Сучасники були впевнені в тому, що «безсмертна слава гетьмана у забутті не постане, допоки Дністер із Дніпром многорибні плинуть». Саме так висловилися студенти підтримуваної гетьманом Київської братської школи, які під керівництвом ректора Касіяна Саковича підготували до друку жалобний панегірик «Вірші на жалісний погреб гетьмана Петра Сагайдачного». У передмові київського ректора зазначено, що метою панегірика є розповідь про гетьмана, «щоб його воєннії подвиги всі знали, щоб народи те ім’я завжди шанували».

Гравюра з видання жалобного панегірика «Вірші на жалісний погреб гетьмана Петра Сагайдачного» 1622 року

Загалом за представленням у творі особи очільника Війська Запорозького приховані спроби створити перший збірний образ порядного українського лицаря. Поговорімо про чесноти славетного гетьмана, які 400 років тому сучасники вбачали в його діяннях.

Як на Сагайдачного вплинула освіта

Відомий полководець народився близько 1582 року в родині православного шляхтича Конона із Самбора. Протягом 1592–1598 років він навчався в Острозькій академії – фактично єдиному (разом із Львівською братською школою) на той час закладі вищої освіти в Україні. Там завдяки фінансовій підтримці українського магната, князя Василя-Костянтина Острозького викладали вчені й богослови з України та Балкан.

Саме в Острозькій академії в майбутнього полководця сформувалися власне бачення українського православ’я як незалежної православної митрополії із центром у Києві, а також розуміння значущості шкільництва для сучасників. Недарма протягом тривалого періоду із Сагайдачним пов’язували полемічний трактат із Острога «Пояснення про унію», в якому обґрунтовувалася ідея самодостатності церковної та канонічної традицій київського православ’я.

Рукопис із початком тексту «Пояснення про унію». Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського

Молодий полковник та гетьман

Вважається, що близько 1600 року шляхтич Петро Кононович остаточно обрав лицарську справу та приєднався до Війська Запорозького. За вправність у стрільбі із сагайдака він отримав прізвисько Сагайдачний.

Сагайдак. 18 століття. Колекція Чернігівського обласного історичного музею імені Василя Тарновського

Свої вміння Петро Сагайдачний удосконалював у майже постійних військових кампаніях, що король Сигізмунд ІІІ Ваза провадив у Молдавії, Валахії та Балтиці. В документах 1615 року Сагайдачний вже згадується в ранзі козацького полковника. Очевидно, що ним він став раніше, проте точний час неможливо з’ясувати через відсутність документів. У червні 1616 року Петра Сагайдачного обрали гетьманом, він залишався ним із короткими перервами до кінця життя.

Перемоги над османами

Хист нового гетьмана як воєначальника першою на собі відчула найпотужніша на той час Османська імперія. Козацька флотилія вторглася в її межі влітку 1616 року, коли нанесла удар по добре укріпленій фортеці Кафі (нині – Феодосія) у Криму.

Взяття Кафи. Гравюра з видання київського жалобного панегірика 1622 року

Численні морські походи Сагайдачного проти османського султана та його васалів стали топтемою тогочасної дипломатії. Ба більше, саме морські походи запорожців спровокували одну з найбільших військових баталій у тогочасній Європі – Хотинську війну 1621 року.

Панорама Хотинської битви. Гравюра Джакомо Лауро 1622 року

Влітку 1621-го молодий та енергійний султан Осман ІІ (1618–1622) із понад 100-тисячним військом рушив «покарати польського короля через козацькі походи». Обидві сторони зустрілися під Хотинською фортецею. Коронна армія Речі Посполитої тричі поступалася османській. Справу фактично вирішили козаки. Під фортецею вояки Петра Конашевича-Сагайдачного вдало відбили майже два десятки атак на свій табір (ліве крило оборони), здійснили кілька успішних нічних рейдів, а 4 вересня навіть вдерлися до табору супротивника. Вже наступного місяця султан мусив укласти з королівськими комісарами перемир’я та відступити.

Штурмував Москву

За словами Євтихія Самуйловича, одного з авторів київського панегірика 1622 року, тверду руку гетьмана-полководця «і північний край довго буде також пам’ятати, бо довге рицарство його далося там знати». Саме такими словами київська вчена еліта відзначила гучні перемоги козаків над московитами.

За три роки до Хотинської баталії, в червні 1618 року, 20 тисяч козаків на чолі із Сагайдачним, озброєні 17 гарматами невеликого калібру, рушили на Путивль із Києва. Московські воєводи, які перед тим поставили у скрутне становище армію на чолі з королевичем Владиславом, не змогли організувати гідного опору Війську Запорозькому. Чимало укріплених міст на шляху з Путивля до Москви стали здобиччю козаків.

У жовтні козаки штурмували околиці північної столиці. За легендою, один із визначних московських воєначальників – Василь Бутурлін, відчув на власній потилиці важкість булави гетьмана Сагайдачного.

Булава. 17 століття. Національний музей історії України

Внаслідок дій козаків московити підписали невигідне для себе Деулінське перемир’я, за яким мусили повернути польсько-литовській державі Новгород-Сіверську та Смоленську землі, загарбані за століття до того після підступного нападу на Велике князівство Литовське.

Мудрий політик та патрон православ’я

Петро Конашевич-Сагайдачний відзначився не лише як успішний військовий діяч, а й як мудрий політик. Під його керівництвом суттєво покращилося становище козацтва, зокрема, зросла платня за військову службу та збільшився козацький реєстр.

Автограф гетьмана Петра Сагайдачного 1618–1622 років («Петро Сагайдачний, гетьман Війська Запорозького його королівської милості»). З листів до короля та урядовців Речі Посполитої

Справою життя Петра Сагайдачного стало відновлення православної митрополії. Після наполегливих звернень гетьмана восени 1620 року в Києві єрусалимський патріарх Феофан наважився поставити київським митрополитом Йова Борецького, а з ним – і кількох єпископів.

Після цього гетьман відправив до короля не одне посольство із проханням визнати відновлену церковну ієрархію, з огляду на численні військові послуги Речі Посполитій. І хоча поставленої мети не вдалося досягти, козацький патронат у 1620-х роках був гарантом безпеки для православних владик.

Сам акт призначення Йова Борецького митрополитом став передвісником офіційного відновлення польським королем Владиславом IV (1633–1648) православної церкви в 1633 році на чолі з митрополитом Петром Могилою (1633–1647). Нагадаємо, монарх, який відновив митрополію, завдячував гетьману Сагайдачному порятунком під Москвою та під Хотином.

Вкладний хрест гетьмана Петра Сагайдачного до Братського монастиря. 1622 рік. Національний музей історії України

Сучасники були вдячні Сагайдачному за підтримку освіти. 1620 року «з усім Військом Запорозьким» він вступив до лав Київського братства, допомагав школі, яку заснували братчики. Ця інвестиція гетьмана стала основою діяльності освітнього закладу на всі наступні століття. Адже Київська братська школа є попередницею відомої Києво-Могилянської академії. Про заслуги гетьмана, зокрема, нагадує срібний із позолотою хрест, який Сагайдачний передав «на упокій душі» Братському монастиреві, де й був похований.

«Виконав чимало благих справ і милостиней учинив в Києві»

У рукописному поменнику (книга, до якої записували імена людей, за чий упокій, рідше – за здоров’я, мали молитися у певні дні) Київського Золотоверхо-Михайлівського монастиря, що нині зберігається у фондах Національної бібліотеки імені Володимира Вернадського, знаходимо й ім’я гетьмана Сагайдачного.

Аркуш поменника Київського Золотоверхо-Михайлівського монастиря із записом про гетьмана Петра Сагайдачного. Поменник ведено в 1600–1660-х роках.
Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського

Ймовірно, за прямою вказівкою митрополита Йова Борецького у поменнику зроблено розлогий запис із зазначенням часу смерті та заслуг діяча. Наведемо фрагмент цього документа, адаптованого до норм сучасного правопису: «року 1622, квітня 10 дня благочестивий муж, пан Петро Конашевич Сагайдачний гетьман <…> по багатьох знаменитих військових послугах і звитяжествах на ложі своїм протяг ноги свої <…> виконав чимало благих справ і милостиней учинив в Києві. Похований при церкві школи слов’янської в місті на Подолі <…>» Поменнику такі довгі записи непритаманні, проте завдяки цьому випадку ми можемо переконатися в тому, як високо цінували Сагайдачного його сучасники.

Що зберегло образ гетьмана

Важливим є перелік всіх діянь гетьмана Петра Сагайдачного у присвяченому йому панегірику, створеному 1622 року діячами київської школи. В одному з віршів твору зазначено чесноти, що їх «гетьман чи будь-який рицар повинен являти»:

Божу боязнь найперше хай в серці тримає,

Ще й тверезість і чулість, статечність плекає…

А ґвалтівників завше хай буде суворо карати.

У науці воєнній теж буде учений,

Голод знести уміє і холод студений…

Завдяки цьому, як підсумовано у творі, «війську звитяжство не буде важкеє, коли звикне убозтво тримати такеє» (твір Саковича цитується з адаптацією за виданням: Українська поезія. Кінець XVI – початок XVII ст. Київ, 1978).

Панегірик Саковича 1622 року посприяв тому, що діяння гетьмана Сагайдачного залишилися у пам’яті нащадків козацької України. Такий образ його діянь розробили Самійло Величко та Григорій Грабянка – укладачі козацьких літописів, визначних козацьких історичних творів початку 18 століття.

Велике зацікавлення гетьманом у середовищі козацької владної верхівки засвідчує його зображення у рукописній книзі Петра Забіли середини 18 століття.

Гетьман Петро Сагайдачний у книзі Забіл. Середина 18 століття. Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Тарновського

Впізнаваний нині візуальний образ гетьмана, найімовірніше, створив копіїст Гаврило Васько (1820–1865) на замовлення мецената Василя Тарновського. Це полотно від середини 20 століття зберігається в Національному музеї історії України.

Гетьман Петро Сагайдачний. Полотно, олія. 19 століття. Національний музей історії України

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний нині втілює образ гідного лицаря та мудрого політичного діяча. Мужність, стійкість та справедливість – ці його чесноти актуальні і для сучасних Збройних сил України. З ними українські воїни й переможуть армаду безчесного північного варвара.

***

Як ілюстрації використано матеріали партнерів виставки «Хотинська війна 1621 року та доля Центрально-Східної Європи», що експонувалися в Національному музеї історії України напередодні повномасштабного нападу росії на Україну.

Ярослав Затилюк, старший науковий співробітник Національного музею історії України

Колаж на заставці Катерини Бруєвич, використано зображення булави 17 століття з Чернігівського обласного історичного музею імені Василя Тарновського

В матеріалі використано фото Дмитра Клочка