Виконуючим обов’язки уповноваженої особи з питань запобігання корупції в Національному музеї історії України є провідний фахівець з антикорупційної діяльності – Базиленко Олег Анатолійович.
Нині культ Богоматері в Україні переживає відродження, оскільки наш хоробрий народ у часи цієї страшної війни потребує допомоги й захисту не тільки земного, а й небесного, зокрема й від Божої Матері. Це й обумовлює актуальність теми.
Як зображують Богородицю
Зазвичай Діву Марію впізнають за прикметними рисами, поданими у Євангеліях. Церковне Передання вважає євангеліста Луку автором першої ікони Богородиці. Історично доведено, що прижиттєве зображення євангелістом Лукою Богоматері з Дитям на іконі – це пізній сюжет, який з’являється у творах Отців Церкви з 8 століття.
За словами церковного історика 14 століття Никифора Каліста, Богородиця була невисокого зросту, мала довге золотаве волосся, обличчя кольору пшеничного зерна, жваві виразні очі, темні брови, прямий ніс, рожеві вуста, видовжений овал обличчя, довгі руки й пальці. Всі зауважували її дивовижну вроду.
Іконописці, художники, золотарі-ювеліри, скульптори зображували Богородицю по-різному, проте всі ці мистецькі твори об’єднує спільна тематика й система зображення постаті Пречистої Богородиці: одухотворене обличчя, сумний, безмежно спокійний вираз великих темних очей і смиренно схилена голова – не під тягарем земних страждань, а в молитві за всіх земних дітей. Такою її звикли бачити й українці.
Шати ікон як високе мистецтво та свідчення історії
В експозиції Скарбниці Національного музею історії України впадають у вічі дорогоцінні шати до ікон Божої Матері. Це сакральні подарунки-вклади до церков України від державної еліти із супровідним написом: «В ознаменування особливої прихильності до Обителі за труди і молитви братії [ймовірно, до святого образу – Авт.] відбувалися дива та зцілення». Зображуючи Богородицю як божественну особу, церква втілює в ній ідеал жінки, риси якої варті наслідування. Це ніжна, скорботна матір, сповнена щедрістю людської доброти, повсякденною турботою про вірян, надійним заступництвом перед Богом.
Шати ікон – дорогоцінна оздоба, що покриває майже все зображення, нанесене на іконну дошку, окрім кількох головних і найвиразніших елементів. Зазвичай відкритими залишаються обличчя та руки, для яких у шатах передбачені отвори.
Оздоблення шатами характерне для всіх православних ікон. Образи святих Центральної та Східної Європи в католиків теж прикрашають шатами. Проте найрозкішніші та найдорогоцінніші оздоби притаманніші східно-європейському православ’ю. Традиційно шати виготовляють із дорогоцінних металів – золота та срібла. Ці оздоби ікон стали окремим напрямком декоративно-прикладного мистецтва, яке почало розвиватися з часів Русі на території сучасної України.
Після закриття церков у богоборчому 20 столітті церковні старожитності стали надбанням музеїв. Вони – живі свідки історії. За оздобою цих речей, нанесеними на них таврами, гербами, вкладними написами благодійників-меценатів можна характеризувати минулі часи.
Риза, подарована гетьманом Мазепою
Яскравим зразком європейського стилю бароко в Україні є золочені шати до ікони Дігтярівської Божої Матері, створені в кінці 17 – на початку 18 століття невідомим, як вважається, київським майстром.
Скарбниця Національного музею історії України
Означена коштовна річ вражає своїм художнім оздобленням, глибоким історичним і релігійним змістом. При виготовленні прикраси золотар застосував техніку високого карбування, в оздобу введені стебла та листки аканта – важливі складові стилю бароко. Лаврові гірлянди, що символізують могутність, перемогу, мир та славу, утворюють три великих медальйони з образами: у верхній частині – бога Саваофа у трикутнику, що уособлює святу Трійцю, праворуч – архистратига Михаїла, патрона Києва, ліворуч – Іоанна Предтечу, патрона гетьмана Івана Мазепи.
