Ми починаємо рубрику «Мандрівки старим музеєм», у якій розповідатимемо про музейне життя сто років тому. НМІУ веде свою історію з 1899 року, до 1934-го він утворював разом із сучасним Національним художнім музеєм України одну установу, початково — Київський міський музей старожитностей та мистецтв. Ми плануємо розповідати про особливості будівлі, зведеної за участі архітектора Владислава Городецького, про «батьків-засновників» музею та експонати, пов’язані з тим періодом.

Київський міський музей старожитностей та мистецтв. Гудшон і Губчевський, 1911 рік. Джерело: commons.wikimedia.org

Починаємо з історії про бароковий стіл із Софії Київської. Художниця-реставраторка NAMU Ольга Буравчук називає експонат «хроніком», бо він потребує постійних невеликих реставраційних робіт. Пані Ольга розповіла про те, як доглядає за раритетом і що відомо з його історії.

Стіл тривалий час зберігався серед речей, що не мають музейного значення

З історії експоната відомо мало. Стіл зроблений у середині XVIII століття в київській майстерні, ймовірно, при Києво-Печерській лаврі. Матеріали — дубова основа, левкас, олійні фарби. Використані техніки золотіння і сріблення, поліхромний (багатобарвний) розпис. Стіл активно використовували, тому він дуже потертий.

«Є сліди, які свідчать, що у стіл впиралися ногами, він багато разів бився, порізаний, на поліхромії є сколи. Тобто його не надто берегли, це був звичайний обідній стіл», — говорить Ольга Буравчук.

Художниця-реставраторка Ольга Буравчук працює зі столом із Софії Київської. Фото Євгена Генсюровського, NAMU

За документами, столик перебував у митрополичому будинку на території Софії Київської, після революції та до придбання музеєм належав приватній особі. Про цю людину відомо лише те, що вона жила на території Софії. За деякий час стіл від власника «набув» для Держторгу представник цієї організації С. К. Глеватський.

Перша відома згадка про експонат міститься у протоколі засідання музейного комітету Всеукраїнського історичного музею імені Тараса Шевченка, яке відбулося 31 липня 1929 року. На згаданому засіданні головував тодішній директор музею Ростислав Заклинський, були присутні знаковий український мистецтвознавець, керівник художнього відділу Федір Ернст, а також завідувач історично-побутового відділу Борис Пилипенко (всі вони згодом зазнали репресій). Тоді й вирішили виміняти стіл на шафу з червоного дерева зі збірки ВІМШ.

У кінці засідання ухвалили: «На підставі інформації Ф. Л. Ернста про безпосередній огляд речі та зважаючи на виключний інтерес стола для історико-побутового відділу вважати принципово бажаним переведення обміну й справу закінчити в найкоротший термін».

Загальний вид розпису на столі. З архіву NAMU

У 1930 році свідоцтво про стіл вмістили до книги «Инвентарь Кієвск. Музея Древностей  и искуствъ. Худож.-промышлен. Отдѣлъ», де зробили опис предмета та стисло записали його провенанс, тобто попередню історію.

Тривалий час стіл зберігався у фондах серед речей групи СФ-2 (спецфонди) — таких, що не відповідають профілю музею або не мають музейного значення. Із цієї причини в нього не було інвентарного номера.

Під час Другої світової війни постраждало багато експонатів музею (з 1936 заклад став Державним українським музеєм, а з 1939-го — Державним музеєм українського мистецтва). Необхідно було терміново рятувати цінності. Ольга Буравчук розповіла, що з 1943-го по 1950 рік відбулася серія реставраційних рад, на одній із яких вирішили відновити стіл. За інформацією з пізніших документів зрозуміло, що стіл також реставрували. Точніше сказати складно, бо в той час паспорти реставрації не були обовʼязковими через дефіцит паперу та шалений обсяг робіт. Документацію заповнювали на власний розсуд: хтось писав паспорти, хтось — ні, хтось описував роботи, а хтось лише вказував фондовий номер предмета, з яким працював.

Стіл реставрували ще раз у 1974 році, на облік його взяли лише в 1989-му.

Імітація червоного мармуру та сцени достатку

Стіл є зразком барокових меблів. Про це свідчать такі типові елементи орнаменту, як ніжки у формі раковин, оздоби у вигляді мушель і листя аканту. Покриття імітує червоний мармур, золоті смужки схожі на прожилки на цьому камені. Невідомо, чи був стіл червоним від початку, адже його поверхню багато разів переписували.

