Корсунь-Шевченківську ГЕС розпочали будувати 1929 року, за проєктом проєктна потужність становила 2000 кінських сил. Перший струм ГЕС дала 1934 року. У 1930-х в околицях станції ввели в експлуатацію близько 500 км повітряних ліній електропередач і 138 трансформаторних підстанцій. Для їх обслуговування створили Корсунський, Городищенський, Стеблівський і Богуславський відділки.

Дамба та приміщення Корсунь-Шевченківської ГЕС. Фото М. Крилова, 1952 рік. МІСТ

У кінці 1940-х навколо ГЕС почали запроваджувати «електрооранку», тобто в колгоспах обробляли землю та сіяли електротракторами. Перший такий пункт організували при Корсунь-Шевченківській машино-тракторній станції з 10 електротракторів. Використовували модель ЕТ-5, а з 1952 року – ХТЗ-12.

У радянському союзі електротрактори почали розробляти в 1930-х роках. Значних успіхів у розробці досяг інженер з Дніпропетровська (нині – Дніпро) В. Пічак, який сконструював трактор з кабельним барабаном. Барабан мав вертикальне розташування, бо знаходився на кабельній стрілі на капоті. Ідею з барабаном для кабелю використовували в усіх наступних моделях електротракторів.

1950 року на Харківському тракторному заводі розробили конструкцію ХТЗ-12, а 1952-го розпочалося його масове виробництво. Усього випустили 32 одиниці. Цей трактор мав електродвигун змінного струму потужністю 38 кВт та напругою 1 кВ. Живлення відбувалося по гнучкому кабелю довжиною 750 метрів, який намотувався на барабан. Барабан розташовувався горизонтально під капотом, облаштовувався намотувальним пристроєм, який під час руху накручував чи розкручував кабель, пропускаючи його під кабіною, а потім по виносній стрілі з роликами з’єднувався з мережею. Стріла прокручувалася на 360 градусів.

На знімку (зліва направо): директор Корсунь-Шевченківської машинно-тракторної станції Олексій Гаврилович, завідувач майстерні Іван Свиницький та механік-контролер Омелян Лисенко приймають нові електротрактори ХТЗ-12.
Фото М. Крилова, 1952 рік. МІСТ

Електрообробіток відбувався так: до поля підводили лінії електропередач. До них підключали пересувну підстанцію, яка зменшувала напругу до 1–1,5 кВ. За допомогою кабелю електроенергія передавалася через кабелевізку або прямо на двигун трактора. Без пересування підстанції можна було обробляти від 15 до 60 гектарів, а при застосовуванні кабелевізки – понад 200 гектарів.

Схема електрообробітку

Виробництво кабелю було дорогим, і він постійно виходив з ладу. Хоч кабелі, вироблені в Києві, були надійніші від тих, що виробляли в Омську. Електротрактор не міг самостійно переїжджати з поля на поле, для цього використовували інший трактор (часто дизельний), який доводилося очікувати тривалий час. Тож у другій половині 1950-х електротрактори перестали випускати.

Підготував Сергій Сіренко, провідний науковий співробітник Національного музею історії України 

На заставці – електротрактор ЕТ-5 проводить культивацію. Фото С. Шиманського, 1949 рік. МІСТ