Люди зображали тварин із найдавніших часів. Свідченням цього є наскельні малюнки з биками в печері Альтаміра, Іспанія. У чому унікальність скіфського звіриного стилю, яких фантастичних, і не дуже, тварин зазвичай відтворювали ці люди, що могли означати ці образи? Ми з’ясовували разом із співкураторкою виставки Оксаною Ліфантій та науковим консультантом проєкту Юрієм Полідовичем. Обидва вони — кандидати історичних наук, провідні наукові співробітники відділу історії ювелірного мистецтва в Україні МІКУ.

Оксана Ліфантій та Юрій Полідович. Колаж Юрія Єжеля

Чому «звіриний стиль» — не дуже коректне поняття

Поняття «звіриний стиль» з’явилося наприкінці ХІХ століття. Але, хто саме ввів його в обіг, невідомо. Тоді почали публікувати колекції старожитностей із науковими анотаціями, і це узагальнення було зручним, проте не зовсім коректним. Дослідники Григорій Боровка та Михайло Ростовцев, які одними з перших описали цей стиль як явище, називали його граматично невдалим, адже відповідно до такого підходу потрібно також виокремлювати рослинний, людський та інші стилі.

Утім визначення прижилося у дослідженнях скіфської культури, стало штампом і, зрештою, його прийняли. Як альтернативу Юрій Полідович іноді використовує формулювання «зооморфні зображення в мистецтві».

Де і коли все це створювали

Канонічний, так би мовити, звіриний стиль переважно був поширений у другій половині VII—VI століттях до нашої ери. Чому з’являється ідея показати тварин саме так, достеменно невідомо. Швидше за все, мистецтво сформувалося на межі контакту культур, і на його формування впливали різні народи.

Бляшка-пронизка кінської вузди у вигляді згорнутого хижака з розкопок кургану біля села Вовківців. Бронза, V століття до нашої ери. Цей витвір з колекції НМІУ буде представлений на виставці про звіриний стиль.

Головний феномен звіриного стилю в тому, що, на відміну від багатьох інших художніх традицій, ранній період був дуже подібний на величезних територіях — від степів Монголії до озера Балатон (сучасна Угорщина). Простежуються єдині принципи зображення, єдиний набір іконографічних та стилістичних прийомів, єдині образи тощо. Це свідчить про тісні культурні контакти в степу.

Розуміння, звідки це пішло, формувалося відповідно до археологічних відкриттів. Коли дослідники знали тільки про скіфів у Причорномор’ї та Прикубанні, вважалося, що звіриний стиль запозичили з Передньої Азії — Урарту, Ассирії, Вавилону. Але потім з’ясувалося, що в цих державах немає підґрунтя для виникнення таких образів. 

На початку 1970-х були знайдені, зокрема в Туві, великі кургани раннього скіфського часу з чудовими зразками звіриного стилю. Дослідники заговорили про те, що звіриний стиль і скіфська культура загалом сформувалися в Центральній Азії. Зараз на це дивляться не так однозначно: існують елементи, які підтверджують цей вплив, але для кожного періоду та образу є своя історія. 

Варвара Іллінська, якій присвячена виставка в НМІУ, не заперечувала впливу Передньої Азії, але вважала, що багато чого у своєму мистецтві скіфи придумали самі. 

Портрет Варвари Іллінської, середина 1950-х рр. З приватної колекції Андрія Іллінського. Автор невідомий

Хижі й травоїдні

У ранньоскіфському звіриному стилі насамперед зображали хижаків. Кругле вушко і довгий хвіст вказують на представників родини котячих. Їх часто називають пантерами. Приблизно у V—IV століттях до нашої ери з’являються вовки, але їхніх зображень мало, як і собак. На відміну від котячих, псових скіфи сприймали як ворогів.  

Доволі часто майстри зображали лосів, оленів та биків, які могли уособлювати міфологічну «велику священну тварину». А от свійських тварин — майже ніколи. Зустрічаються зображення коней, але їх відносно небагато. При цьому часто предмети, декоровані в звіриному стилі, — це оздоблення кінської збруї. 

Дослідники не можуть сказати напевно, наскільки та чи інша тварина була поширеною серед образів скіфського світу. В кліматичних умовах України органічні матеріали — тканина, шкіра — майже не збереглися до нашого часу. А певні зображення могли зустрічатися саме на одязі, повсті, якою, вірогідно, декорували поховальні повозки — про це свідчать знахідки скіфського періоду в вічній мерзлоті.

Фантастичні грифони

У житті скіфи керувалися релігійними установками. Образи їхнього мистецтва відтворювали не реальну природу, а міфологічні уявлення. Але те, що народжувалося в голові, було для скіфів так само справжнім.

Пластина — прикраса вбрання з розкопок кургану Переп’ятиха (Київська область). Срібло, позолота, VII століття до нашої ери. З колекції МІКУ

Наприклад, популярним образом у звіриному стилі був грифон. В експозиції Музею історичних коштовностей України є набір прикрас для одягу (VII століття до нашої ери), які знайшли у кургані Переп’ятиха поблизу села Мар’янівки Київської області. Частина прикрас — золоті, деякі — срібні з позолотою. Такі самі зображення грифона зустрічаються в Іонії (область у Малій Азії), яка була частиною грецького світу. А до греків цей образ прийшов з Ассирії та Вавилону, де існував давно, хоч і втілювався дещо інакше і мав інше значення. У наборі прикрас з Переп’ятихи є зразок, ймовірно, грецького майстра, який копіювали скіфи — детально, але додаючи щось своє. 

Леви і пантери

Фантастичними для скіфів Причорномор’я були популярні в звіриному стилі леви та пантери. Ці тварини реальні, але на тій території не водились і не водяться. Юрій Полідович вважає, що ці образи скіфи також запозичили у греків. І вони також пов’язані з Азією, а саме — з давнім Іраном.

Образи хижих котячих були не надто важливими для греків, на відміну від персів. Насамперед це стосується династії Ахеменідів, яка панувала у VI—IV століттях до нашої ери на території від Центральної Азії до Егейського моря. Представники цього державного утворення, як і скіфи, говорили давньоіранською мовою, у них були подібні релігійні уявлення. Тому ідеї, які з’являлися в перській культурі, згодом підживлювали скіфську. Водночас Ахеменіди використовували символи Ассирії та Вавилону. 

Цю аплікацію вбрання зі сценою протистояння котячих можна буде побачити на виставці в НМІУ, присвяченій скіфському звіриному стилю. Її знайшли в Мелітопольському кургані (Запорізька область). Золото, IV століття до нашої ери. З колекції МІКУ

Бараноптах

Існує образ і пов’язані з ним два мотиви, які є власне скіфськими і ніде більше не повторюються. Йдеться про бараноптаха, який має такі варіації: птах з баранячими рогами і баран з пташиним дзьобом.

Бараноптаха зазвичай можна зустріти на псаліях. Це елемент кінської збруї — вертикальні стрижні, які прикріплювали перпендикулярно до кінців вудил. Псалії нерідко створювали цілісний образ тварини: верхня частина у вигляді голови певної істоти, нижня — у вигляді копита.

Цей псалій із зображенням бараноптаха буде представлений на виставці в історичному музеї. Його знайшли в кургані біля села Оксютинці (нині село Пустовійтівка Сумської області). Ріг, VII століття до нашої ери. З колекції НМІУ

Чому бараноптаха зазвичай зображали на кінській збруї, невідомо. Існує версія, що ця фантастична істота уособлює «фарн» — давньоіранське поняття щасливої долі та благополуччя. