Виконуючим обов’язки уповноваженої особи з питань запобігання корупції в Національному музеї історії України є провідний фахівець з антикорупційної діяльності – Базиленко Олег Анатолійович.
Команда проєкту підкреслює надзвичайний вплив бурлескної поеми на розвиток українського національного руху та національної культури. На виставці можна буде побачити й ту саму першу «Енеїду» 1798 року, й інші раритетні видання творів Івана Котляревського, костюми з відомих вистав за поемою, рідкісні посуд і зброю сучасників письменника та інші цікавинки.
Куратор виставки «ЕНЕЇДА 225», завідувач відділу історії України 14 – початку 20 століття Олександр Кучерук розповів про найяскравіші втілення «Енеїди» протягом цих двохсот із чвертю років, а також про контекст поеми.
Олександр Кучерук
Де побутувала українська мова до Івана Котляревського
Звісно, Іван Котляревський не формував літературну мову з нуля. Підґрунтям для неї стала народна мова, яку можна було почути у побутових розмовах або піснях (звісно, вона відрізнялася від сучасної). А ось мовою науки та церкви, високого стилю загалом на підросійських теренах України у 18 столітті була церковнослов’янська.
Церковнослов’янсько-українські словники (наприклад, Лаврентія Зизанія, вперше надрукований 1596 року) унаочнюють, якою була народна мова. На виставці в музеї можна буде побачити «Лексікон славеноросскій и имен толкованіє» Памва Беринди, виданий друкарнею Києво-Печерської лаври 1627 року.
Памво Беринда. «Лексікон славеноросскій и имен толкованіє».
Друкарня Києво-Печерської лаври. 1627 рік. Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського
В чому полягає новаторство письменника
Іван Котляревський вразив усіх тим, що створив літературний твір народною мовою. Він зламав недовіру до неї, показав, що українською можна писати великі твори. Письменник зафіксував стан української мови у другій половині 18 століття і дав поштовх до формування літератури українською. До того ж, «Енеїда» може багато розповісти про побут 18 століття: що їли, як вдягалися, чим платили й билися українці.
Портрет Івана Котляревського у військовій формі. Художник Г. Габаєв. 1929 рік. Акварель. МІСТ
Також Іван Котляревський у своїй поемі поєднав, хоч і у травестійній формі, античність та козаків. На час появи «Енеїди» припадає період формування сучасних націй у Європі. Люди шукали витоків своєї історії, на тлі цього зацікавлення навіть з’являлися літературні містифікації, як-от «Пісні Оссіана», начебто створені легендарним ірландським бардом. «Енеїда» вписується в цей контекст.
Насправді варіантів «Енеїди» було багато
Ідея перелицювати епічну поему Вергілія про пригоди троянського героя та предка римлян не була новою. Бурлескні варіанти «Енеїди» відомі здавна. В 16–17 століттях спочатку в Італії, а потім у Франції, Німеччині та інших європейських країнах письменники зацікавилися народною мовою. Вони використовували її зокрема в травестійних творах. Іван Котляревський, який закінчив класичну гімназію, знав німецьку та французьку мови, читав оригінальну версію «Енеїди» та європейські пародії на неї. А згодом йому спало на думку зробити власний переспів.
Латиномовне видання творів Вергілія. Лейпциг, 1787 рік. Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського
Травестійні версії «Енеїди» існували і в російській літературі, наприклад, авторства Миколи Осипова, варіант якого був близький до «кабацької літератури». Іноді можна почути думку, що Іван Котляревський надихався цим твором. Але визначити, хто кого прочитав першим, важко. У обох травестійних поемах простежується вплив німецьких та французьких переспівів. Проте «Енеїда» Осипова не була такою популярною, як поема Котляревського, яку шанували навіть у Санкт-Петербурзі.
Травестійність і гумор сприяли славі «Енеїди» – навряд люди так само зачитувалися б класичним перекладом Вергілія.
Як «Енеїда» стала популярною ще до друку
Іван Котляревський не був письменником. Майже 30 років він відслужив у армії, пішов на пенсію з нагородами і в чині майора. Можна сказати, що написання «Енеїди» було для Івана Петровича розвагою. Він зачитував уривки поеми друзям, тим твір подобався, вони його переписували. Так почалося копіювання частин «Енеїди», значно ширше, ніж у випадку з тим самим Осиповим.
«Енеида, на Малороссийскій Язык Перелицованая И. Котляревским». Рукописна копія з видання 1798 року. Початок 19 століття. МІСТ
Існує величезна кількість рукописних копій «Енеїди» Івана Котляревського, і деякі з них можна побачити на виставці в музеї. Нерідко поему переписували зі своєрідною авторською редактурою: локальні слова Полтавщини замінювали іншими, притаманними певній місцевості.
Чому Іван Котляревський висміяв першого видавця поеми
Зрештою списки твору потрапили до вихідця з України, медика і громадського діяча Максима Парпури, який мешкав у Санкт-Петербурзі. 1798 року він видав «Енеїду» разом із українсько-російським словничком (чергове свідчення того, що українська та російська – різні мови). Щоправда, Івану Котляревському ця ініціатива не дуже сподобалася. Він закинув видавцю, що той опублікував поему без авторського дозволу. Потім письменник навіть додав кілька рядків до «Енеїди», в яких висміяв Парпуру. Втім, саме із цим діячем пов’язують перше друковане видання поеми. Авторизовані версії виходили й за життя Івана Котляревського, але повний варіант твору побачив світ уже після смерті письменника, 1842 року.
