових розвідок можна дізнатися про побут української шляхти 17—19 століть, завдяки дослідниці вперше опубліковано тисячі документів цього періоду. А в новелі «Мазепа. Хроники православного шляхтича» пані Тетяна намагається передати думки та почуття відомих героїв української історії. Свій художній твір дослідниця презентувала в Національному музеї історії України — МІСТ.

На початку жовтня виповнюється 40 років з дати відкриття унікальної усипальниці половецького аристократа в Чингульському кургані. Це поховання поблизу села Заможне Запорізької області археологи знайшли в недоторканому стані, значна частина виявлених коштовностей експонується у Скарбниці Національного музею історії України.

Чингульську Могилу досліджувала Запорізька новобудовна експедиція Інституту археології АН УРСР  під керівництвом Віталія Отрощенка. На рахунку цього археолога є багато інших видатних знахідок, зокрема скіфської доби, проте особисто для нього значно цікавішими є поховання доби бронзи, де менше яскравих речей. Про історію Чингульського кургану й те, чому дослідники досі сперечаються щодо дати половецького поховання, про те, чому трипільці не є українцями, та про дослідницьку кар’єру «на кістяках людей» читайте в інтерв’ю з Віталієм Отрощенком. Далі пряма мова археолога.

Шкіряну основу прикраси коня з Гюнівки за радянських часів реконструювали на чорному тлі замість автентичного синього, уникаючи синьо-золотої комбінації кольорів. «Шапка» із золотим декором виявилася кубком, а зрозуміти це допомогла інша знахідка археологів. Скіфський меч із золотим оздобленням руків’я та піхов виявили під час контрольної  зачистки катакомби, яку дослідники вважали розграбованою вщент. Такі цікаві деталі про знахідки з виставки «Скіфське золото» у Національному музеї історії України — МІСТ розповів археолог Віталій Отрощенко.

Напевно, у школі ви чули про Десятинну церкву, відому як перший мурований храм Київської Русі. Її будували у 989—996 роках за наказом князя Володимира. У грудні 1240 року храм зруйнували монголи. В історичних джерелах про памʼятку залишилися лише фрагментарні згадки, відсутній опис її цілісного вигляду.

Розкопки на місці руїн почалися в 1630-х роках за ініціативи митрополита Петра Могили. Відтоді дослідження та будівництво на території садиби Десятинної церкви проводилися неодноразово. Знахідки археологів розпорошені по різних колекціях в Україні та Росії, не все опрацьовано. Велике зібрання матеріалів із садиби Десятинної церкви зберігається в Національному музеї історії України (МІСТ).

Він може поєднати в одній каблучці золото й титан — так, щоб один метал ставав продовженням іншого. А камені, які він використовує, — австралійські та мексиканські опали, молдавіт, що виник внаслідок падіння на Землю метеоритів, тощо — навіюють думки про екзотичні подорожі. Побачити такі твори можна до 1 серпня в Музеї історичних коштовностей України (філія Національного музею історії України — МІСТ) на виставці «Станіслав Дрокін — ДНК автора». Проєкт курує старша наукова співробітниця МІКУ Ірина Удовиченко.

Станіслав Дрокін застосовує класичні й сучасні технології, експериментує з новими формами та методами. Важливим результатом його пошуків стали експерименти з методом гібридного (подвійного) лиття. Схожий метод біметалевого лиття під назвою ганга-джамна (ganga-jumna) існував у давній Індії. Також його використовували у скіфські часи та в давньому Китаї.

Ще за місяць до проголошення незалежності України, 25 червня 1991 р., Верховна Рада прийняла Закон про митну справу в Україні. Відтоді саме ця дата стала Днем згаданої інституції. Тому запрошуємо вас дізнатися, як функціонувала митна система в часи козацької України понад три століття тому.

Богдан Хмельницький, із огляду на важливість для державної скарбниці, створив митну систему Війська Запорозького ще в першій половині 1650-х рр., але відразу ж віддав її на відкуп. Цієї вельми дивної для нас (і дуже прикрої для сучасників гетьмана) практики дотримувалися майже всі наступні володарі гетьманської булави. До ХVІІ ст. єдиним гетьманом, який спробував змінити такий стан речей, став Іван Мазепа. Саме тому давайте детальніше розглянемо вибухову суміш політики та економіки в митній справі другої половини ХVІІ ст., яку він спробував упорядкувати.

