Народився Вікентій Хвойка 21 лютого 1850 року у Семіні в Північній Чехії. Походив із старовинного збіднілого дворянського роду. Батьки його жили, як звичайні селяни, і займалися молочарством. Отримавши початкову освіту в народній школі в Семіні, навчався в комерційному училищі в м. Хурдимі. У 1868-му здійснив тривалу подорож Австрією та Німеччиною. Наприкінці 1860-х років юнак оселився в Празі, а 1877 року переїхав до Києва. Спочатку в Україні викладав німецьку мову та малювання, тренував фехтувальників. Згодом почав досліджувати вирощування хмелю та проса, мав успіхи в агрономії. І тільки потім зацікавився історією і археологією. Наставниками у новій справі стали відомий історик Володимир Антонович та антрополог Хведір Вовк. 

Вікентій Хвойка, 1899 р.

Наполеглива щоденна праця дарувала невтомному досліднику нові й нові відкриття. Польова кар’єра археолога розпочалася з розкопок стоянки мисливців на мамонтів.

Цю пам’ятку, датовану 19 тис. років тому, відкрили в Києві по вулиці Кирилівській, неподалік від будинку, де мешкав невтомний шукач старовини. В 1893 році В. Хвойка, оглядаючи місце проведення земляних робіт, натрапив на уламки бивня мамонта. Володимир Антонович, професор Київського університету Св. Володимира, порадив звернути увагу на те, чи не виявляться біля кісток крем’яні знаряддя. Отримавши дозвіл господаря садиби, В. Хвойка розпочав дослідження стоянки, яке тривало до 1902 року. Власні враження від розкопок він описав у листі до батька: «Я копав кілька тижнів, вчені мужі були біля мене, публіка валила натовпами…»

Кирилівська стоянка, м. Київ. Фото кінця XIX ст.

Місце, де виявили багато величезних кісток, набуло для киян певного містичного забарвлення. Бабусі збирали кістки мамонта, бо вважали їх цілющими. Ходили чутки, що це кістки велетнів Гога та Магога. Одного святкового дня зацікавлені містяни, які прийшли оглянути відкопані дива, попри заборону сторожа увірвалися до садиби, порозкидали кістки, багато знахідок забрали із собою. Після таких випадків В. Хвойка вирішив не залишати знахідки, а забирати їх відразу після фіксації.

Бивень мамонта з різьбленим орнаментом

Кирилівська стоянка відразу ж стала відомою завдяки орнаментованим бивням мамонта – з різьбленим орнаментом на зразок поділок на лінійці та із зооморфними зображеннями черепахи, птаха з довгим дзьобом і мамонта. Здогадок та гіпотез про значення цих зображень існує чимало. Зокрема, вчені розглядають зооморфні зображення як уособлення трьох стихій, що оточували первісну людину – земля (мамонт), повітря (птах), вода (черепаха). Мистецькі вироби давніх мисливців із Кирилівської стоянки займають почесне місце серед раритетів Національного музею історії України.

Вікентій Хвойка дослідив ще дві палеолітичні стоянки – Протасів яр у Києві, в долині річки Либідь (1903) та Іскорость на Волині (1911).

Пам’ятки, відкриті археологом, стали підґрунтям для вивчення кам’яної доби України.

Найбільшим археологічним здобутком Вікентія Хвойки було відкриття однієї з найяскравіших культур мідної доби. В 1895 році під час досліджень у Києві археолог натрапив на залишки землянок, знаряддя, уламки посуду з розписом. Згодом стало відомо про знахідки глиняних фігурок та орнаментованого посуду в навколишніх селах. Перші розкопки зацікавлений дослідник провадив власним коштом.

Посудина з розписом. Середина IV тис. до н. е.
Трипільська культура. Околиці с. Трипілля Київської області. Розкопки В. Хвойки.

Нові пам’ятки, відкриті на Київщині, складались зі скупчень обпаленої глини з посудом, знаряддями, фігурками людей та тварин. Дослідник назвав їх площадками. На думку В. Хвойки, це були місця священного призначення, де ховали небіжчиків із численним інвентарем. Після розкопок кількох поселень поблизу містечка Трипілля культура отримала відповідну назву – трипільська.

Дослідженню культури археолог присвятив багато років. Він розкопав понад 500 трипільських землянок та площадок. Учений вважав цю культуру праслов’янською, залишену першими землеробами Середнього Подніпров’я. В. Хвойка першим порівняв схожі знахідки, знайдені в інших регіонах, виділив їх у окрему культуру, визначив її місце в давній історії краю. Він також розробив першу наукову періодизацію трипільської культури.

