Нова Каховка була окупована в лютому 2022 року, на початку повномасштабної війни росії проти України. Коли 6 червня 2023 року російські військові підірвали греблю Каховської ГЕС, багато хто згадав про «кам’яні вишиванки» та їхню драматичну долю. У липні в київській галереї ART 14 пройшла виставка «Григорій Довженко. Окуповане мистецтво», присвячена роботі митця в Новій Каховці. В експозиції представили ескізи оздоблень, унікальні фотографії з роботи над проєктом, акварелі з будівництва ГЕС, створені Тарасом Довженком – сином Григорія Овксентійовича. Курували виставку художник Володимир Єршихін та Клавдія Довженко, онука митця. Вона і розповіла про випробування, які випадали на долю дідуся та його творів.

Клавдія Довженко. З архіву співрозмовниці

Дитинство в злиднях і тяжка робота

Григорій Довженко народився в селі Полтавка на Миколаївщині, у родині бідного селянина Овксентія. Нині село має статус міста і називається Баштанкою, там на початку повномасштабного вторгнення військові та цивільні зупинили величезну кількість російських окупантів.

Родина Григорія Довженка була дуже велика. З 17 дітей вижили тільки 11. Маленький Григорій полюбляв розмальовувати стіни своєї та сусідських хат. Хлопець добре вчився в церковно-парафіяльній школі та земському училищі. 1913 року через злидні вся родина переїхала в Сибір на освоєння земель. Григорій пробув із батьками недовго. Хлопець хотів малювати, і у 17 років один поїхав у місто Омськ. На дорогу заробляв сам, уже в Омську, коли вступив на вечірні Курси красних мистецтв, паралельно працював сторожем і поштарем у місцевому ветеринарному управлінні. Першими вчителями Григорія стали художники-реалісти Ю. Куртуков і В. Волков.

У просторі виставки «Григорій Довженко. Окуповане мистецтво» в галереї ART 14. Фото Юрія Єжеля, Національний музей історії України (МІСТ)

Із приходом радянської влади Григорій Довженко працював ілюстратором, а також разом із товаришами створював декорації та ескізи костюмів до опери «Князь Ігор» у постановці Сибірського державного театру.

Одеський інститут, перші розписи та кінофабрика

1921 року родина Довженків повернулася до Баштанки. Незабаром Григорій вступив до Одеського художнього інституту. Він єдиний із родини став професійним художником.

На початку 1920-х Київ тільки оговтувався від воєн і частих змін влади. Багато митців зібралися в Одесі, також тут набирала обертів робота Одеської кінофабрики. Спочатку Григорій Довженко вчився малюнку в майстерні професора Данила Крайнєва. На третьому курсі потрапив на факультет монументально-прикладного мистецтва до професора Григорія Комара та здружився з ним. А мистецтво орнаменту викладав Амвросій Ждаха, який заохочував учнів збирати зразки народних вишивок і розписів, звертати увагу на оздоблення церков.

Замальовки квітів, які Григорій Довженко робив, створюючи орнаменти для будівель Нової Каховки. Фото Юрія Єжеля, МІСТ

1927 року Григорій Довженко виграв конкурс на розпис Східної торгової палати в Одесі. Це було великою творчою перемогою. Замовлення митець виконував разом із Григорієм Комаром. Ескізи розписів зберігаються у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького та в Національному художньому музеї України. Але самі фрески радянська влада знищила.

Після завершення інституту Григорій Довженко працював на Одеській кінофабриці. Саме там він познайомився зі знаменитим тезком Олександром Довженком. Вони заприятелювали, автор культової «Звенигори» згодом відіграв ключову роль у тому, щоб Григорій Овксентійович почав працювати у Новій Каховці.

Олександр Довженко. Фото з сайту Одеської кіностудії
(www.odesafilmstudio.com.ua)

На кінофабриці Григорій Довженко зокрема оформив як художник фільм «Перекоп» ще одного знаменитого митця – Івана Кавалерідзе. Також створював плакати до фільмів і навіть підробляв актором в епізодах. Гарний високий хлопець – як сказали б сьогодні, для багатьох він був крашем.

Михайло Бойчук, натхнення та страх

Григорій Комар, вчитель Григорія Довженка, був учнем та другом Михайла Бойчука. В другій половині 1920-х Григорій Овксентійович став частим гостем у Києві, де і сам познайомився з майстром, увійшов до його кола, перейнявся ідеями бойчукізму. Незабаром Михайло Бойчук запросив Григорія Довженка попрацювати з розписами Селянського санаторію імені ВУЦВК в Одесі. Також разом із бойчукістами Григорій Довженко розписував Луцькі казарми у Києві на вулиці Дегтярівській.

