Проєкт, що відкривається до огляду 7 грудня, експонує як знакові предмети з колекції МІСТ, так і унікальні речі зі збірок інших музеїв, архівів та зібрань приватних колекціонерів. Наприклад, знамено Українського Запорозького полку, орден Святого Архангела Михаїла («Орден Базар»), срібний вінок, яким Директорія УНР вшановувала Січових стрільців, полеглих у листопаді 1918-го в бою під станцією Мотовилівка на Київщині.

Прапор Українського Запорозького полку. МІСТ

Виставку курують завідувач сектору історії України у 20 столітті Богдан Скопненко, завідувач сектору «Музей Української революції 1917–1921 років» Олександр Хоменко та завідувач відділу історії України 14 – початку 20 століть Олександр Кучерук.

«Ювілейні заходи, пов’язані з подіями Української революції 1917–1921 років, тривають кілька років, тож не хочеться повторювати те, що було проілюстровано раніше. Низка проєктів, які стосуються цієї тематики, реалізована і в МІСТ, і на інших платформах. Тому ми не хотіли зосереджуватися на лінійній «викладці» матеріалу: ця інформація доступна загалу. Ми вирішили концепційно осмислити та узагальнити комплекс пов’язаних із цими роками знакових експонатів, які створюють цілісний образ епохи», – пояснює задум Богдан Скопненко. 

Богдан Скопненко. МІСТ

Виставка поділяється на три частини. Перша – експонати, пов’язані з арміями Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, а також із сучасним військом. У другій частині виставки відвідувачі зможуть побачити банери «Обличчя революції» зі світлинами осіб, причетних до українських військових формацій періоду 1917–1921 років. Третій блок – світлини захисників і захисниць, які загинули під час нинішньої російсько-української війни. Богдан Скопненко розповів про найбільш значущі експонати виставки, завдяки яким українська військова історія стає частиною сьогодення.

Срібний вінок на вшанування Січових стрільців

Центральну частину виставки займає срібний вінок на вшанування Січових стрільців, полеглих під Мотовилівкою (зібрання Скарбниці Національного музею історії України). Бій між силами Директорії УНР, ударною частиною яких і були Січові стрільці, та підрозділами гетьмана Павла Скоропадського, сформованими у значній мірі із шовіністичного російського офіцерства, відбувся 18 листопада 1918 року. У ньому загинули 17 січовиків і кілька сотень гетьманців. Після цього бою Директорія УНР почала наступ на Київ і незабаром звільнила його, а Павло Скоропадський 14 грудня 1918-го зрікся влади.

Срібний вінок на вшанування Січових стрільців, полеглих під Мотовилівкою. Скарбниця Національного музею історії України

Вінок виготовила Київська ювелірна фабрика Йосипа Маршака. Його параметри вражають: вага понад 6 кілограмів, висота і ширина – 155 x 130 см. Достеменно невідомо, як вінок потрапив до фондів музею. Предмет кілька десятків років лежав у фондах і дивом зберігся в радянські часи. Атрибутувала раритет дослідниця Тетяна Ралдугіна. Пам’ятку реставрували у 2018–2019 роках, а потім демонстрували на виставках у МІСТ та Українському музеї в Нью-Йорку.

На виставці «Народжена волею, стверджувана зброєю!» срібний вінок експонують разом із рахунком на його придбання Директорією УНР, який надав Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Згідно з цим документом реліквія коштувала 1200 гривень.

Бойові прапори сторічної давнини

На виставці можна побачити прапори доби української революції 1917–1921 років із колекції МІСТ. Прапор «Слава Вільній Україні», імовірно, використовував військовий підрозділ, але складно визначити, який саме. Один із прапорів належав Українському Запорозькому полку, сформованому українськими військовими у Москві 6 серпня 1917 року. У подальшому знамено використували різні підрозділи Армії УНР.

