Златник Володимира Великого (980–1015). Русь. Золото, карбування. МІСТ
1008 років тому помер хреститель Русі Володимир Великий – засновник києворуської держави, або Руської Землі, хреститель Русі та останній спільний предок усіх наступних князів Рюриковичів. Вирішальним вчинком його життя був вдалий похід 988 року на Херсон у Криму (відомий також як Херсонес) та домовленість із Візантією. У обмін на критично потрібну імператорам військову допомогу Володимир здобув візантійську багрянородну дружину Анну – це було нездійсненною мрією і варварських вождів-язичників, і західноєвропейських християнських королів.
Із позиції переможця Володимир хрестився та повернувся на Дніпро. Він перетворив Київ із торговельної бази русів на місто, а довкола розбудував значну область із містами, фортецями й земляними валами, яку почали називати Руська Земля. Сам Володимир із ватажка «приватної воєнно-торгової компанії» перетворився на поважного християнського володаря.
Плінфа 10 століття із зображенням тризуба – знака Володимира Великого. Знайдена Вікентієм Хвойкою під час розкопок Десятинної церкви у 1907–1908 роках. Національний музей історії України (МІСТ)
Протягом кількох десятиліть Володимиру вдалося взяти під контроль усі найбільші торговельні річкові шляхи Східної Європи: по Дніпру, Прип’яті, Бугу, Волзі, Оці, Двині та Волхову. Це супроводжувалося знищенням конкурентних еліт русів та слов’ян, руйнуванням їхніх укріплень і зведенням нових опорних пунктів. За Володимира сформувався образ Русі, що зберігався до 13 століття. У басейні Середнього Дніпра із центром у Києві було ядро, власне державна територія. На північ від неї розташовувалася величезна периферія – низка окремих володінь довкола розкиданих на великій відстані одне від одного щойно заснованих міст. Там Володимир розсадив своїх численних синів.
Однак у 1010-х роках у нього почали виникати конфлікти зі старшими синами. Вони були вже дорослими чоловіками, які відчували себе цілком самостійними володарями і не бажали підкорятися волі батька. Одного з них – туровського князя Святополка, Володимир ув’язнив у Києві. З іншим непокірним сином Ярославом було складніше, адже він сидів у далекому Новгороді. Володимир почав готувати похід на Ярослава. В розпал приготувань київський правитель захворів і помер. Цікаво, що саме Ярослав і Святополк стали головними суперниками за спадщину Хрестителя, відсунувши або вбивши молодших і слухняніших братів Володимировичів (наприклад, Бориса, Гліба, Святослава, Судислава).
Смерть руського правителя сталася на Берестовому – заміському дворі під Києвом (нині місцевість у Печерському районі столиці). Цю подію приховали на день. А потім уночі тіло таємно перевезли до Києва й поклали у зведеній Володимиром Десятинній церкві. На ранок смерть володаря оприлюднили в Києві в головному храмі, що стояв посеред палацового комплексу. Після цього Святополк посів престол батька. Так було забезпечено безперервність передачі влади. Поховали Володимира в мармуровому саркофазі, який поставили поряд із саркофагом вже померлої на той час Анни посеред церкви.
Хоча Володимир не зміг спокійно відійти на той світ, а на Руську Землю чекала криза та громадянська війна, діяльність цього правителя заклала основи руської державності на триста років уперед.
Підготував Вадим Арістов, науковий співробітник Національного музею історії України