Михайло Бойчук. Джерело: photo-lviv.in.ua

Саме на відпочинку з київськими монументалістами в Межигір’ї Григорій Довженко здружився з членами трупи культового театру «Березіль» – засновником Лесем Курбасом, акторами Наталією Ужвій та Амвросієм Бучмою.

1930 року Григорій Довженко перебирається до Києва, куди його запросили викладати до Київського художнього інституту (нині – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Спочатку він працював асистентом у майстерні Федора Кричевського, а потім викладав малюнок і живопис на архітектурному факультеті.

Автопортрет Григорія Довженка середини 1950-х років. Фото Юрія Єжеля, МІСТ

У 1930-і роки Григорій Довженко створив чимало живописних робіт, але їх, як і загалом матеріалів про той період, збереглося вкрай мало, бо їх знищували. З 1935 року починається цькування українських митців, 13 липня 1937-го розстріляли Михайла Бойчука. Після цього багатьох людей його кола, зокрема Григорія Довженка, звільняють із викладацької роботи. Люди переховуються, уникають спілкування, бояться арештів і розстрілів. Стратили найближчих учнів Михайла Бойчука: Івана Падалку, Василя Седляра. Тих, кого не розстріляли, влада цькувала, багато хто не пережив 1940–1950-х років, а хто зміг – виїхав з України в різні частини радянського союзу. Деякі митці, як Марія Юнак, ховалися в Москві, де було легше уникнути переслідувань.

Тоді Григорій Довженко жив на вулиці Короленка (нині – Володимирська), там і малював. Це був старий будинок, велика комунальна квартира з високими стелями, де Григорій Овксентійович із родиною займав дві кімнати. Якось друзі без пояснень попередили, щоб художник прибрав картину, над якою працював. Григорій Довженко скрутив полотно і знищив. А наступної ночі до нього прийшли з НКВС та перерили всю квартиру. Вони не знайшли роботу, яку шукали, і так художник уникнув арешту. Яка це була картина – невідомо. Люди до останнього розповідали про той період дуже обережно, натяками. Історію про картину розказав син митця Тарас Довженко, який на той час був маленьким.

Війна та синтез мистецтв

Коли Німеччина напала на радянський союз, Григорія Довженка разом із Київським художнім інститутом евакуювали до Таджикистану.

Після завершення Другої світової війни митець повернувся до Києва. У грудні 1945-го він займався реставраційними роботами у Володимирському соборі, відновлював експозицію Державного музею українського образотворчого мистецтва (нині – Національний художній музей України). Син Тарас продовжив навчання у художній школі – згодом він стане архітектором.

Незабаром Григорій Овксентійович почав працювати у новоствореному Інституті монументального живопису і скульптури при Академії архітектури УРСР. Там він зокрема розробляв питання синтезу мистецтв: гармонійного поєднання архітектури та монументального оздоблення. Коріння цього явища сягає давнього Єгипту та античності.

На початку 1950-х у житті Григорія та Тараса Довженків почався новий етап, пов’язаний із Олександром Довженком. Тривало драматичне будівництво Каховської ГЕС. Для цього затопили Великий Луг із могилою кошового отамана Івана Сірка. Людей, які жили на цих землях, відселяли, не чекаючи дозволу, а їхні домівки – затоплювали.

Фото зроблено біля села Ольгівки Бериславського району Херсонської області – району майбутнього спорудження Каховської ГЕС. 19 жовтня 1950 року. МІСТ

Олександр Довженко поїхав на будівництво створювати фільм «Поема про море». Для влади це був засіб пропаганди, для Довженка – і поклик душі. Тому він обурився, коли побачив у Новій Каховці дво- і триповерхові будинки для робітників, схожі на бараки, сірі та одноманітні. Тоді впливовий режисер звернувся до Академії архітектури УРСР із проханням сформувати групу художників та архітекторів, яка б оздобила будівлі в Новій Каховці. Він пам’ятав Григорія Довженка і сам «підказав» його кандидатуру. До думки Олександра Петровича дослухалися.

