Кураторами виставки є голова громадської організації «Алєм» Есма Аджієва та старший науковий співробітник Національного музею історії України Олексій Савченко. Есма Аджієва розповіла про історію орьнеку та пояснила, що означають його ключові символи.

 Есма Аджієва. Фото з архіву співрозмовниці

Яким буває орьнек

З появою Кримського ханства в середині 15 століття самобутнє орнаментальне мистецтво кримських татар розквітло й донині побутує на кримській землі. Орнамент складається з рослинних та геометричних елементів. Кожен із них має власні назву й сенс, у них розрізняють жіночі й чоловічі знаки, знаки-обереги та елементи, зміст яких відкривається в контексті загальної побудови композиції. Кожна така структура – історія, викладена за допомогою символів. Тобто те, що спершу можна сприйняти просто як килим із незвичним орнаментом, може містити закодовані побажання захисту, продовження роду. Орьнек є живим явищем культури: його використовують сучасні майстри, а кримські татари вміють читати цю символіку.

К’ушак – жіночий пояс. Кінець 19 – початок 20 століття. Крим. Скарбниця Національного музею історії України

Орьнек використовують у вишивці, ткацтві, гончарстві, майоліці, карбуванні, ювелірному мистецтві, різьбі по дереву, малюванні по склу, настінному розписі. Геометризовані орнаменти домінують у ткацтві, це зумовлено особливостями техніки. Наприклад, одним із найдавніших та найпоширеніших мотивів є «ромб», який кримськотатарською мовою називається köbek (кобек). Дослівно це означає «пуп» і символізує жіноче лоно.

Евджіяр – декоративний рушник. Кінець 19 століття. Крим. Ткання, вишивка. Національний музей українського народного декоративного мистецтва

Рослинні орнаменти переважають у всіх інших видах народних промислів. Поширені знаки символізують людей різної статі та віку. Так, троянда означає заміжню жінку, тополя або кипарис – чоловіка, тюльпан – чоловіка або юнака, мигдальний горіх – незаміжню дівчину, гвоздика – літню людину, мудрість та життєвий досвід. Трапляються і поєднання символів, наприклад, тюльпан всередині троянди, що символізує любов чоловіка та жінки або їхнє весілля.

Кисет. Кінець 19 – початок 20 століття. Крим. Оксамит, пацьорки, перлини, металева нитка. Шиття, вишивка (гаптування). Національний музей історії України

Рослини завжди зображені в незвичній кольоровій гамі, не такими, як у житті. Тож можна побачити, наприклад, синю троянду з оранжевим листям. Мета такого прийому – підкреслити символічний, а не реалістичний характер зображень. Адже іслам, який сповідують кримські татари, не схвалює зображення реальних предметів.

Дев’ять подарунків для нареченого

За кримськотатарською традицією, в сім’ях дівчаток навчали вишивки з 9 років. До весілля дівчина мала вишити до 200 виробів, що становили її посаг: рушники, які, окрім звичного призначення, також розвішувалися на стінах кімнати нареченої як декор, футляр для Корану та багато іншого.

До заміжжя дівчина мала підготувати doquzlıq (док’узлик) – весільний подарунок нареченої для нареченого з дев’яти предметів. До нього входило п’ять предметів, вишитих у техніці  кримськотатарської гладі tatar işleme (татар ішлеме). Це üçkur (учкур) – весільний пояс нареченого, два рушники та дві хустки для весільних обрядів. Інші предмети вишивали в техніці miqlama або bükme (мік’лама або букме). Наприклад, kise (кісе) – кисет для тютюну, saat qap (саат к’ап) – футляр для годинника. Дев’ять подарунків загортали в хустку boğça (бохча).

Евджіяр – декоративний рушник. Кінець 19 – початок 20 століття. Крим. Ткання, вишивка. Національний музей українського народного декоративного мистецтва

Деякі із цих предметів залишилися лише в історії, бо їх перестали використовувати. Чоловік навряд вдягатиме вишиті весільні підв’язки для шкарпеток çorap bağ (чорап бав), хоча їх можна подарувати просто як красиву річ. Водночас чоловіки досі підперізуються весільним поясом учкур, який сім’я нареченої дарує нареченому в день весілля. На цьому поясі обов’язково має бути вишите сімейне дерево нової родини, це своєрідний лист у майбутнє.

