Найдавніші скарби

Київ – унікальне місто, де знайдено найбільшу кількість ранньосередньовічних скарбів. Проте до найбільш ранніх знахідок (VI–VIII століття) належать лише кілька мідних візантійських монет та поодинокі бронзові, срібні браслети й фібули, випадково виявлені в різних місцях «старого міста».

Фібула VIII століття, знайдена в Києві на вулиці Малій Житомирській

Ці скарби не утворюють жодного скупчення, але можуть бути залишками скарбів, розпорошених під час значних земляних робіт доби князів Володимира та Ярослава.

Найдавнішою монетною знахідкою на території Києва є маленький скарб, що складався з чотирьох ісламських монет – дирхемів, карбованих близько 809 року багдадським халіфом Мухаммадом аль-Аміном. Скарб містився в невеликому горщику, виявленому 1918 року під час копання канави на терасі плато в районі перетину сучасних вулиць Івана Франка та Ярославового валу. Горщик втрачено, а монети потрапили до збірки Мюнцкабінету Київського університету святого Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Одна з чотирьох монет аль-Аміна, карбованих 809 року в Самарканді, зі скарбу 1918 року. Нумізматична збірка Національного музею історії України

Скарби та поховання знаті

Неподалік від місця виявлення скарбу з монетами Мухаммада аль-Аміна, на території колишньої садиби професора Київського університету Івана Сікорського (батька відомого авіаконструктора) під час її планування в 1913 році, знайшли мідний казан, залитий воском. Усередині лежало близько 3000 срібних дирхемів. Найдавніший із них датовано 709–710 роками, а найпізніший – 905–906 роками. Проте датування означених монет не може бути орієнтиром щодо часу, коли заховали скарб, на відміну від виявлених із ними шести золотих браслетів. Останні мають південно-скандинавське походження і є типовими знахідками у скарбах, сформованих у другій половині X століття. Увесь скарб надіслали до Імператорської археологічної комісії в Санкт-Петербурзі, а звідти 337 монет і браслети передали в Ермітаж. Решту монет повернули власнику скарбу.

Неподалік, майже на перетині сучасних вулиць Рейтарської та Івана Гончара, в 1900 році знайшли одне з найбагатших поховань Києва. Один із очевидців цього відкриття залишив характерні спогади:

«Когда мы прокопали канаву для фундамента, то нашли лежащие вдоль рва конские кости, а поперек, в боку канавы, виднелась человеческая голова. Вытащив ее, мы за ней увидели другие кости; выбирая последние, мы вытащили вместе с ними позеленевшую кожу, на которой были бляхи. Из кожи посыпались ребра. Сбоку костей был меч, топорик и кинжал с костяной рукоятью, также позеленевшей и украшенной резными цветами. У головы были бляшки (монеты), штук 40, которые мы приняли за олово от бутылок, почему, пробуя их, многие поломали и побросали, между костями нашли более десятка стеклышек (шашки) и костяную плитку с нарезками (зернь). Заметив, что бляхи серебряные, мы стали срывать их с кожи, некоторые поломали, а самую кожу порвали. Кроме того, при лошади были еще железные стремена и удила, но их вывезли вместе с землею на тачке. Подрядчик и городовой видели, как мы вытаскивали вещи, но сказали, что все это пустяки, и не мешали нам делать, что хотим» (цитата за виданням: М. К. Каргер. Древний Киев. Том 1. М., Л., 1958. – С. 169–170).

Позолочені срібні бляшки мадярського походження з поховання, розкопаного в 1900 році. Скарбниця Національного музею історії України

Ось перелік предметів, які збереглися: позолочені бляшки кінської вуздечки, меч, срібна фібула з довгою голкою південно-скандинавського походження та срібна чаша. Їх нині можна побачити у Скарбниці Національного музею історії України. Руків’я меча та бляшки вуздечки прикрашені рослинним орнаментом мадярського походження. Разом із мечем знайдено невелику сокирку. Дата поховання – друга половина X століття. Вона дуже близька до часу, яким датуються згадані золоті браслети із садиби Сікорського. З огляду на скупчення таких знахідок у межах міста, можна вважати, що в цьому місці стояла заможна садиба, а неподалік розміщувався пов’язаний із нею невеликий курганний могильник.

Золото печерського скарбу

Загалом знахідки золотих прикрас на території Русі доволі рідкісні. Всі вони, за винятком Гньоздова на Смоленщині та Полоцька, пов’язані з територією України, зокрема Києвом. Це пояснюється розташуванням тут центру влади та жвавими контактами з Візантією, монети якої і були сировиною для виготовлення таких коштовностей. Згадаємо ще кілька знахідок золотих прикрас.

30 травня 1851 року біля Пустинно-Микільського монастиря (зруйнований за радянських часів, стояв неподалік від Аскольдової могили) під час земляних робіт виявили скарб срібних та золотих предметів. Його склад неможливо визначити точно, оскільки значна частина знахідки розійшлася по руках. Відомо, що до скарбу входили срібні монети – дирхеми ІХ – початку Х століть, їх наслідування та два золоті браслети. Київський губернатор Іван Фундуклей передав частину монет та один браслет до Київського університету святого Володимира. Золотий браслет нині зберігається у Скарбниці Національного музею історії України.

Золотий браслет зі збірки Скарбниці Національного музею історії України

Монетні скарби Києва

Київські скарби X століття складалися не лише зі срібних та золотих виробів. У 1908 році на Замковій горі знайшли монетний скарб, що містив 37 херсоно-візантійських монет: 28 із них датувалися часом правління імператора Василя I (867–886); дві монети – правління Василя I і Костянтина (867–870), п’ять монет – Романа I (959–963), одна – Романа II (959–963) та одна монета – Никифора II Фоки (963–969). Скарб міг сприйматися як цінне джерело сировини для виготовлення місцевими ювелірами прикрас із бронзи.

На Подолі, на цвинтарі Іорданської церкви, в 1863 році випадково знайдено скарб зі 192 арабських срібних дирхемів, двох срібних перстнів, шматка срібного дроту та срібної круглої підвіски, прикрашеної зерню. Найдавніша монета скарбу датована 892–893 роками, а найпізніша – 935–936 роками.

Ісламська монета Наср бін Ахмад, карбована в Самарканді в 916 році, з Іорданського скарбу. Нумізматична збірка Національного музею історії України

Скарб знайшли в місцевості, де відомі городище та поховання X століття, зокрема, зі скандинавськими жіночими прикрасами та зброєю.

В садибі Кушнерьова на Вознесенському узвозі, 22 в 1876 році випадково виявлено скарб зі 120 срібників, карбованих за доби князя Володимира Святославича (980–1015). Більшість  монет потрапила до Ермітажу в Санкт-Петербурзі та Державного історичного музею в Москві, лише три срібники зберігаються в колекції МІСТ.

Срібник зі скарбу 1876 року. Нумізматична збірка Національного музею історії України

Поодинокі монети трапляються в курганах та поселеннях. Більшість походить зі згаданого Київського скарбу, а також із Ніжинського скарбу на Чернігівщині та Городецького скарбу на Житомирщині.

Цікавий скарб знайшли 1899 року у глиняній амфорі на Печерських Липках у садибі Лазаря Бродського на Катерининській вулиці, 9 (сучасна Липська). Серед речей – 20 золотих монет, із яких 15 – візантійські, доби імператорів Никифора Фоки (963–969) та Ісаака Комнена (1057–1059). Також там були: одна рідкісна іспанська монета західного халіфату, датована 1033 роком; два ковані золоті браслети з розʼєднаними кінцями та два золоті довгі злитки. З огляду на браслети, а також на візантійські монети (одні з них належать імператору, який жив у другій половині X століття, а інші – тому, який жив у середині XI століття), це скарб тривалого накопичення. Його власниками могли бути люди, чия діяльність повʼязувалася із Середземномор’ям. Монети скарбу передали до Ермітажу, і лише три візантійські монети потрапили в колекцію Мюнцкабінету Університету святого Володимира.

Скарби й церкви

Найбільша група скарбів датується XII–XIII століттями. Більшість із них сконцентрована навколо Десятинної церкви та Михайлівського Золотоверхого монастиря. В обох випадках маємо справу з дуже схожими наборами прикрас: тринамистинними срібними або золотими сережками, золотими та срібними колтами, срібними витими браслетами, широкими браслетами-наручами, перснями, так званими ряснами – скроневими прикрасами із продовгуватими золотими та срібними колодочками, шийними гривнами, а також медальйонами з емалевими зображеннями святих. Іноді у скарбах траплялися несподівані речі, наприклад, бронзовий водолій західноєвропейського виробництва.

Концентрація скарбів навколо церков свідчить про те, що у дні нападу монголів храми відігравали роль останніх притулків. У них переховувалися люди, які мешкали поруч у князівських дворах та боярських садибах, вони брали із собою цінні речі. На це вказують, зокрема, князівські знаки на перснях, знайдених у означених скарбах, і написи.

Власники скарбів

На території колишньої садиби Юліана Чайковського на вулиці Рейтарській, 45 виявили скарб срібних речей, що містився у двох накритих одна одною срібних чашах. На вінця однієї з них був нанесений латинський напис «Qui reficis ventrem pauperis esto memor» («Той, хто дбає про черево, пам’ятай про бідняка»). Із зовнішнього боку дна прокреслено два кириличних слова. Одне з них – «княжа», було закреслено багато разів, а зверху написано «спасова». Тобто йдеться про зміну власника. Спочатку чаша належала князю, а потім стала власністю церкви Спаса. Дослідники припускають, що це церква Спаса на Берестові, де 1138 року поховали дочку Володимира Мономаха Євфимію. Відомо, що вона в 1112 році вийшла заміж за угорського короля Коломана, який за рік покинув дружину, підозрюючи в невірності. Існує припущення, що цю чашу Євфимія взяла з собою до Києва, де та потрапила до князівської скарбниці. Після смерті княгині чашу пожертвували церкві Спаса на Берестові. Можливо, під час монгольської навали скарб князівської церкви перенесли до садиби в Києві, де й приховали його.

Історія з чашами підводить нас до питання, чим саме були давньоруські скарби – особистими прикрасами заможних жінок, чоловіків, ювелірним ломом або сховком «на чорний день»? Оскільки більшість скарбів не є умисно фрагментованими, предмети з них були не сировиною для ювелірів, а готовими виробами – прикрасами різних часів, які одягалися для особливих церемоній. Так ці речі поставали матеріальним втіленням «багатства», розміри та ціна якого були еквівалентними витворам ювеліра, який працював у князівському господарстві. Оскільки засновані князями церкви та монастирі були приватними, вони перетворювалися на князівські скарбниці, збірки «біографічних» реліквій, які передавалися з покоління у покоління. Такими «скарбницями» були Десятинна церква, Михайлівський та Федорівський монастирі.

Багато київських скарбів сховали внаслідок ворожих нападів на місто. Це ілюструє скарб срібних речей, знайдений на вулиці Великій Житомирській. Він був у горщику, накритому кольчугою.

Однак не всі скарби варто пов’язувати з монголами. Зокрема, у квітні 1889 року в садибі Гребеновського у Троїцькому провулку (нині вулиця Алли Тарасової) під час земляних робіт знайшли один із найбагатших скарбів Києва. Він містив близько десятка срібних гривень «київського типу», дві візантійські монети Олексія Комнена (1081–1118) та Іоанна Комнена (1118–1143) із припаяними вушками, золоту діадему, прикрашену зображеннями святих у техніці перегородчастої емалі, виту золоту гривну, срібну гривну так званого половецького типу, срібні фрагментовані тринамистинні сережки, колт, золотий браслет із розʼєднаними кінцями та один витий срібний браслет, золотий перстень-печатку із зображенням архангела Михаїла, срібний перстень із каменем, срібний перстень із зображенням Христа, фрагмент золототканої парчі. Діадема вказує на те, що цей скарб князівської приналежності. До його складу входили статусні речі – візантійські золоті монети та половецька гривна, які могли бути подарунками. За монетами скарб можна датувати серединою – другою половиною XII століття.

