Як Україна знайомилася з оперою

Опера, якою ми її знаємо нині, не завжди була такою. Первісні оперні форми, які виконували перед публікою, були окремими сюжетно пов’язаними між собою співаними текстами з музичним супроводом і почасти з танцювальними вставками. Поступово, із 16 століття, оперний жанр ствердив свої особливості й став окремим видом сценічного мистецтва, а балет виокремився в самостійний жанр. Із часом опера набувала більшої умовності, і саме голос у поєднанні з оркестровим супроводом, а не дія відрізняють оперу від інших сценічних жанрів.

Від виразно розважального, вуличного формату опера із часом перемістилася до спеціальних театральних споруд. Першим оперним композитором уважають флорентійця Якопо Пері (1561–1633), а першою оперою визнають його твір «Дафна», що датується 1594 роком. Високі досягнення оперного мистецтва належать до 19 століття та пов’язані з іменами переважно італійських композиторів: Джоаккіно Россіні, Джузеппе Верді, Джакомо Пуччіні та інших.

Україна, взоруючи на Європу, поступово засвоювала оперне мистецтво. Спочатку це зацікавлення вдовольняли гастрольні турне європейських труп, а згодом відбулося становлення власних колективів.

Першою відомою оперою українського автора є «Демофонт» (персонаж грецької міфології, учасник Троянських війн) Максима Березовського. Вона написана італійською мовою, прем’єра відбулася 1773 року в Ліворно.

У 19 столітті українська опера отримала свою класику. Перший з таких творів – «Запорожець за Дунаєм» (1863) Семена Гулака-Артемовського, пізніше Микола Лисенко створив опери «Різдвяна ніч» (1874), «Тарас Бульба» (1880–1890), «Наталка Полтавка» (1889) та інші. До оперного жанру зверталися й інші українські композитори. Пригадаймо лише оперу «Купало» Анатоля Вахнянина, «Катерину» Миколи Аркаса, «Бранку» і «Кармелюка»  Кирила Стеценка.

Перші спроби запровадити в Україні постійний театр реалізовано 1772 року у Львові. 1780-го такий театр з’явився в Харкові, 1810-го – в Одесі.

Поява оперного театру в Києві

А от у Києві перший оперний сезон розпочався лише 1867 року у приміщенні Міського театру. Не маючи власних опер, для прем’єри взяли твір росіянина Олексія Верстовського «Аскольдова могила» (1835). Оспівані події відбуваються в часи правління Володимира Святославича, на тлі боротьби християнства із язичництвом розгортається любовна історія, а центром подій стає територія Аскольдової могили.

Приміщення київського Міського театру згоріло 1896 року, після чого на п’ять років кияни залишилися без опери. Будівництво нової споруди за проєктом архітектора Віктора Шретера завершилося 1901 року, і з того часу фактично театр діє безперервно.

Листівка із зображенням оперного театру в Києві. Початок 20 століття.
Національний музей історії України

Крім вистав, 1911 року київська опера «прославилася» в інший спосіб: там внаслідок терористичного акту вбили одного з найвідоміших українофобів того часу, російського прем’єр-міністра Столипіна.

У час Української революції 1917–1921 років будинок театру неодноразово використовували для публічних зібрань. Так, у січні 1919-го тут відбувалися засідання національного представницького органу – Трудового конгресу. Він затвердив, зокрема, об’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою в соборну державу.

Русифікація та відродження української опери

Українською мовою опера в Києві на постійній основі спробувала  зазвучати в роки незалежної Української Народної Республіки, коли лібрето класичного оперного репертуару перекладалися українською. У ранній радянський час чинні оперні театри України перевели в державну власність. Майже всі діючі театри працювали винятково з російським чи російськомовним репертуаром і тривалий час залишалися твердинями «русского міра».

У Києві лише 1926 року на постійній основі почали ставити оперні вистави українською мовою. Водночас влада вимагала «більшовизації» оперного матеріалу, тому з’явилися опери про «великий жовтень», «дружбу народів» тощо. Намагання наситити оперні постановки експериментальними авангардними технологіями не прижилися.

Під час Другої світової війни театр, попри обставини, продовжував функціонувати як Велика опера. Весною 1943 року під час чергового бомбардування міста червоною авіацією театр було пошкоджено.

У 1983–1988 роках приміщення театру реконструювали: збільшили параметри сцени, додали кілька допоміжних (репетиційних) приміщень.

Проте лише після відновлення державної незалежності України 1991 року оперне мистецтво звільнилося від компартійних опіки й репертуару та продовжило свій розвиток. Чи не найяскравішою київською оперною прем’єрою цього періоду є «Мойсей» (2006) Мирослава Скорика. З початку російської агресії проти України сцена українських оперних театрів була «звільнена» від російського репертуару, натомість відкрилися нові можливості для постановок опер українських та іноземних композиторів, як класичних, так і новочасних.

Олександр Кучерук, завідувач відділу історії України 14 – початку 20 століть Національного музею історії України

На заставці – фото оперного театру в Києві. Початок 20 століття. Національний музей історії України