Наш герой ніколи не був у мейнстрімі, але став найвідомішим українським мислителем 18 століття. На виставці представлені різні іпостасі Григорія Сковороди – педагога, музиканта, мандрівника, поета та філософа. Автори прагнуть показати, як формувався/конструювався його образ у нащадків. Проєкт унаочнює чимало суперечностей у інформації про навчання, викладання та спосіб життя філософа. У експозиції відвідувач побачить основні відомі нині джерела про життя і творчість Григорія Сковороди, простежить, як розвивалися та чому змінювалися уявлення про нього, як сприймали його твори, зокрема, митці.

Куратор проєкту, завідувач відділу історії України 14 – початку 20 століть музею Олександр Кучерук розвіяв кілька стереотипів щодо Григорія Сковороди, а ми проілюстрували це експонатами виставки.

Олександр Кучерук

Дитинство

Григорій Сковорода походив із сотенного містечка Чорнух на Полтавщині. Його рік народження – певна умовність. У одному джерелі зазначено, що філософ народився 1722 року, а в іншому – 1726-го. Метричний запис не виявлено, а варіант із 1722 роком встановили за іншими задокументованими біографічними даними.

Ким були батьки Григорія Сковороди, теж достеменно невідомо. В одних джерелах пишуть, що його батько – козацького походження, був тогочасним ФОПом, тобто займався торгівлею. Інші джерела свідчать, що він був священником. Але виявити священника з таким прізвищем не вдалося. Існує версія, що мати філософа походила із кримсько-татарського ханського роду Ґераїв.

Аркуш із книги ревізії містечка Чорнух Лубенського полку. У книзі зареєстровано малоґрунтового козака Саву Сковороду, батька Григорія. 1734 рік. Копія.
Центральний державний історичний архів України (місто Київ)

Напевно, ви чули, що Григорій Сковорода співав у петербурзькій придворній капелі. Свідчення про це міститься в «Жизни Григория Сковороды, написанной в прежнем вкусе» його учня і біографа Михайла Ковалинського. За стилем твір скидається на житія святих, і де там правда, а де міф – таїна. Крім цього, у податкових документах Чорнух зазначено, що вдова Сковородиха звільнена від податків, бо «сын обретается в певчих». Це може бути непрямим підтвердженням версії щодо придворної капели, завдяки якій Григорій Сковорода отримав чин «придворного уставщика», а це давало право на дворянство і звільняло родину від податків. До речі, звертатися до нього треба було «ваше благородіє». Це вам не босий хлопчик, образ якого тиражували за радянських часів.

Освіта

Григорій Сковорода ще в молодості зажив слави інтелектуала, проте повної вищої освіти так і не здобув. Вважається, що він вчився в Києво-Могилянській академії, 1739 року був змушений перервати навчання, бо Григорія, власника гарного альта, послали до придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни.

Після звільнення зі служби 1744 року він відновив навчання на курсі філософії. Однак знов перервав студії і виїхав до Угорщини у складі Комісії постачальників угорських вин для царського двору генерала Федора Вишневського. До комісії Григорія Сковороду взяли як людину освічену, що досконало знала іноземні мови, а можливо, і як навчителя генеральського сина.

«Ифіка ієрополітіка, или Філософія Нравоучитєлная...». Гравюра із зображенням навчання. Київ, 1712 рік.
Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського

Повернувся до навчання Григорій ще раз восени 1751 року, і цього разу вже на курс богослов’я, який, однак, не завершив.

Проте ця історія навчання філософа віддзеркалює лише гіпотези дослідників і не підкріплена прямими документальними джерелами. Показово, що в жодному зі збережених списків студентів Києво-Могилянської академії 1730-х – 1740-х років імені Григорія Сковороди немає.

Навчитель

Григорій Сковорода викладав у Переяславському та Харківському колегіумах. Можливо, нині його назвали б педагогом-новатором і номінували б на «Оскар для вчителів», але у 18 столітті освітні експерименти Сковороди не знаходили підтримки керівництва.

