Після розгрому печенігів під Києвом 1036 року загрозу Русі становили торки (огузи), а з середини 11 століття ‒ половці. Вперше половецькі загони з’явилися біля кордону Переяславського князівства 1055 року. Із 1060-х, коли половці підкорили причорноморські степи, вони постійно здійснювали набіги на Русь. Взаємини половців та Русі були непростими: з одного боку, відбувалися постійні військові протистояння, з іншого – половці ставали союзниками окремих князів у численних усобицях, руські князі одружувалися з доньками половецьких ханів, існували торгівельні та культурні контакти.

Всі половецькі воїни були кінними стрілками, більш заможні ‒ мали шаблі та списи. Вожді та військова еліта носили захисні обладунки, що складалися з кольчуги-броні, шолому, іноді ‒ захисної маски. В експозиції Національного музею історії України (МІСТ) можна побачити зразки захисного обладунку воїна-кочівника 12‒13 століть, знайдені в похованнях на Київщині та Черкащині. До колекції музею вони потрапили наприкінці 19 – початку 20 століття.

Національний музей історії України

Представлена броня – це уламок затверділої залізної кольчуги, доповнений фрагментами з пап’є-маше, що передає обриси оригіналу. Походить кольчуга з кургану №53 біля села Ковалі сучасної Черкаської області (розкопки Зноско-Боровського 1897 року). Кочівники нерідко вдягали в кольчугу померлих воєначальників. Кольчуги з цих поховань із часом вкривалися продуктами корозії і затверділостями, набували форми тіла своїх останніх власників.

У кургані, крім уламків такої кольчуги, виявили шолом, маску-забрало, залізну шаблю, наконечник списа, інші предмети озброєння та побуту. Цей багатий поховальний комплекс кочівника увійшов до музейного зібрання, а повністю відреставрована кольчуга стала частиною археологічної експозиції. У 1943 році комплекс із села Ковалі був вивезений до Німеччини. Внаслідок перевезення частина його була втрачена, деякі речі, зокрема кольчуга, повернулися пошкоджені та втратили експозиційний вигляд (дізнатися більше про захисний обладунок із Ковалів можна у відео за посиланням).

Шолом походить із пограбованого поховання воїна з села Мирівка Київської області та вцілів частково. Це сфероконічний шолом із високою тулією та довгим стрижнем (шпилем). Навершя корпусу містить чотири фігурні лапки для кріплення стрижня (відламаний) до тулії. Такі шоломи чудово захищали голову воїна від стріл та холодної зброї. Їх форма була зумовлена вимогами тактики кінного бою та розрахована на захист навіть від прямого удару.

До шоломів іноді кріпили захисну маску, що закривала обличчя воїна. Антропоморфна залізна маска була знайдена під час земляних робіт у зруйнованому кургані біля сучасного села Ротмістрівка на Черкащині. Вперше інформацію про артефакт опублікували 1887 року, на момент знахідки він мав сліди позолоти. Маска велика (214х180 мм), портретні риси передані доволі схематично. Широкий прямий лоб переходить у широкі надбровні дуги, невеликі прорізи для очей мають каплеподібну форму, ніс великий, горбатий, із отворами для дихання. Нижче – чітко прокреслений рот із невеликим вентиляційним прорізом посередині. Підборіддя не виражене. Зверху забрала, посередині, збереглася частина шарнірного кріплення. По центру нижнього краю маски та з обох боків нижче розрізу очей розміщені отвори для додаткового кріплення. Такі маски щільно прилягали до обличчя. Вони захищали воїна, а також мали наводити жах на супротивника. Вважається, що портретна схожість окремих масок продиктована потребою впізнавати командира під час бою.

В умовах постійного протистояння з кочовими сусідами оборона Русі була найважливішим завданням держави. Також це вимагало постійного вдосконалення руської зброї.

Леся Дідух, завідувач сектору середньовічної історії України Національного музею історії України

Колаж на заставці Катерини Бруєвич