Створення «кам’яних вишиванок»

Григорій Довженко провів у Новій Каховці майже п’ять років. Майстри під його керівництвом оздобили три вулиці. Йдеться про близько 180 споруд: житлові будинки, палац культури, школи, літній театр, стадіон тощо. Це – єдиний в Україні цілісний монументально-архітектурний ансамбль. Ескізи усіх оздоблень Григорій Овксентійович розробляв особисто, вручну, у вигляді картонів. Жоден з орнаментів не повторюється.

Ескізи, які Григорій Довженко зробив, створюючи орнаменти для будівель Нової Каховки. Фото Юрія Єжеля, МІСТ

Оздоби виконували в техніці різьблення на сирому тиньку, яку винайшов митець. Склад цього тиньку теж розробив Григорій Овксентійович. Вдень шар цього розчину завтовшки кілька сантиметрів наносили на цегляну стіну. Вночі штукатури рівняли його, близько 4-ї ранку приходила бригада, яка металевими ножами вирізала орнамент. Треба було встигнути за один день, бо розчин висихав на сонці. Орнаменти прикрашали мозаїками або розфарбовували тло. Григорій Довженко перевіряв кожен будинок і підправляв орнаменти своїм гострим ножем.

Елементи оздоблень, створених Григорієм Довженком у Новій Каховці. Фото зроблені Сергієм Войтком для галереї ART 14

Орнаментальні різьблення Григорія Довженка у Новій Каховці. Фото Сергія Войтка для галереї ART 14

Разом із Григорієм Довженком у Новій Каховці працював його син Тарас, тоді ще студент. Він залишив чимало спогадів про роботу з проєктом. Також він створив серію акварелей, на яких зафіксовано будівництво ГЕС, Олешківські піски, природа Херсонщини. Після того, як росіяни розграбували музеї Херсонщини, зокрема, вивезли роботи художника Альбіна Ґавдзінського, акварелі Тараса Довженка отримали додаткову документальну цінність.

Тарас Довженко. «Будівництво Нової Каховки». Папір, акварель. З приватного архіву Клавдії Довженко

Тарас Довженко. «Будівництво Нової Каховки». Папір, акварель. З приватного архіву Клавдії Довженко

1955 року Григорій Довженко завершив проєкт і отримав за нього премію. Незабаром, у листопаді, вийшла постанова про боротьбу з надмірностями в будівництві, почалася ера «хрущовок». Орнаменти Григорія Довженка не збили, але перестали про них згадувати.

Не до всіх будинків збереглися ескізи. Оскільки проєкт був державним, більшість матеріалів розпорошена по публічних архівах. Невелика кількість креслень, щоденників, фотографій та малюнків – візуалізацій для захисту проєкту, зберігається в родині митця.

Майстерня художника

У Григорія Довженка було небагато замовлень. Монументальне мистецтво не могло існувати без держави, а митець уникав прославляння влади. Клавдія Довженко описує його творчість як «еміграцію в орнамент». Коли не було замовлень, Григорій Овксентійович створював невеликі керамічні роботи, фрески, креслення робіт, які хотів би втілити.

Більшу частин часу митець проводив у майстерні на вулиці Сошенка, 33 у Києві, це відомий осередок художників. Григорій Довженко надавав перевагу фарбам, створеним власноруч, постійно розробляв для цього нові технології. За спогадами Клавдії Довженко, майстерня її дідуся нагадувала кабінет алхіміка. Художник виготовляв натуральні фарби на яєчному жовтку з пігментами, розтирав їх у старовинних ступах та робив невеликі фрески, в основному, абстрактні.

Клавдія Довженко. «Дідусь у майстерні». Полотно, олія. 1980 рік

У Григорія Довженка були учні, які приїздили до нього за порадами. Йому вистачило сміливості підписати листа, щоб реабілітували Софію Налепинську-Бойчук, дружину Михайла Бойчука, яку також розстріляли. Зрештою, 1988 року це зробили.

Художник був аскетичною людиною. Щодня малював або вивчав журнали з мистецтва, досліджував синтез мистецтв за кордоном. Як і на всіх бойчукістів, великий вплив на нього справили роботи Хосе Клементе Ороско та Дієго Рівери з Мексики.

Наприкінці життя Григорій Довженко отримав замовлення на мозаїку «Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь» на кінотеатрі «Ровесник» у Києві (нині – Київський муніципальний академічний театр ляльок). Для величезної мозаїки художник використав шматочки смальти та керамічну плитку площею від 1 до 3 квадратних сантиметрів, це була дрібна та ретельна робота.

«Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь», 1971 рік. Київський муніципальний академічний театр ляльок. Фото Володимира Єршихіна

Мозаїка розташовується далеко від центру міста. На початку 1970-х це був новий перспективний район, і Григорій Довженко працював з великою радістю, збереглося чимало ескізів цієї роботи. У виданнях для іноземців про Київ 1980-х панно друкували як приклад неідеологічної мозаїки. Григорій Овксентійович зробив ще кілька мозаїк у Києві, зокрема, на фасаді міської молодіжної бібліотеки на вулиці Гетьмана Павла Скоропадського, 49 (раніше – Льва Толстого).

Пам’ять

Клавдія Довженко вчилася в художній школі і навідувала дідуся в майстерні. Він завжди пригощав чаєм, кликав до лісу збирати гриби, розпитував про навчання. Був щедрим, у гості приходив із великими пакунками цукерок, на свята давав дітям кишенькові гроші. Київська квартира Григорія Довженка була відома як осередок художників-монументалістів. Там збиралася молодь, наприклад, Ада Рибачук і Володимир Мельниченко, автори знаменитої і знищеної Стіни Пам’яті на Байковому цвинтарі.

Влада не знищила художника-бойчукіста, радше – ігнорувала його існування. Велике замовлення в Новій Каховці митець отримав завдяки протекції Олександра Довженка. А його перша персональна виставка відбулася 1983-го, за три роки після смерті.

Григорія Довженка не стало, коли Клавдії було 13 років. Тож про чимало сторінок його життя вона дізнавалася опосередковано, від батька. Або переглядаючи дідусеві журнали 1960-х, в яких він відзначав важливі думки. Зокрема, фразу про те, що за розвитком мистецтва в країні можна оцінювати її розвиток загалом.

Візуалізація, яку Григорій Довженко зробив, створюючи орнаменти для будівель Нової Каховки.
З приватного архіву Клавдії Довженко

Діти художника Тарас і Леся велику частину його творів, що збереглися, передали малій батьківщині – до Баштанки. Кілька залів місцевого краєзнавчого музею присвятили його творчості. Під час повномасштабної війни зберігачі музею та активісти ці роботи вивезли.

Художник-монументаліст працював у різних містах України: в Донецьку, Горлівці, Луцьку, Рівному, ймовірно, в Івано-Франківську. Робіт митця збереглося небагато, і вони потребують догляду.

Наймасштабніший комплекс Григорія Довженка, «кам’яні вишиванки», потерпав ще до повномасштабної війни. Місцеві жителі ставилися до оздоблень не дуже дбало, в роки незалежності деякі з них пошкодили через утеплення будинків. Архітекторка Тетяна Євсеєва створила Новокаховську організацію охорони культурної спадщини та разом із донькою Лізою та іншими небайдужими людьми взялася за збереження орнаментів. Власне, завдяки цій ініціативі й з’явилася назва «кам’яні вишиванки». Про унікальні оздоблення дізналися люди, їх почали приводити до ладу, влаштовували екскурсії. У 2018 році частину споруд навіть внесли до державного реєстру пам’яток місцевого значення.

Підрив греблі Каховської ГЕС створив нову загрозу для унікального ансамблю. Люди, які виїжджали з Нової Каховки, розповідали, що ці квартали затопило в перший день після підриву гідроелектростанції. Але вода відійшла дуже швидко. Наразі Нова Каховка візуально не постраждала від повені. Можливо, вода підтопила фундаменти. Але всі три вулиці, на яких працювала команда Григорія Довженка, є лінією оборони російських окупантів. Тому доля пам’яток залишається невизначеною.

Праворуч – шеврон з елементами орнаментів Григорія Довженка. Фото Юрія Єжеля, МІСТ

Місцеві активісти створили шеврони з елементами орнаментів Григорія Довженка, адже багато жителів Нової Каховки нині – на фронті. Вони захищають там Україну, її громадян, її історію та культуру, зокрема і монументальні пам’ятки.

***

У тексті використані матеріали зі статті Валентини Рубан до каталогу виставки творів Григорія Довженка (Київ, 1983).

Марія Прокопенко

Колаж на заставці Анастасії Пташинської, у зображенні використано фотопортрет Григорія Довженка з сайту Баштанської публічної бібліотеки (basht-cbs.mk.ua) та фото орнаментальних різьблень Григорія Довженка у Новій Каховці, зроблене Сергієм Войтком для галереї ART 14