У серпні цього року музей представляє проєкт до 1025-річчя від дати освячення храму, під час якого продемонструється частина означених предметів. Багато речей відвідувачі побачать уперше, зокрема понад пів тисячі фрагментів інтер’єру храму. Розповідаємо, як їх реставрували для проєкту та чим цікаве це музейне зібрання.

Що є в колекції музею

Загалом у колекції МІСТ близько 5 тисяч фрагментів фресок із садиби Десятинної церкви. Старший науковий співробітник музею Максим Осипенко підкреслює, що для виставки обрали матеріали, які дають найяскравіше уявлення про розписи. Це оздоблення інтер’єру, а також зовнішньої і кутових частин споруди.

Максим Осипенко демонструє фрагмент фрески із садиби Десятинної церкви. Фото Вікторії Сідорової, МІСТ

Фрески можуть походити або із самої церкви, або з маєтків руської еліти, зокрема зі Східного та Південного палаців. Вони виявлені серед засипки рову або на поверхні на території поблизу. Визначити, яку будівлю оздоблював той чи інший фрагмент, складно.

У музеї зберігаються матеріали з досліджень на Старокиївській горі Вікентія Хвойки (1907—1908), Дмитра Мілєєва (1908—1911, частково 1914-й), Теодозія Мовчанівського (1936—1937) та Михайла Каргера (1938—1939). Деякі фрагменти траплялися в дослідженнях Петра Толочка кінця 1960-х — початку 1970-х років. На виставці представлять фрагменти фресок, знайдених експедиціями Мілєєва, Мовчанівського та Каргера.

Фрагмент фрески із садиби Десятинної церкви. Колекція МІСТ

У літописах не збереглося інформації про те, як виглядала Десятинна церква всередині, а за археологічними знахідками можна скласти доволі нечітку картину. Уявлення про оздоблення Десятинної церкви базуються на стінописах Софії Київської. Її будували кількома десятиліттями пізніше з використанням подібних технологій і мистецьких прийомів.

Як фрески готували до виставки

Фреска — це розпис по вологому тиньку (розчину вапна, яким покривають стіни, стелю тощо). Майстри використовували чистий пігмент, розведений водою, без клейових домішок. Це здебільшого земляні пігменти, жовті, червоні, зелені. Серед мінеральних повсякчас зустрічається ляпіс-лазур. Як білило використовували карбонізоване вапно. Під час створення живопису, щоб тиньк тримав вологу довше, до вапняного тіста додавали гідравлічні наповнювачі. У випадку фресок із Десятинної церкви це були солома, шлак від смальтового виробництва та товчена цегла. Дрібно порубана солома є одним із перших гідравлічних наповнювачів, його використовували наприкінці Х — на початку ХІІ століть.

Для підготовки фресок до виставки залучили фахівців відділу наукової реставрації памʼяток МІСТ: Марію Орлик, Ірину Костюк, Марію Джулай, Валерію Леоненко. Над лицьовою поверхнею фрескового живопису працюють реставратори живопису. Для добору оптимальних реставраційних методик музейні фахівці отримали консультації у провідних реставраторів монументального живопису Національного заповідника «Софія Київська» та Литовського реставраційного центру імені Пранаса Гудінаса (місто Вільнюс).

Марія Орлик координувала реставрацію фрагментів фресок із садиби Десятинної церкви. Фото Вікторії Сідорової, МІСТ

На виставці планують представити 487 фрагментів фресок різних розмірів, типів тиньку та стану збереженості. Перед початком роботи з ними реставратори ретельно вивчали фрагменти, здійснювали їхні опис та фотофіксацію, складали програму консерваційно-реставраційних заходів. Результати виконаної роботи та фотографії задокументовані в реставраційних паспортах, котрі надалі зберігатимуться з пам’ятками у фондах.

Спочатку фреску треба підлікувати від грибка — зовні він зазвичай має вигляд темної плями. Грибок «оселяється» у фресках, бо тиньк пористий. Чимало людей стикалися з такою проблемою в житлових будинках. Реставратори знімають грибок із зовнішнього шару фарби. «Дістати» грибок ізсередини неможливо, тож його знищують розчинами антисептиків.

Кожен фрагмент тиньку зі звороту очищають від поверхневих нашарувань за допомогою різних за м’якістю пензлів, зондів та скальпелів. Вибір залежить від типу тиньку, кількості та товщини шарів основи — цем’янково-шлакової чи карбонатної. Очищення проводиться максимально делікатно, під збільшувальною оптикою.