Енеида, на малороссийский язык перелиціованная И. Котляревским. Иждивением М. Парпуры». Санкт-Петербург, 1798 рік. Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського
Як відкривали пам’ятник письменнику
Коли романтизм поступився реалізму, творчість Івана Котляревського відійшла на другий план. Але наприкінці 19 століття про неї згадали – зокрема, як про твір, що прославляє козацьке минуле.
Відкриття пам’ятника Івану Котляревському 1903 року у Полтаві стало однією з найгучніших українських культурних подій початку століття. Монумент зводили громадським коштом, по суті, це був перший пам’ятник українцю. На відкриття приїхала велика делегація з Галичини та інших земель – два вагони української інтелігенції. Вшановували письменника Михайло Грушевський, Леся Українка, Микола Міхновський, Панас Мирний, Микола Лисенко та багато інших діячів.
Пам’ятник Івану Котляревському у Полтаві. Фоторепродукція Йосифа Хмелевського. Початок 20 століття. Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського
Меню обіду із вшанування пам’яті Івана Котляревського 31 серпня 1903 року, Полтава. Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України
Культурне межувало з політичним. На відкритті можна було говорити українською лише діячам із Австро-Угорщини – як іноземцям. Але Олена Пчілка порушила заборону. Також невипадково на дату відкриття пам’ятника припав з’їзд Революційної української партії.
Які ілюстрації до «Енеїди» найвідоміші
1968 року «Енеїда» несподівано знову стала хітом. Здебільшого це сталося завдяки ілюстраціям Анатолія Базилевича. Поему видало видавництво «Дніпро», тираж становив 5 тисяч, і його розкупили так швидко, що наступного року довелося робити нове видання, а потім – ще й ще.
Одна з ілюстрацій Анатолія Базилевича до «Енеїди» Івана Котляревського
Звісно, за майже 200 років назбиралося чимало ілюстрацій «Енеїди», зокрема Опанаса Сластіона та Івана Їжакевича. Але саме малюнки Анатолія Базилевича – динамічні та підкреслено еротичні, зажили всенародної слави.
Як ходили на каву до «Енея»
Київське кафе «Еней» у будинку Спілки радянських письменників України у другій половині 20 століття набуло статусу легендарного. Воно розташовувалося у підвалі, Анатолій Базилевич розмалював зали своїми ілюстраціями до поеми. Втім, зробив певні модифікації: деяких персонажів художник зобразив із фізіономіями сучасних йому письменників.
2008 року кафе передали приватним власникам, там відкрили інший заклад із євроремонтом, а розписи Базилевича зникли. Залишилися лише байки про те, як у «Енеї» відпочивали Григір Тютюнник, Максим Рильский та інші літератори.
Як твір втілювали на сцені
Бурлескна «Енеїда» не могла залишитися без театральних постановок. Композитор Микола Лисенко написав таку оперу 1910 року, лібрето до неї створила письменниця Людмила Старицька-Черняхівська. Вперше оперу поставили того самого року в Театрі Миколи Садовського. 1959 року виставу представили в київській опері. Вже через кілька показів її зняли з репертуару. Достеменні причини невідомі. Можливо, чиновникам здалося, що опера їх висміює, можливо, побачили привид буржуазного націоналізму.
Ноти партії Марса з опери Миколи Лисенка «Енеїда». 1959 рік. Національний академічний театр опери та балету імені Тараса Шевченка
Наступне яскраве втілення «Енеїди», теж у Києві – бурлеск-опера в театрі імені Івана Франка. Сергій Данченко поставив її 1986 року, роль Енея стала зірковою для Анатолія Хостікоєва. Вистава користувалася неймовірним попитом, особливо на тлі традиційного радянського репертуару. «Енеїда» стала одним із проявів свободи на тлі так званої «перебудови».
Театральний костюм Богдана Ступки в ролі Івана Котляревського з вистави «Енеїда. Бурлеск-опера». 1986 рік. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка
То чому «Енеїду» так люблять?
У бурлескній «Енеїді» Іван Котляревський представив козаків хоч і кумедними, але античними героями. Згодом це вплинуло на сприйняття українцями самих себе.
Частина експозиції виставки. Фото МІСТ
Письменник жив самотньо, і його твори – єдине, що залишилося нам. Нині слова «Еней був парубок моторний і хлопець хоть куди козак» в Україні знають навіть ті, хто не читав поему.
«Енеїда» – мабуть, найкультовіший український масліт, який у різних втіленнях живе й через 200 з гаком років. Можливо, так відбувається, тому що поема Івана Котляревського незмінно підтримує людей у часи змін.
***
Основна частина експонатів виставки – з фондів Національного музею історії України. Музей дякує партнерам, чия участь дозволила розкрити тему багатогранніше: Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, Національній бібліотеці України імені Володимира Вернадського НАН України, Центральному державному історичному архіву України (місто Київ), Національному академічному драматичному театру імені Івана Франка, Національному академічному театру опери і балету імені Тараса Шевченка.
Над проєктом працювали співробітники музею Олександр Кучерук, Владислав Безпалько, Максим Яременко, Олексій Савченко, Ярослав Затилюк.
Виставка «ЕНЕЇДА 225» триває в Національному музеї історії України (вул. Володимирська, 2) до вересня 2023 року з можливістю продовження.
Марія Прокопенко
У заставці використано фрагмент афіші вистави «Енеїда. Бурлеск-опера». 1986 рік. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка