Виконуючим обов’язки уповноваженої особи з питань запобігання корупції в Національному музеї історії України є провідний фахівець з антикорупційної діяльності – Базиленко Олег Анатолійович.
Сергій Лифар ризикнув, пройшов відбір і потрапив до трупи Сергія Дягілєва, де Броніслава Ніжинська була художнім керівником. А потім Лифар став зіркою світового рівня. І, зокрема, вплинув на зміну уявлення про роль чоловіка в балеті: з «підставки для балерини» він перетворився на повноправного героя спектаклю, у нього з’явилося обличчя. Чимало мрій артиста збулися, але після від’їзду з України він ніколи не побачив батьків і не зміг повернутися до Києва, яким ледь не марив.
Графиня Інга Ліза Алефельдт-Лорвіґ (домашнє ім’я — Ліліан), з якою Серж Лифар прожив понад 30 років, передала з Лозанни (Швейцарія) до Києва колекцію його особистих речей. Близько півтори тисячі предметів потрапили до Національного музею історії України (МІСТ). Востаннє речі з цієї колекції демонстрували в 2015 році, багато предметів ще не експонували.
Графиня Інга Ліза Алефельдт-Лорвіґ і Серж Лифар. Колекція МІСТ
Виставку «Серж Лифар. Політ Ікара» ми планували відкрити 15 квітня — у день народження артиста. Пандемія внесла корективи, і ми зробимо це після локдауну. Проєкт курує Олена Іванова — завідувачка відділу тимчасових експозицій МІСТ. Вона й розповіла про історію колекції і найприкметніші експонати, які ви зможете побачити на виставці.
Туфелька золота, туфелька зношена
Ліліан Алефельдт-Лорвіґ мріяла про музей Лифаря. Графиня вела перемовини з українськими дипломатами, і їй запропонували передати колекцію до певного київського музею і створити принаймні виставку.
Туфелька, яку Сергію Лифарю зшила мама, і золота відзнака. Колекція МІСТ
Перші речі отримав Музей історії міста Києва. Потім — МІСТ. Перший експонат наш музей отримав у 1994 році. Йдеться про повномірну золоту балетну туфельку, якою Сержа Лифаря нагородили після 25 років роботи у Гранд-опера. Це своєрідний «Оскар» у хореографії. Золоту туфельку Ліліан Алефельдт-Лорвіґ передала разом зі стоптаною та зношеною — її Сергію Лифарю зшила мама для перших занять балетом. Обидва експонати демонструватимуть на виставці.
Образ Аполлона від Шанель та крила Ікара
У 2002 році графиня Ліліан Алефельдт-Лорвіґ передала театральні афіші, костюми до найвідоміших ролей і меморіальні речі Сергія Дягілєва — великого друга Сержа Лифаря.
Робота у трупі Дягілєва стала стрімким стартом кар’єри Лифаря. Він потрапив туди, коли засновник втрачав до проєкту інтерес. Сергій Лифар став однією з останніх зірок трупи. Серед успішних ролей цього періоду — Аполлон Музагет (провідник муз) в однойменній виставі на музику Ігоря Стравінського. Костюм Аполлона, який потрапив до МІСТ, створила легендарна Коко Шанель. Вона багато працювала з трупою Дягілєва, фінансувала деякі постановки. Лифар згадував, що Шанель особисто шила деякі костюми, і цей — не виняток. Легкий та яскравий, створений із синтетичної тканини, його доповнювали блискучий вінок та балетні туфлі.
Костюм Аполлона, створений Коко Шанель. Колекція МІСТ
Також розкішний, розшитий стеклярусом та штучними перлами, костюм до вистави «Блакитний птах», створений за ескізом відомого художника Льва Бакста — про це свідчить підпис Лифаря на споді.
Два інші костюми — з вистав у Гранд-опера, де після роботи з Дягілєвим Серж Лифар очолив балетну трупу. Найвідоміший образ танцівника — Ікар із однойменного монобалету, який він сам і створив. У колекції МІСТ є крила і головний убір до цієї вистави. Існує версія, що крила зробив Леонід Лифар — брат Сергія. Він вчився на льотчика, теж емігрував і керував друкарнею в Парижі.
Крила до костюма Ікара. Колекція МІСТ
Четвертий костюм із колекції МІСТ — до «Болеро», доволі масивний, в іспанському стилі. Костюми для артистів балету вимагають ручної роботи, і на цьому вбранні видно, що підкладку підшивали вручну.
Організовувати цю і наступну передачі лифарівської колекції допомагав Євген Бершеда — посол України в Швейцарії (2000—2003 роки), постійний представник України при відділенні ООН (2005—2007 роки).
Демонструються вперше: ескізи Пікассо і Кассандра
У 2007 році Ліліан Алефельдт-Лорвіґ передала до МІСТ другу добірку предметів з колекції Сержа Лифаря. В основному, це були афіші, ескізи костюмів і декорацій. Речі з другого «траншу» ще не експонували. Серед них — літографія з ескізом костюма Китайця до балету «Парад». Ескіз створив Пабло Пікассо. У декораціях і костюмах художник використовував стильові особливості кубізму. Це виглядає дивовижно, вистава мала великий успіх, але танцівники практично не могли рухатися в такому вбранні.