Фото Вікторії Сідорової, МІСТ

Наступний етап — очистка фрескового живопису від стійких забруднень. Реставратори використовують спеціалізовані поверхнево-активні речовини (пам’ятаєте абревіатуру ПАР на мийних засобах?). Часто деякі пігменти, зокрема жовті та червоні, є занадто рідкими, тож перевага надається сухій та напівсухій очистці. Якщо плями та нашарування жорсткі й видаляються важко, їх пом’якшують розчинниками та обережно відшаровують скальпелем під мікроскопом.

Заключний етап — просочення фресок консервантом, який закріплює шар фарби та зміцнює здебільшого крихкий за структурою тиньк. Консервант увиразнює колір і фактуру фрески. Марія Орлик підкреслює, що реставратори використовують його в щонайменшій концентрації, щоб водночас надати міцності тиньковій основі та не порушити сприйняття предмета, його природної матовості.

Що зображено на фресках

Найприємніша мить у роботі реставраторів — коли стає зрозуміло, що два розрізнені фрагменти сполучаються між собою як шматочки гігантського пазла. У такому разі проводять склейку фрагментів. На виставці ці предмети теж продемонструють. Часто розчистка допомагає побачити орнамент, прихований за давніми нашаруваннями.

Фото Вікторії Сідорової, МІСТ

Найбільші фрагменти оздоблення Десятинного храму, що зберігаються в МІСТ, сягають 25 см. Зразків із зображенням ликів обмаль, у колекції музею є фрагмент ока та пальців ноги. Відомо, що кілька десятків фрагментів дослідники ідентифікують як складки одягу. Загалом до зібрання МІСТ потрапили фрагменти стрічково-рослинного, квітково-листкового та завиткового орнаментів, із геометричними фігурами та одноколірні фрески: охристі, чорні, ультрамаринові, червоні, зелені. Науковці склали пропорцію, зважаючи на розмір ока, й визначили, що повний розмір обличчя становив близько 21—23 см заввишки.

Один із небагатьох у колекції МІСТ фрагментів оздоблення Десятинного храму із зображенням лику. Фото Вікторії Сідорової, МІСТ

«Вражає широкий діапазон відтінків, тільки червоних налічується до десятка, від світло-оранжевого до малинового. Чистота ультрамаринового кольору мінералу ляпіс-лазур заворожує. Трапляються фрагменти, на яких видно пізні доповнення ХІ століття. Тобто на живописі присутній ще один шар тиньку завтовшки 1—1,5 см, з іншим зображенням. Окремої теми заслуговують фрагменти, що містять графіті», — зауважує Марія Орлик.

Що ми можемо дізнатися про церкву

Нині немає наукових методів і джерел, які дозволяють встановити, якими були розписи в Десятинній церкві. Ускладнює ситуацію те, що колекції з різних розкопок розділені. Так, частина матеріалів Дмитра Мілєєва і Михайла Каргера зберігається в Росії, не все досліджено та опубліковано.

«Після знищення церкви монголами життя на Старокиївський горі почало поступово відновлюватися із другої половини ХІІІ — ХV століть, — розповідає Максим Осипенко. — Перепланування території почалося із ХVІІ століття, а 1842 року побудували нову церкву за проєктом Василя Стасова. 1936-го більшовики підірвали її в межах нового містобудівного проєкту. Зрозуміло, що всі ці дії зашкодили пам’ятці».

Дослідження, проведені Глібом Івакіним, суттєво доповнили уявлення про архітектуру та стан комплексу. Проте фінансування досліджень припинили. «Добре, що фундаменти вдалося законсервувати для майбутніх поколінь, а не перетворити в новобуд, як хотілося тодішнім можновладцям», — резюмує Максим Осипенко.

Марія Орлик демонструє фрагмент оздоблення Десятинної церкви. Фото Вікторії Сідорової, МІСТ

За тисячу років ми втратили багато інформації про Десятинну церкву. І найповніше уявлення про перший мурований храм Русі можна отримати завдяки виставці в Національному музеї історії України, яка відкривається 20 серпня. Приходьте до МІСТ за цими знаннями.

Марія Прокопенко

На заставці колаж Анастасії Пташинської