Одне з шести клейм, розташованих по краях столу. З архіву NAMU

По краях із двох боків стільниці намальовані шість клейм із сюжетами на тему пір року: селянин стриже овець і збирає дрова, дозріває виноград, квітнуть троянди. У центральній композиції служники підносять вино та щось на блюді (малюнок стертий і зображення складно ідентифікувати) двом чи-то людським, чи-то божественним створінням. Один із них сидить на бику, а інший підпирає ногою скорпіона. Поруч два янголи грають на музичних інструментах. Все разом це схоже на алегорію природи, проте музейники ще розшифровують численні «настільні» образи.

У 1980-х провели зондаж і відкрили фрагмент стільниці із квітами, розміщений по білому левкасному ґрунту. Стіл дослідили в інфрачервоних та ультрафіолетових променях і побачили, що квітів більше ніде немає. Цей факт дивує реставраторку.

Але найхимерніша річ, яка стосується експоната,— його перший опис у інвентарній книзі, яку вели з 1899-го по 1934 роки. Там йдеться про таке: «…посередині великий бароковий картуш на йому намальовано стару особу, що сидить за столом, тримаючи ліву руку під вогнем, в правій гусяче перо, перед ним каламар і тека, далі напитки і страви, на підлозі кошик з квітами, навколо вгорі заквітчані «янголи» несуть квіти і хліби, по боках сурмлять у сурми, знизу — слуги несуть страви й набирають з фонтану вино у посуд…» (збережена орфографія та пунктуація оригіналу).

Центральна композиція столу. З архіву NAMU

Опис центрального сюжету геть відрізняється від того, що можна побачити на стільниці. Решта інформації, зокрема щодо малюнків по боках, збігається. Хто робив опис — невідомо, а перші наявні фотографії столу зроблені років десять тому, тож побачити, що саме отримав музей, ми не можемо.

«Уколи молодості» для раритету

Музейники мають постійно стежити за столом і час від часу проводити «косметичні» реставрації. На дерево дуже впливає середовище, тож стіл треба зберігати за певних температури та рівня вологості. Навіть різка зміна погоди може позначитися на стані експоната. При надмірній сухості дерево стискається, при вологості розширюється, тому починає тріскатися, зокрема левкасний шар. А за ним починає відлущуватися шар фарби.

Фото Євгена Генсюровського, NAMU

Ольга Буравчук раз на місяць детально оглядає стіл, консерваційні заходи вона проводила минулого літа. Спочатку реставраторка провела дезінфекцію та дезінсекцію, потім зміцнила стіл у місцях, де ґрунт почав відставати: шприцом заводила туди спеціальний клей, проґрунтувала речовиною із крейдою, подібною до левкасу, тонувала поверхню акварельними фарбами. Всі матеріали інертні, природні, за потреби їх можна зняти без шкоди для речі.

Реставраторка сподівається, що детальніші дослідження столу, заплановані в музеї, дозволять дізнатися більше про його історію, про те, як змінювалися малюнки на ньому та які сенси вони приховують.

Марія Прокопенко

На заставці колаж Юрія Єжеля

Довідка. Як Національний художній музей України змінював статус

Київський міський музей старожитностей і мистецтв почав роботу в серпні 1899 року — виставкою з нагоди ХІ Всеросійського археологічного з’їзду, яка відкрилася в недобудованому ще приміщенні. Офіційне відкриття та освячення закладу, який отримав назву Київський художньо-промисловий та науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича, відбулося 30 грудня 1904 року.

1919 року, після націоналізації, музей перейменували на Перший державний, а в 1924-му — на Всеукраїнський історичний імені Тараса Шевченка. В 1934 році Всеукраїнський історичний музей виселили з будівлі, залишивши лише експонати художнього та частково художньо-промислового відділів. За два роки на їхній основі створили Державний український музей (із 1939 року — Київський державний музей українського мистецтва).

Під час німецької окупації Києва в 1942 році КДМУМ обʼєднали з колекцією російського мистецтва під загальною назвою Державний музей східноєвропейського мистецтва, розповідають на сайті NAMU.

У 1944 році попередній статус музею відновили. З 1994 року це — Національний художній музей України, скорочено NAMU (National Art Museum of Ukraine).