Перший викладацький досвід філософ отримав у згаданому Переяславському колегіумі 1751 року. Він підготував курс «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной», який не відповідав звичним практикам викладання поетики. Традиційний курс не влаштовував самого Сковороду, тому він полишив колегіум. Наш герой хронічно не знаходив спільної мови зі шкільним керівництвом. Можливо, конфліктам сприяв його запальний характер, адже філософ називав своїх опонентів «стовпами неотесаними».

Каталог студентів школи піїтики Харківського колегіуму. Завірений підписом викладача Григорія Сковороди. 1760 р. Копія.
Центральний державний історичний архів України (місто Київ)

Незабаром Григорія Скороводу порадили викладачем до згаданої родини Томар. Можливо, характер у панича був непростим, складним за характером був і вчитель. Відома історія, що Григорій Сковорода висварив Василя Томару «корчемними словами», обізвав хлопця «свинячою головою». Мати почула це, поскаржилася батьку, і навчителя вигнали. Але оточуючі надзвичайно поважали філософа, зрештою поширилися чутки, що його ображають, а це могло погано вплинути на репутацію Степана Томари. Він відправив слугу, щоб той умовив Сковороду повернутися. Після довгих розмов у корчмі це вдалося зробити. Зрештою, Григорій Сковорода вчителював у Томар із перервами від осені 1753-го до літа 1759 року.

Одразу після цього філософ почав викладати поетику в Харківському колегіумі, потім читав там курси синтаксими (латинської поезії) та грецької мови. Восени 1764 року Григорій Сковорода залишив заклад через непорозуміння із ректором Йовом Базилевичем та білгородським єпископом Порфирієм Крайським.

Останній відомий період викладання – клас катехізису в Харківському колегіумі у 1768–1769 роках. Тоді Григорій Сковорода підготував курс «Начальная дверь ко христианскому добронравию». Однак цей доробок розкритикував тогочасний білгородський єпископ Самуїл Миславський, який і звільнив філософа з посади.

Відомість про річну виплату викладачам додаткових класів Харківського колегіуму. Третій зверху – викладач катехізису Григорій Сковорода. 1769 рік. Копія.
Центральний державний історичний архів України (місто Київ)

Проте багатьом іншим людям проповіді та притчі Григорія Сковороди про старі добрі цінності припадали до душі. Філософ був кимось на кшталт заїжджої зірки, збирав навколо себе чимало шанувальників, які охоче його підтримували і надавали прихисток.

Творчість

Григорій Сковорода вільно володів кількома чужими мовами: латиною, грецькою, німецькою, писав ними вірші, тексти та листи. Він перекладав давніх авторів, шанобливо ставився до Цицерона та Сократа. У творах філософа часто трапляються цитати з античних джерел та Біблії. До речі, Григорій Сковорода міг критикувати Біблію, але все одно вважав, що цю святу книгу треба знати та розуміти.

«Христос недремне око». Невідомий автор. 1735 рік. Полотно, олія.
Національний художній музей України

Творчість мислителя насичена символами, які він і вписував у тексти, і малював. На той час формувалося масонство, і стиль мислення Григорія Сковороди був до вподоби представникам цієї течії. Прикметно, що перша публікація філософа із зазначенням автора, вже посмертна, вийшла 1806 року в масонському журналі «Сионский вестник».

Вважається, що все життя Григорія Сковороду супроводжувала музика. Нібито його улюбленим інструментом була траверс-флейта, з якою філософ не розлучався. Також він вправлявся на скрипці та складав псалми – ліричні релігійні пісні, вмів грати на органі.

Аркуш з рукописного зошита початку 19 століття, де переписано твори Григорія Сковороди та супроводжено їх малюнками.
Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського

Більшість трактатів Григорія Сковороди написано у формі діалогів, за побудовою це схоже на античні традиційні твори чи на катехізис (тобто підручник із християнської віри, створений у форматі запитань і відповідей). До своїх творів філософ ставився доволі спокійно, на відміну від шанувальників. Григорій Сковорода чимось нагадує середньовічних іконописців, які не підписували власні роботи, бо вважали себе радше провідниками вищих сил, ніж авторами. Тому збереглося мало рукописів філософа, а більшість його творів дійшла до нас у копіях.