На прапорі Мошенського сільського козачого куреня оборони землі української (1920 рік) є граматичні помилки. Цей курінь, сформований у селі Мошни на Черкащині у часи визвольних змагань, був аналогом локальної самооборони. Помилки в словах свідчать про народність ініціативи.

Прапор Мошенського сільського козачого куреня. МІСТ

Унаочнює тяглість традиції прапор із зібрання Національного військово-історичного музею України. Зокрема йдеться про прапор 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Чорні запорожці були одним із найбоєздатніших кавалерійських підрозділів Армії УНР, свою назву вони отримали через колір однострою.

Доповнюють цей сюжет шеврони сучасних військових підрозділів, які ілюструють УНР-івські звичаї у нинішній армії. Зокрема, ідеться про нарукавні відзнаки 28-ї бригади Лицарів Зимового походу, 93-ї бригади «Холодний Яр» і 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

Нагорода від «повстанського отамана», який став радянським агентом

Фінальним акордом революції 1917–1921 років став Другий зимовий похід, який завершився поразкою сил республіки. На території Польщі створювалися загони добровольців, названі повстанською армією. Планувалося використати їх для рейду українськими землями, окупованими російськими більшовиками.

У листопаді 1921-го українські збройні підрозділи мали наступати на територію України з трьох напрямків. Відповідно вони були розділені на три групи: волинську, бессарабську та подільську. Командував походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрій Тютюнник. Найтрагічніше склалася доля найбільшої (до тисячі осіб) Волинської групи: 359 повстанців потрапили в полон і були розстріляні в районі села Базар сучасної Житомирської області за відмову перейти на бік червоних.

Історія з подіями навколо Другого зимового походу отримала продовження вже після Другої світової війни. Це пов’язано з історією заснування ордену Святого Архангела Михаїла, в якій багато невідомих. У рамках виставкового проєкту представлений лист із Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, у квітні 1951 року адресований Степанові Витвицькому – президенту УНР в екзилі, який на той час перебував у Мюнхені. Автором листа була людина, що називала себе Никифором Горбанюком – повстанським отаманом на прізвисько «Вогонь». Вогонь-Горбанюк із осені 1921 року був дійсним співробітником ЧК, про що Степанові Витвицькому волів не повідомляти. У листі він розповів про орден за участь у Другому зимовому поході і навіть зобразив ескіз нагороди. За словами Горбанюка, відзнаку виготовили до 20-ї річниці подій під Базаром (її ще називають «Базар 359»), і відбулося це в Празі у 1942 році під час німецької окупації.

Орден Святого Архангела Михаїла. Колекція Олександра Мельника

На сьогодні відомо лише кілька екземплярів ордена, щонайменше три шийних і два нагрудних ступеня цієї відзнаки. Як свідчать наукові розвідки з даної теми, зокрема українського історика Ярослава Тинченка, кошти на виготовлення відзнаки, найімовірніше, дав меценат із української еміграції, учасник Першого зимового походу Борис Сухоручко-Хословський. Але яку мету переслідував Никифор Горбанюк, ініціюючи створення цієї нагороди, визначити важко. Показово, що серед членів орденської ради були люди, у ліквідації чи затриманні яких Никифор Горбанюк брав участь у період роботи в ЧК.

На виставці можна побачити шийний варіант ордена. Екземпляр походить із приватної колекції Олександра Мельника. До речі, ця відзнака схожа на Орден Героїв Небесної Сотні, який вручається за героїзм, виявлений під час Революції гідності та у захисті суверенітету України.

Невідомі герої революції та війни

Виставка дозволяє познайомитися із часто невідомими загалу іменами тих, хто належав до українських військових формацій 1917–1921 років. Куратори свідомо не зосереджуються лише на знаних усім іменах вищих командирів Армії УНР та УГА. Ніхто не ставить під сумнів їхню роль, але важливий внесок у революцію зробив кожен її учасник, а це десятки й сотні тисяч людей – прості козаки армії УНР і старшини, чоловіки і жінки.