Відомо, що ризу на чудодійну ікону створено за замовленням гетьмана-благодійника. Історичним доказом причетності Івана Мазепи до прикраси є його герб, розташований унизу, в центрі поля геральдичного щита, облямованого листям аканта. Це – вилоподібний хрест, праворуч і ліворуч від нього – зірка та місяць. Серп місяця символізує зародження означеного шляхетного роду, його славу та доброчесність, а зірка – увічнення цієї слави новими поколіннями.
За іконографією ризи, її виготовлено на образ, який належить до типу Елеус – «Замилування». Для вказаного різновиду характерне зображення доволі емоційних стосунків Матері й Сина: Богородиця та Христос схиляються один до одного і притуляються щоками. Така зворушлива мить фіксує материнську любов та водночас передчуття розлуки у хресній жертві Христа. Ісус тягнеться до Матері, ніби обіймаючи її на прощання. Тому часто в погляді Богородиці можна зауважити сум, відстороненість. До речі, в Елеусі Марія дивиться не на Христа, а на молільника, ніби нагадуючи, за чиї гріхи її Син віддав життя.
У верхній частині шат майстер розмістив медальйон із монограмою імені Богородиці, а над ним – велику фігурну золоту корону та стрічку з написом: «РАДУЙСЯ ОБРАДОВАННАЯ ГОСПОДЬ С ТОБОЙ», яку підтримують представлені обабіч фігурки ангелів. На що вказує цей напис? У Євангелії від Луки знаходимо: «... ангел промовив до неї [Марії]: “Радій, благодатная. Господь із тобою! Ти благословенна між жонами!” Вона ж стривожилась словом і стала роздумувати, що б то значило це привітання. А ангел промовив до неї: “Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця. Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й святе, що буде Син Божий!”»
Усі чотири Євангелія наголошують на цьому факті. У відповідь Марія промовила: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно зі словом твоїм!» [Лк. 1:26-38]. Марія усвідомила великий обов’язок, який Бог покладає на Неї, проте була налякана своїм призначенням, тому не виявила великої радості, а покірно і смиренно схилила голову. Це характеризує її як ідеальну жінку тогочасного суспільства, чия самовідданість, віра, любов до Бога стали предметом оспівування у творчості багатьох поколінь і народів. Образ покірної долі й вищій силі жінки, хранительки домашнього вогнища та роду закарбувався в українському фольклорі як вічний прототип Матері Ісуса Христа.
Християнське свято Благовіщення відзначають на честь звістки про майбутнє народження Спасителя, який прийме гріх людський на себе, а Різдво Христове – на честь народження Сина Божого Пречистою Дівою Марією.
Вшановуючи чудодійну ікону, гетьман Іван Мазепа не тільки спорядив для неї розкішні шати, а й збудував для образа кам’яний храм Покрови Богородиці в селі Дігтярівці поблизу містечка Новгород-Сіверська на Чернігівщині. Перед початком Північної війни, під час якої для України вирішувалося питання шведського протекторату за участю гетьмана Мазепи, Божа Мати на іконі сльозоточила у передчутті лиха. Декілька разів братія Новгород-Сіверського монастиря намагалася перенести ікону до себе, та щоразу наступного дня намолена святиня знову з’являлася в сільській Дігтярівській церкві. Ікона прославилася своїми чудесами.
Шати до чудодійної ікони із Сумщини
Зазвичай золочені ризи на ікони доповнювалися коштовним і напівкоштовним камінням, кольоровими скельцями, перетинчастою емаллю, перлами та бісером. Таким розкішним оздобленням виділяється складень до ікони Каплунівської Божої Матері роботи невідомого майстра кінця 17 століття.