Причиною утворення скарбу могли бути князівські міжусобиці, в результаті яких місто та князівський двір, церкви та монастирі грабували. Така подія відбулася в 1169 році та пов’язана зі взяттям Києва військами суздальського князя Андрія Боголюбського. Відомо, що з останнім пов’язана активність Москви як міста.

Скарби та трофеї

У 1988 році в московському Кремлі знайшли найбільший і дуже незвичайний за своїм вмістом скарб. Він налічував близько 300 срібних виробів, схованих у дерев’яній скрині. Серед них: пара рясен із ланцюжками та намистинками, шість випуклих медальйонів-барм із черню із зображеннями хрестів та архангелів, дві срібні шийні підвіски та намистини, прикрашені зерню, сім перснів, два широкі браслети-наручі та один витий браслет із кінцями, оформленими у вигляді голівок фантастичних звірів у так званому стилі «урнес», три злитки-гривні так званих київського, чернігівського та новгородського типів, а також 12 шестипроменевих зіркоподібних колтів. Хоча такі колти відомі у скарбах Володимира та Рязані, формочки для їх виготовлення знайдені в Києві, що безумовно вказує на київське походження цих прикрас.

Формочка для виготовлення колта з розкопок Десятинної церкви. Два такі колти знайдено у Кремлівському скарбі. Збірка Національного музею історії України

У складі означеного скарбу також привертають увагу скандинавські прикраси готландського походження – згадані витий браслет та намистини, прикрашені зерню. Як саме ці речі могли потрапити в Москву, яка на той час не мала статусу значного центру влади? Зрозуміло, що пояснити перебування згаданого скарбу у Кремлі неможливо без урахування контексту українських знахідок. Йдеться про два скарби на території та поблизу Михайлівського монастиря в Києві, а також про скарб, знайдений 1883 року в Чернігові. Обидві знахідки містили, зокрема, шийні прикраси та браслети скандинавського походження. Прикметно, що, крім Києва, такі прикраси трапляються в Чернігові.

На острові Готланді в селищі Бурге здійснено одну з найбільших знахідок срібних прикрас та монет. У її складі були також браслети, схожі на предмети з московського скарбу. Крім прикрас, у цьому готландському скарбі містилися монети, датовані не пізніше 1140-х років, а також гривні чернігівського типу.

Готландський скарб із Бурге. Джерело: CC by 2.5. Фото Крістера Оліна. Державний історичний музей Швеції

Гривня чернігівського типу зі скарбу в Мишоловці на Київщині. Збірка Скарбниці Національного музею історії України

Все це вказує на другу половину XII століття як на час походження руських прикрас. Разом зі скандинавськими вони потрапили до рук об’єднаного війська Андрія Боголюбського, яке 1169 року захопило Київ, пограбувало Софійський собор, Десятинну церкву, церковні ризниці й забрало звідти ікони, книги та дзвони. Шлях суздальців додому пролягав із Києва через Чернігів, і це пояснює наявність у скарбі гривень київського та чернігівського типу, а також появу типових київських прикрас у Володимирі, Москві та Рязані. Як зазначалося, скандинавські прикраси серед місцевих є особливістю скарбів Києва та Чернігова. Принагідно згадаймо знахідку, зроблену 1903 року під час будівництва монастирського готелю. Там виявили багато коштовних речей, зокрема нагрудні прикраси, більшість із яких є типовими для XII–XIII століть, а також сім хрестоподібних підвісок у данському стилі «хідденсее», який датується кінцем X – початком XI століть.

Нагрудні прикраси зі скарбу 1903 року, знайденого поблизу Михайлівського монастиря

Поза сумнівом, це одна зі статусних прикрас, яку передавали у князівському роді протягом поколінь. На те, що скарб належав саме князям, вказують два персні із князівським знаком. Цей скарб, один із найбагатших та найцікавіших у Києві, зберігався в Михайлівському монастирі, допоки між 1921 та 1925 роками його не вивезли до Москви. Нині скарб зберігається там у Державному історичному музеї. Разом із цим скарбом до Москви вивезли й інший, знайдений 1907 року в тому самому районі. Він складався із 53 срібних гривень київського та чотирьох гривень новгородського типу, схованих в одному горщику, а також двох золотих сережок, схованих у іншому горщику.