У 1970-х роках на околицях міста Орджонікідзе (нині — місто Покров Дніпропетровської області) планували копати кар’єри для видобутку марганцевої руди. На обраній території була розташована група з 20 курганних насипів, які простягнулися на понад 20 кілометрів. Інститут археології Академії наук УРСР підписав угоду із гірничо-збагачувальним комбінатом, що протягом 10 років проводитиме тут розкопки. Виявилося, що ця місцина багата не лише корисними копалинами, а й скарбами іншого штибу. 21 червня 1971 року в кургані Товста Могила (середина IV століття до н. е.) археологи знайшли легендарну скіфську пектораль.

Механічний годинник – один із найважливіших пристроїв в історії людства. Його поширення в пізньосередньовічній Європі XIII–XIV ст. уможливило суттєве пожвавлення розвитку майже всіх сфер життя, особливо – міської економіки та науки. Британський історик та популяризатор науки Ніл Ферґюсон стверджує, що, окрім зазначеного, історія годинникарства – це ще й один із найбільш наочних прикладів “піднесення Заходу”. Адже, вперше винайдений у VIII ст. в Китаї, механічний годинник найбільшого розвитку отримав саме в Європі. І вже у XVII–XVIII ст. китайські імператори регулярно закуповували витвори європейських годинникарів.

У серпні цього року Національний музей історії України (МІСТ) представить масштабний проєкт про історію Десятинної церкви. Він приурочений до 1025-річчя з дня освячення першого кам’яного християнського храму Київської Русі. Церкву зруйнували монголо-татари під час навали 1240 року. Згодом її кілька разів відбудовували.

1890-ті – початок ХХ ст. є тим періодом, коли в Києві інтенсивно розвивалася система громадського електротранспорту. Звісно, йдеться про трамваї, гуркіт коліс і дзенькіт дзвіночків яких лунали сучасним урядовим кварталом, Європейською площею, вулицями Хрещатиком, Володимирською та Великою Васильківською. Історія омнібусів, «конки» та парового трамвая була недовгою – в 1892 р. їх замінили електричним трамваєм. Київ став першим містом у Російській імперії, де електрифікували трамвайні лінії.

У 1923 році юний Серж Лифар нелегально виїхав із радянського Києва до Парижа. Відома балерина Броніслава Ніжинська кликала до столиці Франції своїх кращих учнів. Лифаря серед них не було. Ще раніше Ніжинська навіть не хотіла приймати «застарого» для балету 16-річного хлопця до своєї київської студії.

Національний музей історії України разом із дослідницею Тетяною Ананьєвою готує до видання коментований щоденник археолога-аматора Кіндрата Лохвицького. Це прізвище можна побачити на одному з перших музейних експонатів — бивні мамонта. Лохвицький знайшов його 25 червня 1836 року, про що свідчить пам’ятна пластинка. Однак найважливіше те, що завдяки цьому археологу в Києві знайшли залишки Золотих воріт та Ірининської церкви.

У Національному художньому музеї України в залі барокового мистецтва привертає увагу червоний стіл із живописним розписом. На ньому зображені алюзії на пори року й композиція з рогом достатку. Цей стіл із митрополичого будинку Софії Київської в 1929 році тоді ще Всеукраїнський історичний музей імені Шевченка виміняв на шафу з червоного дерева. За п’ять років музей розділили на декілька установ, нині це Національний художній музей України (NAMU) та НМІУ. А стіл, перш ніж потрапити до експозиції, кілька десятиліть простояв у фондах.

Жертвами Другої світової війни стали не лише люди, а й тисячі музейних пам’яток. Хоча частину фондів Національного музею історії України (тоді — Центрального історичного музею імені Тараса Шевченка) 1941 року евакуювали до Уфи, чимало експонатів втрачено. На початку 2000-х років тодішня завідувачка Музею історичних коштовностей України (філія НМІУ) Людмила Строкова допомагала повернути до Києва 19 так званих старожитностей антів — це фібули (застібки) та ремінна гарнітура, які за дивних обставин потрапили до Краківського археологічного музею.

Києво-Могилянська академія — один із перших університетів Східної Європи. Її історія починається у 1615 році, з Київської братської школи. Із закладом пов’язані імена видатних філософів, релігійних діячів, військових. Наприклад, там вчилися Григорій Сковорода та Іван Мазепа. Проте понад 400-літню історію Могилянки, як її називають неформально, переважно досліджували за архівними та опублікованими документами. Нещодавно з’явилася нагода дізнатися про матеріальні речі, пов’язані з історією університету, — чимало таких артефактів зберігається в колекції НМІУ.