Скарбниця Національного музею історії України
За давніми переказами, 1687 року житель польського на той час містечка Умані Іван Ілліч Уманов по виході своєму з Польщі прийшов у Слобідські козацькі полки. В козацькому місті Охтирці (сучасна Сумщина) він звернувся до полковника Івана Івановича Перехрестова щодо заснування села у 20 верстах від Охтирки при витоку річки Хухрі. Осадчий (перший поселенець) мав прізвище Каплун, звідси й назва села Каплунівка. Про це йдеться у книзі «Сказание о чудотворной иконе Каплуновской Богоматери», яку 1909 року написав виходець із тих країв В. І. Линник.
У 1688 році полковник Перехрестов побудував у селі дерев’яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Бєлгородський митрополит Аврамій 1 липня того самого року висвятив Івана Уманова в сан священника і спрямував його в Каплунівську церкву.
Іван Ілліч Уманов відомий благочестивим життям і надзвичайною сердечною вірою. 8 вересня 1688 року він побачив сон, у якому йому явився старець, убілений сивиною, та сказав: «Після цього, у третій день прийдуть до тебе три іконописці: перший – 60, другий – 80, третій – 90 літ. У цього останнього зніми із верху із в’язки сім ікон і віддай йому, а восьму Богородичну з честю прийми до себе, через яку благодать і милість отримаєш». Після цього видіння священник Іван постився і служив обідні в церкві протягом трьох днів. На третій день він зустрів іконописців, запросив до себе додому, пригостив, у старшого з них взяв ікону, яку поставив у себе в хаті та протягом двох тижнів світив перед нею свічу й молився. У третю суботу після закінчення читання правил він заснув і знову бачив чудесний сон: перед ним стояла діва неймовірної вроди, яка, торкнувшись його плеча, сказала: «Ієрей Іоан, не примушуй Мене бути в твоєму домі, а віднеси у Храм Божий». Священник прокинувся і з жахом побачив у своїй горниці світло, яке зʼявилося ніби від блискавки, навколо ікони було дивовижне сяйво. Іван зібрав старців села, щоб засвідчити їм усе, що сталося, відбув перед іконою молебень та урочисто переніс її в церкву Різдва Пресвятої Богородиці. Це сталося 24 вересня 1688 року. Відтоді від ікони стали сходити дива по сердечних молитвах віруючих, а православні християни 24 вересня стали відзначати свято чудодійної Каплунівської ікони Пресвятої Богородиці.
В орнаментації прикраси-ризи привертає увагу карбований високим рельєфом візерунок із квітів, в’юнких рослинних стебел із соковитим листям, що мальовничо стелиться периметром рами центральної частини оправи.
Шати виготовлені до ікони типу Одигітрія («Путівниця», «Та, що вказує дорогу»). В цій назві закладені богословські тези: Марія як Мати Христа вказує на Спасителя і водночас приводить до Нього. Недарма зазвичай у молитвах до Богородиці просять її заступництва перед Христом, її молитви до Сина. Марія стала «мостом» приходу Спасителя у світ і водночас є «мостом» для християн на шляху до Бога.
Богородиця зображена фронтально, з ледь схиленою головою, тримаючи однією рукою Христа-Еммануїла (іконографічний тип зображення Христа в отроцтві), ніби на троні, а іншою вказуючи на Нього. Обидві постаті представлені доволі статично, майже не торкаючись одна одної. Христос однією рукою благословляє Марію та цілу Церкву в її особі, а іншою – тримає сувій Закону Божого.
Про те, що цей образ шанують і люблять, свідчать численні коштовності, принесені в дар вірянами: від осяйних діамантів та рубінів кінця 17 століття до латунних шпильок 20 століття.
Барокова риза з квітами-оберегами
Наприкінці 17 – упродовж 18 століття такі видатні митці, як Ієремія Білецький, Іван Равич, Михайло Юревич, Василь Мощенко, Григорій Левицький, династії Стрельбицьких, Чижевських, Симигиновських долучилися до заснування київської школи золотарства. Творами її майстрів прикрашені ікони в соборах Києва.
Перлиною колекції Скарбниці музею є шати до ікони Божої Матері роботи золотаря Василя Мощенка 1738 року.