Ескіз костюма Китайця до балету «Парад», створений Пабло Пікассо. Колекція МІСТ
Вперше гості музею побачать ескіз до балету «Лицар і дівчина», створений Кассандром (справжнє ім’я — Мурон Адольф). Він народився у Харкові і став відомим французьким художником та графічним дизайнером. Зокрема, Кассандр створив логотип Yves Saint Laurent.
Листи
Остання передача «лифарівських» експонатів до музею пов’язана з рідним для артиста Києвом. У 2011 році мистецтвознавиця Наталія Асєєва передала МІСТ листування Сержа Лифаря з батьками, датоване 1920-ми — початком 1930-х років. З родини пані Наталі походить друга дружина Михайла Лифаря — батька танцівника. У сім’ї зберегли речі, пов’язані з зіркою балету, хоча й приховували цей зв’язок — Наталія Асєєва дізналася про нього вже дорослою. Завдяки листуванню стало зрозуміло, що трапилося з членами родини, які залишилися в Києві.
Серж Лифар походив із заможної родини. Його батько працював у департаменті водного та лісового господарства, був чиновником доволі високого рангу. Мати Софія походила з родини розбагатілого селянина. Родина мала прибутковий будинок на вулиці Ірининській, який з приходом радянської влади націоналізували, залишивши Лифарям невелику квартиру.
Софія Марченко-Лифар та Михайло Лифар разом із дітьми. Колекція МІСТ
У колекції МІСТ є останнє фото Лифаря, зроблене в Києві і датоване листопадом 1922 року. Тоді танцівнику було 17 років. Він намагався перетнути кордон кілька разів. Коли це вдалося, артист підтримував зв’язок із батьками лише листуванням, яке у 1920-х було доволі активним. Практично у всіх місцях, які відвідував, Серж Лифар купував поштівки з краєвидами і надсилав родині. Париж, Монако, Монте-Карло, підписи на кшталт «Всегда вас нежно помнящий. Serge». А батьки запевняли Лифаря, що з ними все гаразд, хвилюватися за них не варто.
У 1930-х листування ускладнилося. У 1933 році Лифар ще отримав листа зі звісткою про смерть матері, а вже у 1934-му зв’язок обірвався.
Афіші, малюнки, фото
Серж Лифар першим атрибутував предмети своєї колекції. Наприклад, на звороті деяких афіш він писав, до яких вистав вони створені, ким і якого року. Поруч із деякими речами танцівник вклав папірці із інформацією про них. Так, поруч із двома ручками «Паркер» залишилася записка, що саме ними Серж Лифар писав спогади про Київ «Страдные годы» і «С Дягилевым».
Також до МІСТ потрапили малюнки Лифаря. Малюванням танцівник захоплювався кілька років у 1970-х, і часто зображав політ, Ікара, рух, який позначав спіралями.
Малюнок Сержа Лифаря «Політ Ікара». Колекція МІСТ
Залишилося чимало світлин зі знаковими для балету постатями. Наприклад, «у квітнику балерин» у Монте-Карло з Анною Павловою та Алісою Нікітіною, а також Джорджем Баланчіним. Лифар зберігав і пам’ятні речі колег: валізку і краватки Дягілєва, пуант Павлової. А на фото 1964 року Лифар зустрічає делегацію з Києва на чолі з Данилом Федоряченком — заступником директора опери. На задньому плані стоїть Фелікс Юсупов — російський князь і один із убивць Распутіна.
Робота з колекцією
Артист помер у 1986 році. На його могилі неподалік Парижа написано «Serge Lifar de Kiev», «Серж Лифар із Києва». Він усе життя сумував за Києвом, і хотів бодай так показати зв’язок із містом.
Спадщиною Сержа Лифаря опікувалася Ліліан Алефельдт-Лорвіґ, якої не стало у 2008 році. Вона знала, що Серж завжди хотів повернутися до Києва, і це спонукало її передати місту колекцію танцівника.
Останнє фото Сергія Лифаря в Києві, листопад 1922 року. Колекція МІСТ
У Лифаря не залишилося прямих нащадків, а про його рідних відомо мало. Брати та сестра теж емігрували. Як це зробив Василь — невідомо, Євгенія вийшла заміж за австрійця і виїхала легально, Леонід, який навчався у льотній школі, фактично вкрав літак і перетнув кордон на ньому. У «лифарівському» зібранні з речей, пов’язаних із цими людьми, є лише листівка Євгенії до мами. У 1980-х брати та сестра померли одне за одним, Сергій — останнім із родини.
МІСТ опрацював більшу частину меморіальної колекції Сержа Лифаря, і ми раді поділитися своїми відкриттями з відвідувачами. Тож запрошуємо одразу після локдауну познайомитися з «Ікаром», який нарешті повернувся до рідного Києва.
Марія Прокопенко
На заставці колаж Анастасії Пташинської