Особливістю східноєвропейських локальних соціумів XVIII ст. була жвава економічна взаємодія, яка проявлялася в товарообігу, що постійно зростав, та інтенсифікації руху населення. Разом це давало змогу розвивати місцеві ринки та сприяло відносно швидкому поширенню і впровадженню технологічних інновацій у господарське життя. Оскільки від результатів такої економічної взаємодії вигравали майже всі, то досить швидко (принаймні на локальному рівні центральноукраїнських земель) на задній план почали відходити взаємні історичні кривди й сусідські суперечки.

Кілька десятків квадратних метрів музею вмістили найбільший у світі літак «Мрія», космічну систему «Енергія-Буран», кілька теплоходів і тепловозів, трактори, плуг і навіть нафтові вишки. Все це у дуже зменшеному масштабі, але деталізоване, наповнює дитячий простір, розміщений в апсиді третього поверху Національного музею історії України. Макети і моделі транспорту нагадують іграшки і водночас дають змогу краще уявити минуле.

Проєкт підготував відділ історії незалежної України. Завідувач цього відділу Антон Богдалов розповів про найнезвичніші експонати.

Близько 15 тисяч років тому на території сучасного села Межиріч у спорудах із кісток мамонтів зимували мисливці. Цю стоянку випадково відкрили у 1965 році. Тепер життя на цій території вирує влітку, коли там працюють археологи. Межиріч привертає увагу науковців з різних країн, і матеріалу для досліджень їм вистачить на кілька десятиліть. Стоянка могла б претендувати на статус пам’ятки світового значення, але на практиці ентузіасти мусять рятувати її від руйнувань і грабіжників.

Археологічні розкопки Ольвії тривають понад століття. Це одна з найбільших грецьких колоній у Північному Причорномор’ї, центр якої розміщувався поруч із сучасним селом Парутиним у Миколаївській області. Артефакти звідти розпорошені між різними музеями колишнього Радянського Союзу. В Національному музеї історії України також є колекція архітектурної кераміки, зібрана археологами в 1936 — 1940 роках.

Приручена помста» — так називає ранньомодерний судовий процес доктор історичних наук Наталія Старченко. Незабаром у видавництві «Laurus» має вийти її книжка «Українські світи Речі Посполитої». Це 105 історій про наше минуле, основним джерелом для яких стали судові книги. З такими документами дослідниця працює не один десяток років, проте нова книжка почалася з дописів на фейсбуці.

Що таке честь? Про це — в історичному аспекті — багато знає історик Наталія Старченко. Вона досліджує життя української шляхти на межі XVI—XVII століть. Пані Наталія — популярна фейсбук-блогерка, чиї історичні оповідки збирають десятки коментарів. Можливо, насамперед тому, що глобальну історію вона розкриває через історії людей, які жили кілька сотень років тому.

У грудні Національний музей історії України відкриє масштабну виставку «Скіфський звіриний стиль: труднощі «перекладу». Виставка присвячена 100-літньому ювілею дослідниці Варвари Іллінської, яка запропонувала новаторське бачення мистецтва скіфів. В експозиції будуть представлені близько сотні творів з колекції НМІУ та його філії — Музею історичних коштовностей України. 

Олексій Толочко є знаним дослідником доби Русі, він викладав у Києво-Могилянській академії та Гарварді, його книжки дають змогу кардинально переоцінити те, що для багатьох «давно відомо» та «очевидно». Так, наприклад, сталося з «Очерками начальной Руси». В цій книжці стверджується, що «Повість временних літ» — тривалий час основне джерело інформації про заснування Київської Русі, є радше цікавим літературним твором, аніж достовірною хронікою.

На початку 1890-х років у Російській імперії скасували державну монополію на друк поштових карток. Тоді й почався бум цього виду сувенірної продукції. Видавництва величезними накладами розгорнули друк поштівок із найрізноманітнішими зображеннями — вітальних із Різдвом чи Великоднем, портретів тогочасних «зірок», видових, порнографічних (останні, звісно, відкрито не продавалися).

У 1980-х роках у Вінницькій області розбудовували зрошувальні системи. Місцеве управління водного господарства профінансувало попередні рятувальні археологічні роботи. Напевно, чиновники й не здогадувалися, яке важливе значення це матиме для науки: на місці майбутніх зрошувальних систем знайшли поховання мідно-кам’яного віку, доби пізньої бронзи, могильники сарматів і невідомих племен.