Заради правди варто зазначити, що не лише суздальські князі грабували столицю. Їхніми компаньйонами в цій справі були «свої погані» – як у прямому, так і у переносному сенсах. Йдеться про кочівників, яких князі нерідко використовували як найманців у своїх походах. Про участь останніх згадується в Іпатіївському літописі під 1203 роком. Тоді об’єднане військо київського князя Рюрика Ростиславича з Ольговичами за підтримки половців пограбувало місто з усіма монастирями, захопивши ікони, а також «порти блаженних князів», тобто князівські шати, які зберігалися в церквах. Ось так описано цю подію в Іпатіївському літописі у перекладі Леоніда Махновця:

«Узятий же був Київ місяця березня у дванадцятий [день], у середу другої неділі посту. І грабували вони два дні увесь город – Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна безліч, і церкви оголили од ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали всі [ці] смольняни, і суздальці, і чернігівці, і Олегова дружина, – і всі святині було забрано. Запалений був навіть монастир Печерський святої Богородиці поганими, але бог молитвами святої богородиці оберіг його од такої біди. І був у Києві серед усіх людей стогін, і туга, і скорбота невтишима, і сльози безперестаннії. Се ж усе вдіялося за гріхи наші» (цитовано за виданням: Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; відп. ред. О. В. Мишанич. К.: Дніпро, 1989. С. 296).

Захоплені половцями скарби осіли на деяких пороських городищах та Княжій горі – своєрідних їхніх та напівосілих кочовиків баз. Про це свідчать високоякісні золоті вироби, зокрема діадема з Дівич-Гори (село Сахнівка на Черкащині) зі слідами ремонту, прикраси половецького типу, уламки кінського спорядження, деталі шабель, а також уламки дзвонів та церковного начиння, знайдені безпосередньо на городищі Дівич-Гори.

Деталь діадеми зі скарбу з Дівич-Гори. Скарбниця Національного музею історії України

Скарби та князівське господарство

Більшість згаданих скарбів виявлені цілком випадково, тому ми не знаємо, в яких саме місцях (житло, церква, сарай або інша споруда) їх заховали. Завдяки розкопкам у Десятинній церкві та Михайлівському монастирі відомо, що більшість коштовностей принесли з різних місць (садиб), інакше їх усіх знайшли б разом.

Розкопки, проведені 1955 року Інститутом археології та Київським державним історичним музеєм (попередник Національного музею історії України – МІСТ) на вулиці Володимирській, 7–9, допомагають зрозуміти цей контекст. У результаті розкопок виявили залишки вулиці, яка вела у бік Десятинної церкви, та низку житлових та господарчих споруд. У нижній заглибленій частині одного з жител розкопано піч, біля якої знайдено свинцеву князівську печатку з написом грецькою мовою: «Господи поможи рабу своєму Георгію», яка належала Ярославу Мудрому.

Князівська печатка з житла, розкопаного на вулиці Володимирській, 7–9. Збірка Національного музею історії України

Також у житлі виявлено уламки візантійських амфор. Означені знахідки свідчать про високий соціальний статус мешканців та їхній зв’язок із князівською владою. Це підтвердили розкопки ще одного житла, виявленого поруч зі згаданим. Воно належало до дещо пізнішого часу та мало наземну й заглиблену частину з піччю. Житло знищив вогонь, і в шарі цього згарища трапилися уламки великої посудини для зберігання зерна, уламки іншого глиняного посуду, серед якого – денце з клеймом у вигляді тризубця, уламки скляного та мідного посуду, скляні та металеві прикраси. Нижче долівки житла в невеликому глиняному горщику, накритому берестою, виявили скарб золотих та срібних прикрас.

Скарб, знайдений у житлі на вулиці Володимирській, 7–9. Збірка Скарбниці Національного музею історії України

Скарб складався з пари золотих колтів, 11 золотих тринамистинних сережок, срібного браслета-наруча, двох срібних браслетів з роз’єднаними кінцями та двох перснів. Контекст цих прикрас свідчить про те, що їх знайшли у споруді, яка належала князівському господарству. На території князівського двору зберігалися харчові продукти, данина, інші матеріальні надходження, а також функціонувало ювелірне виробництво. Неподалік виявили рештки двох ювелірних печей-горнів.