Скарбниця Національного музею історії України
Майстер оздобив свій виріб квітчастим народним орнаментом, що імітує гаптування на коштовних тканинах або візерунок на жіночих хустках. Орнаментальними мотивами є груша, яблуко, виноград, квіти лілій із ледь розкритими пупʼянками, голівки маку, вигнуті стебельця льону, хміль, що в’ється, та плетінка зі стрічок, які дівчата вплітають у коси. Це яскравий приклад українського бароко.
За красою квітів і рослин криється сакральний зміст. Наприклад, виноград розглядається у християнстві як емблема порятунку та відродження, істинності вчення Христа. Квіти білих лілій уособлюють чистоту та невинність, пов’язані з Богородицею. Квіти маку символізують красу, молодість, жертовність, хміль – гнучкість розуму, льон уособлює довгі коси українських дівчат. Крім цього, зображені квіти й інші рослини є оберегами від злих сил. На оправі шат є тавро Києва та ініціали майстра – «ВМ», а також напис про те, що «…сія шата сооружи <…> року 1738 декабря 25 весу 4 фунт».
Шати до найвідомішої – і втраченої – київської ікони
Впродовж століть у Києві вшановується славетна ікона Успіння Богородиці. За легендою, її в Русь принесли із Влахернського храму грецькі майстри-будівничі, які зводили в 1070-х роках кафедральний Успенський собор.
Ікону встановили у велике позолочене срібне коло, яке щодня по закінченні служби опускали на шовкових шнурах для цілування святині прочанами. Відтоді з неї робили списки (копії). На замовлення та на кошти благодійників ікону прикрашали золотими та срібними шатами з коштовним камінням, що виділяло цей образ серед інших зображень. Перед іконою завжди горіла незгасима лампада. В роки Другої світової війни чудотворна ікона Успіння Богородиці, що зберігалася в Успенському соборі Києва до його варварського знищення 1941 року, була втрачена.
В колекції Скарбниці музею зберігається золочена прикраса-риза до ікони «Успіння Богоматері».
Скарбниця Національного музею історії України
Із вкладного напису на рамі дізнаємося про те, що ікона виготовлена 1876 року: «Изображение чудотворного образа Успения Пресвятой Богородице иже обретается в Киево-Печерской Лавре над царскими вратами». Автором дорогоцінної пам’ятки є київський золотар Іван Ярославський. В основу композиції золочених шат покладено іконографічний тип «Успіння Богоматері» із 12 апостолами. В центрі зображена Богоматір, яка лежить на смертному ложі, прикрашеному квітами. Посередині – постать Христа, який тримає в руках душу Марії у вигляді сповитої дитини. Над головами Богоматері та Христа прикріплені накладні позолочені вінця зі скляними стразами, що сяють, мов зорі. Ліворуч від ложа розміщено Євангеліє.
За легендою Києво-Печерського патерика, зображене Євангеліє прикривало дерев’яну основу ложа, де зберігалися мощі сімох мучеників. Богородиця вказала грецьким будівельникам у Влахернському храмі закласти ці мощі у фундамент Успенської церкви в Києві під час будівництва, оскільки зводилася не просто церква, а третя обитель для Богородиці після Константинополя та Афону.
Обабіч від ложа зображені апостоли. Сюжетна композиція завершується міськими будинками простих кубічних форм та під черепицею вдалині. Риза характеризується виразною пластикою, чітким художнім задумом та високою майстерністю.
***
Нині все більше людей сприймають Діву Марію як святу небесну Заступницю. Вони все частіше схиляються перед Її Святим образом, благаючи захисту для рідних і країни. Але пам’ятаймо, Святе Письмо свідчить: сама Богородиця пройшла важкий шлях випробувань, непосильний для звичайної людини, щоб подати людству приклад праведного життя.
Оксана Терещук, старша наукова співробітниця науково-дослідного відділу Скарбниці Національного музею історії України