Відхід

За відомою легендою, наприкінці життя Григорій Сковорода сказав, що завтра помре, пішов копати собі могилу, потім ліг у хаті на лаві, поклав під голову укладений ним список своїх творів – і відійшов. Чоловік за 70 років, із хворобами, який ледве пересувався хатою, навряд чи був здатен на таку важку фізичну працю.

«Сковорода говорить з людьми на кладовищі». Юрій Павлович. Одна з ілюстрацій до біографії Григорія Сковороди. Перша третина 20 століття.
Папір, акварель. МІСТ

Помер Григорій Сковорода в селі Пан-Іванівці (нині – Сковородинівка). Філософ просив, щоб його поховали на пагорбі. За якийсь час власник земель змінився, і нова господиня почала скаржитися, що їй уві сні ввижається Сковорода. За наказом цієї пані тлінні останки філософа викопали й перепоховали на відстані. На місці, де, як вважається, зробили могилу мислителя, років через 50 поклали камінь зі знаменитими словами «Мир ловил меня, но не поймал». У 1920-х на цьому місці поставили погруддя Григорія Сковороди, яке згодом кудись зникло, а в 1970-х роках встановили новий пам’ятник.

Спадок

Із особистих речей Григорія Сковороди свого часу залишилися дві патериці (довгі палиці) та золотий годинник. Одну з патериць начебто зробив сам філософ, вона мала навершя у вигляді руки. Інша була з навершям у вигляді крота. Дослідники вважають, що жодних прихованих символів тут немає, просто шматок дерева нагадував цю тварину, тож контури увиразнили. У 1920-х –1930-х роках ці речі зберігалися у Сковородинівці, у філії харківського Музею Слобідської України. Проте під час воєнного лихоліття ті предмети зникли.

До речі, більшість документів та рукописів Григорія Сковороди свого часу опинилися в росії, але в межах відзначення 250-ліття філософа в 1970-х частину їх вдалося повернути до України.

Існує канонічний образ Григорія Сковороди, який із невеликими варіаціями тиражують у підручниках, на футболках, який потрапив на 500-гривневу купюру. В основі цього образу – нібито прижиттєвий портрет, створений на замовлення друзів філософа. Першотвір не зберігся, але поширився у пізніших копіях: ми добре знаємо цю людину середнього віку із книгою «Алфавит мира» в руках. Хоча на той час, коли мали б створити означений портрет, філософу було за 70 років.

Банкнота Національного банку України номіналом 500 гривень.
Зразок 2015 року. МІСТ

За життя популярність Григорія Сковороди здебільшого була пов’язана з його харизмою та живим спілкуванням. Українські інтелектуали зацікавилися творчим спадком філософа в середині 19 століття. Це захоплення триває донині, про що свідчать нові видання його творів, дослідження, марки, плакати та графіті з Григорієм Сковородою, а також дискусії та виставки. Сподіваємося, проєкт «Світи Григорія Сковороди» в Національному музеї історії України зробить творчість мислителя бодай трохи ближчою. Або підштовхне пізнати себе, як заповідав філософ.

***

Над виставковим проєктом працювали наукові співробітники відділу 14 – початку 20 століття Національного музею історії України Олександр Кучерук, Максим Яременко, Ярослав Затилюк, Олексій Савченко та Владислав Безпалько.

Партнери проєкту – Національний художній музей України, Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського, Центральний державний історичний архів (місто Київ), Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України, Український інститут національної пам’яті.

Матеріали для виставки також надали художник Сергій Луцак, колекціонер Андрій Іванець, реконструктор і художник Сергій Шаменков, Юрій Єжель.

У межах проєкту відбудеться два круглих столи, перший – за участю провідних науковців, другий – літературний, під час якого пролунають твори як філософа, так і сучасних українських письменників про ювілянта.

Виставка «Світи Григорія Сковороди» триватиме до 24 квітня 2023 року.

Підготувала Марія Прокопенко

Колаж на заставці Катерини Бруєвич та Анастасії Пташинської, використано зображення проєкту реалізованого пам’ятника Григорію Сковороді для міста Переяслава (автор Володимир Луцак, 1972 рік, гіпс)