Учкур – весільний пояс нареченого. Кінець 19 століття. Крим. Ткання, вишивка. Національний музей українського народного декоративного мистецтва

Нині подарунки майбутньому чоловіку не обов’язково вишиває дівчина. Це можуть зробити вишивальниці, які розуміються на символіці орьнеку. Під час підготовки посагу дівчина замовляє вишитий виріб, наприклад, велику хустку для складання подарунків, покривало для голови marama (марама) або учкур. Ескіз орнаментальної композиції майстер створює разом із нареченою – це наче закодована програма родини, як її собі уявляє майбутня дружина.

Як врятували орьнек

До середини 20 століття високий рівень майстерності для орьнеку визначався роботою майстринь nağqaş (нагкаш), які передавали своє ремесло з покоління до покоління. Вони створювали орнаменти для вишивки та ткацтва, їх запрошували до будинку, де підростали дівчатка, щоб разом готувати композиції, в яких майбутня наречена кодувала власне сімейне життя.

Символіка орьнеку втілює цінності кримських татар. Це – міцна родина, вірність у коханні, гармонія у стосунках чоловіка й жінки, важливість продовження роду, повага до старших. Тож цей орнамент є важливою частиною ідентичності народу.

Футляр для Корану. 19 століття. Крим. Срібло. Кування, карбування. Національний музей історії України

Саме завдяки збереженню своєї нематеріальної культурної спадщини кримські татари не розчинилися серед інших народів і зберегли свій етнос під час 45 років депортації в Центральній Азії (1944–1989). Наприкінці 1980-х, коли кримським татарам дозволили повернутися до Криму, мистецтво орьнеку було в занепаді. Старші люди ще пам’ятали значення символів, але майстрів залишилося мало. Для збереження інформації про орьнек багато зробило кримськотатарське творче об’єднання «Чатир-Даг», яке в 1990-х заснував заслужений художник України Мамут Чурлу. Представники цієї спільноти спілкувалися з літніми людьми, які розтлумачували значення орнаментів на старовинних виробах, що в них зберігалися.

Мер’єм ана к’азан – казан матері Марії, в якому приносили їжу породіллі. 19 століття. Крим. Мідь. Кування, лудіння, гравірування. Колекція Віталія Проволовського

Також носії традиції вчили молодих кримських татарок технології ткацтва і значенням орнаментів. Вперше, 1990 року, таке навчання із кримськотатарської вишивки провела для 12 дівчат найстарша кримськотатарська спадкова вишивальниця Зулейха Бекірова (1913–1999). В останнє десятиліття навчання мистецтву традиційної вишивки стало масовим, неформальні курси з вишивки відбуваються у багатьох містах Криму. 

Ювелір, usta başı (уста баші) Айдер Асанов (1928–2019) з Бахчисарая навчив ремеслу кримськотатарської філіграні доньку та онуку, а також передав свої знання ще 20 учням, які нині продовжують справу майстра.

Топелік – навершя жіночого головного убору фес. Кінець 19 – початок 20 століття. Крим. Срібло. Скань, золочення. Скарбниця Національного музею історії України

Порівняти старовинні й сучасні витвори кримськотатарських майстрів, а, може, й прочитати зашифровані в них історії можна на виставці «MIRAS. Спадщина», яка відкрита до огляду з 1 листопада. Виставка триватиме до 30 червня 2023 року.

***

Виставку «MIRAS. Спадщина» створено в межах проєкту «Сенси, що об’єднують», який реалізується за підтримки Швейцарії, що надається через SDC/ШАРС (Швейцарська агенція розвитку та співробітництва, Федеральний департамент закордонних справ Швейцарії). Партнерами стали Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського, дизайнерка українського етнічного одягу Олена Дідик. Також у експозиції використані предмети із приватних колекцій Есми Аджієвої, Віталія Проволовського та Ельміри Сеіт-Аметової.

Підготувала Марія Прокопенко

Колаж на заставці Анастасії Пташинської та Катерини Бруєвич. Використано зображення топеліка з колекції Скарбниці Національного музею історії України