Хрест-енколпіон борисоглібський. 12 століття. Городище Княжа Гора біля села Пекарі Черкаської області. Зворотна стулка із зображенням святого Гліба. Національний музей історії України
За церковною хронологією, усталеною ще наприкінці 11 століття, Гліб був убитий 5 вересня 1015 року. Сталося це біля Смоленська на місці впадання річки Смядинь у Дніпро. Гліб – один із молодших синів Володимира Великого, народжений від «болгарині» (не відомо, щоправда, з Дунайської чи Волзької Болгарії). Його ім’я мало скандинавське походження та було слов’янською видозміною північногерманського імені Guðleifr (буквально: «спадкоємець бога»).
Незадовго до смерті Володимир розсварився зі старшими (вже дорослими) синами Святополком і Ярославом, натомість спирався на допомогу молодших синів. Таким був, зокрема, Борис – старший брат Гліба. Тримаючи у в’язниці Святополка й збираючись у похід на Ярослава до Новгорода, Володимир викликав до себе Бориса із далекого Ростова, куди раніше посадив був його на князівський стіл. Молодий князь мав охороняти Руську Землю за відсутності батька.
Але хреститель Русі помер 15 липня 1015-го, і князівський стіл у Києві посів Святополк. Його першочерговим конкурентом став Борис. Небезпечним міг здаватися Святополкові й Гліб – повнорідний брат Бориса (Святополк народився від іншої матері). Так само київський князь мав на прицілі Святослава Володимировича, який князював поряд у Овручі. Потенційним конкурентом Святополка був також Ярослав і, зрештою, усі інші брати. У короткі терміни (ймовірно, ще до зими 1015 року) старший син Володимира ліквідував кількох своїх братів. До нас дійшли імена трьох: Бориса, Гліба і Святослава. Утім, після кількох років війни з Ярославом Святополк зазнав поразки.
Хрест-енколпіон борисоглібський. 12 століття. Городище Княжа Гора біля села Пекарі Черкаської області. Лицьова стулка із зображенням святого Бориса. Національний музей історії України
Обставини загибелі Гліба нам відомі із трьох першоджерел кінця 11 – початку 12 століть: анонімного сказання про мучеництво Бориса й Гліба, житія Бориса й Гліба авторства преподобного Нестора, а також хроніки Сильвестра (відомої під умовною назвою «Повість временних літ»).
Сказання та хроніка розповідають, що Гліб із волі Володимира князював у північно-східному периферійному місті Муромі. Після вбивства Бориса Святополк підступно виманив Гліба з Мурома: надіслав повідомлення нібито від батька із проханням якнайшвидше прибути до Києва. Гліб вирушив через Смоленськ, щоб звідти на човні приплисти вниз до Києва. Його встиг попередити Ярослав, який уже дізнався про смерть Володимира та вбивство Бориса. Але Гліб смиренно пішов на смерть. Коли він уже плив човном, князя перестріли найманці Святополка. Гліб відмовився від боротьби. Та вбили його не найманці, а (за їхнім наказом) зрадник. Власний кухар Гліба Торчин зарізав князя ножем. Нестор розповідає інше. Гліб із народження ніколи не покидав Київ. Знаючи про задуми Святополка, після смерті Володимира він одразу вирішив тікати на човні на північ, у Новгород – до Ярослава. Князя наздогнали посланці Святополка, а кухар виконав свою справу. Історики зазвичай звертаються до хроніки і сказання, а Несторову версію вважають його власною літературною вигадкою.
Меч 10–11 століть, знайдений у Києві. Національний музей історії України
Обидві версії не позбавлені суперечностей і моделюють історію відповідно до вимог агіографічного жанру. Але фактична основа в них спільна: Гліба вбили під Смоленськом за наказом Святополка. За житійним переказом, тіло князя викинули на берег. Про нього згадали тільки через багато років, коли Ярослав переміг (і пережив) усіх своїх братів-конкурентів та міцно засів на київському столі. Дивовижним чином тіло Гліба розшукали й поклали у Вишгороді біля Бориса.
На початку 1050-х років за сприяння чи навіть ініціативи Ярослава почав розвиватися культ Бориса й Гліба як святих цілителів. Молода князівська еліта новонаверненої країни потребувала власних святих патронів. Борис і Гліб виявилися найзручнішими фігурами. 1072 року сини Ярослава перенесли мощі до спеціально збудованої дерев’яної церкви. А 1115-го – на сторіччя загибелі братів – їхні мощі перенесли до нової величезної кам’яної церкви у Вишгороді. Приблизно саме тоді змінилися акценти культу. Із цілителів Борис і Гліб перетворилися на святих воїнів і страстотерпців, що постраждали за ідеали братолюбства й покори старшим.
Підготував Вадим Арістов, науковий співробітник Національного музею історії України