Знахідки скарбів та ювелірних горнів або залишки ювелірного виробництва зафіксовані також на Замковій горі, на території садиби Національного музею історії України, навпроти сучасної будівлі Міністерства закордонних справ (початок вулиці Десятинної), а також Михайлівського монастиря. Всі ці садиби належали до князівського господарства, яке накопичувало матеріальні ресурси та перерозподіляло їх через свої соціальні зв’язки у вигляді подарунків або платні.

Скарби монгольського часу

Цікавий скарб знайшли 1847 року у глиняному горщику поблизу Кирилівського монастиря. Він налічував близько 200 східних монет. Найдавніша була карбована 756–766 роками, а найпізніша – 1253–1254 роками, в часи правління хана Менгу, коли монголи вже завоювали Київ. З огляду на те, що скарб заховали через 250 років після того, як ісламська монета припинила надходити на терени Східної Європи, висловлювалося припущення, що його власником міг бути один із учасників походу монголів, який зібрав цей скарб у Середній Азії.

Про скарби втрачені та ті, які ми ще можемо врятувати

За деякими підрахунками, в Києві знайдено близько 270 золотих і срібних злитків загальною вагою близько 45 кг. Місто є унікальним осередком матеріальних багатств, які накопичувалися тут протягом усієї історії Русі. До середини X століття київські скарби здебільшого складалися з жіночих прикрас або колекцій ісламських та візантійських монет. Із середини й у другій половині X століття разом із монетами у скарбах почали з’являтися золоті та срібні прикраси для рук, шиї, голови, іноді з уламками срібних та золотих виробів. Протягом XI–XII cтоліть скарби формувалися зі срібних або золотих злитків, невеликої кількості монет (переважно візантійських або західноєвропейських), прикрас для рук та шиї.

Загалом монети відіграють доволі специфічну роль. Як і візантійська срібна монета, руські срібники є церемоніальними випусками, які представляли короткі епізоди в історії грошового обігу в Русі. Джерелами багатства київських князів були мита та податки від торгівельних операцій, данина, штрафи, трофеї з військових походів, викупи та подарунки. Переважна більшість срібних та золотих іноземних монет одразу переплавлялася на злитки та перековувалася на прикраси. Це відбувалося централізовано в межах князівського господарства, сконцентрованого в Києві.

Як сталося, що багато чудових київських скарбів, знайдених у XIX та на початку XX століть, опинялися поза межами України? Однією із причин було те, що Київ мав статус провінційного міста, а Україна – колонії Російської імперії. Така ситуація передбачала, що, за винятком приватної збірки імператорського Ермітажу, головний музей мав бути один – у Москві. Саме там висвітлювалась історія імперії, корені якої шукали в київських скарбах та минулому Київської Русі. Іншою причиною масових втрат було те, що в місті не діяла жодна інституція, яка переймалася б цим питанням. Міський музей заснували в Києві лише 1899 року, а до того часу більшість знахідок потрапляла до рук приватних колекціонерів і потім часто перепродавалася. Розмах цього хаосу був таким, що свідомі особи – поціновувачі старовини, самі намагалися якнайшвидше переправляти історичні речі до Імператорської археологічної комісії в Санкт-Петербурзі та до музеїв. Міський музей у Києві отримав тільки скарби, передані разом із приватними збірками Ханенків та Терещенків. Лише малу частку київських скарбів виявили на розкопках у зв’язку з міським будівництвом.

Історія київських скарбів – історія їхнього розорення та вилучення з культурно-історичного контексту, важливого для розуміння як нас самих, так і країни, в якій ми живемо. Тому повномасштабна російська агресія проти України є викликом не лише проти нашої історії, але і проти культурної спадщини людства. Ми, як і багато інших музейників країни, робимо все можливе, щоб зберегти скарби, залишені нам у спадок тими, хто не марнував, а накопичував тут багатства.

Федір Андрощук, генеральний директор Національного музею історії України

Колаж на заставці Катерини Бруєвич та Анастасії Пташинської