Наприклад, поручник Армії УНР Михайло Зінченко. Уродженець Чернігівщини, він воював на фронтах Першої світової, за хоробрість був нагороджений орденами Святої Анни та Святого Станіслава. У революційну добу за проукраїнську позицію його переслідували і більшовики, і денікінці. У жовтні 1920-го Михайло Зінченко перебрався на Поділля в район дії Армії УНР і добровільно вступив до неї. Став молодшим старшиною кінної сотні штабу Запорізької стрілецької дивізії, брав участь у боях на Поділлі. Після поразки Армії УНР був інтернований польською владою. Згодом навчався в Українській господарській академії (Подєбради), Сільськогосподарській академії (Берлін), Чеському технічному університеті (Прага). У період Другої світової війни брав участь у рятуванні євреїв від нацистів, його переслідував режим Третього Райху. Помер 1963 році у Словаччині, в Дубниці-над-Вагом. І це лише одне з імен у числі тих, кого має знати кожен українець.

Поручник Армії УНР Михайло Зінченко. Фото з відкритих джерел

Із цим блоком виставки перегукується той, де представлені сучасні захисники та захисниці. За понад сім років війни загинуло понад 4 тисячі українських військових. Їх уособлює низка портретів, серед яких, наприклад, світлина Миколи Іліна – білоруського патріота, борця проти диктатури Лукашенка, згодом – вояка української армії. У липні 2020 року він загинув поблизу селища Зайцеве в Бахмутському районі на Донеччині, намагаючись врятувати життя пораненого бійця.

Микола Ілін. Фото надано Олександрою Черченко

На відміну від сьогодення, фаховим історикам важко визначити, скільки людей загинуло у подіях Української революції 1917–1921 років, адже загальної статистики тоді ніхто не вів.

До речі, як і 100 років тому, нині українське військо є дуже строкатим. Сьогодні в одному підрозділі можуть служити айтішники і трактористи. За часів УНР у старшинському корпусі переважну більшість становили офіцери, які пройшли вишкіл у російській імператорській армії. Також було багато селян, особливо в загонах місцевих отаманів.

Перемоги, що єднають

Паралелі з Українською революцією 1917–1921 років у наш час можуть когось насторожувати, адже тоді все завершилося поразкою українських сил. Але Богдан Скопненко підкреслює, що проголошення у 1918 році Української Народної Республіки – незалежної української держави – уже було перемогою. Водночас творення самостійної України 100 років тому відбувалося в обставинах, що дуже відрізнялися від сучасних. У 2014 році, на початку війни з Росією, Україна вистояла завдяки тому, що багато людей підтримали армію, незалежність та єдність країни. А в 1917–1921 роках багатьом треба було давати відповідь на питання, чи існує Україна взагалі.

Але і тоді, і тепер вагому роль відіграло об’єднання українських сил сходу та заходу країни. На виставці це унаочнюють реконструкції одностроїв вояка УНР та Української Галицької армії. Спільність боротьби галичан і наддніпрянців засвідчує військова фалеристика означеного періоду: нерідко в одній кокарді використовували зображення архангела Михаїла (цей символ популярний на Наддніпрянщині) і лева (традиційний символ Галичини). 

Прапор «Слава Вільній Україні». МІСТ

Хоча багато експонатів виставки мають сумні контексти історичного побутування, засаднича її ідея – оптимістична: попри те, що за державність сплачено велику ціну, вона існує як беззаперечна реальність. І боротьба за неї триває. Україна, народжена волею, нині стверджується зброєю.

***

Проєкт «Народжена волею, стверджувана зброєю!» розгорнуто в будівлі МІСТ до 31 березня 2022 року. Перед візитом просимо уточнювати на сайті або в соцмережах музею актуальні правила відвідин, враховуючи карантинні обмеження.

Національний музей історії України дякує партнерам, які надали для виставки матеріали зі своїх зібрань – це Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, Галузевий державний архів СБУ, Національний військово-історичний музей України, приватні колекціонери. 

Марія Прокопенко

Колаж на заставці Анастасії Пташинської