 Статуетка жіноча. Середина IV тис. до н. е. Трипільська культура.
м. Ржищів Київської області. Розкопки В. Хвойки.

Дослідження цієї культури триває і нині. Встановлено, що трипільська культура (середина VI – початок III тис. до н. е.) сформувалася на основі кількох неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону, вона була частиною спільності Трипілля-Кукутень, пам’ятки якої відомі в Україні, Молдові та Румунії. Залишки площадок сучасна наука розглядає як житла, що ставали «будівлями померлих» після їхнього ритуального спалювання, коли внаслідок виснаження ґрунтів мешканці переходили на нові місця.

Посудина культова біноклеподібна. Кінець V – початок IV тис. до н. е.
Трипільська культура. Розкопки В. Хвойки.

Неперевершена колекція трипільських знахідок, здобута завдяки невтомній праці В. Хвойки, є окрасою Національного музею історії України. Мистецтво Трипілля відтворює своєрідне розуміння будови Всесвіту.

Археолог вивчав також памʼятки доби бронзи на Київщині та Черкащині. На підставі власних досліджень він дійшов висновку про давні землеробські традиції населення Східної Європи.

Вікентій Хвойка зробив значний внесок у вивчення пам’яток доби раннього заліза. Він досліджував скіфські старожитності (VІІ ст. – IV ст. до н. е.), зокрема, кургани в Середньому Подніпров’ї, першим звернув увагу на Пастирське, Мотронинське та Ново-Будківське скіфські городища. Завдяки цьому дослідник зібрав унікальну колекцію предметів скіфської культури, яка налічувала понад 3000 одиниць.

Однією з найважливіших проблем європейської археологічної науки наприкінці ХІХ ст. стали пошуки найдавніших словʼянських старожитностей, а також вирішення питань їхнього походження. В 1898 році В. Хвойка отримав від Імператорської археологічної комісії Відкритий лист на розкопки в Київській губернії. А вже наступного року відкрив дві археологічні культури: зарубинецьку (кінець ІІІ ст. до н. е. – ІІ ст. н. е.) та черняхівську (ІІІ – початок V ст. н. е.) – так звані культури «полів поховань».

Посуд з могильника черняхівської культури поблизу с. Черняхів Київської області. ІV ст. Розкопки В. Хвойки 1900–1901 рр.

Продовжуючи активні археологічні пошуки, В. Хвойка виявив на Пастирському городищі словʼянські памʼятки VІ–VІІ ст. Значним здобутком дослідника стали розробка періодизації та історичної послідовності ранньословʼянських культур, а також ідея про їхню автохтонність.

Неабияке зацікавлення у В. Хвойки викликало дослідження давньоруських памʼяток, зокрема, в Києві. В 1907–1908 роках він провадив розкопки на Старокиївській горі, де відкрив залишки камʼяного палацу Х–ХІ ст. та знайшов низку інших сенсаційних матеріалів. Серед них: процесійний хрест (кінець Х ст.), камʼяні ливарні форми (ХІІ – перша половина ХІІІ ст.), плінфа із зображенням тризуба з території першого в давньоруській державі кам’яного християнського храму – церкви Успіння Пресвятої Богородиці (кінець Х ст.).

Процесійний хрест з розкопок церкви Успіння Пресвятої Богородиці (Десятинної). Візантія. Кінець Х ст.

Крім київських, Вікентій Хвойка досліджував давньоруські пам’ятки Білгорода, Витачева, Шарків, Безрадичів, де він знайшов рештки стародавніх ремісничих майстерень, численні знаряддя праці, побутові предмети та прикраси.

Внесок археолога у вивчення давньої історії України та Східної Європи загалом складно переоцінити. Відкриті дослідником давні пам’ятки назавжди увійшли у скарбницю національної культурної спадщини України.

Виставка у Празі

Торік у листопаді в центрі Праги на Градчанській площі тривала інформаційна виставка. Проєкт розповідав про двох визначних археологів, тісно пов’язаних із Чехією та Україною, – українця Івана Борковського та чеха Вікентія Хвойку. Партнером виставки був Національний музей історії України. Науковці музею співпрацювали з колегами з Інституту археології Чеської Республіки та Інституту археології НАН України, готуючи експозицію про знаного археолога чеського походження, який працював в Україні.

Тетяна Радієвська, старша наукова співробітниця,

Юлія Безкоровайна, завідувачка сектору «Середньовічна археологія» Національного музею історії України.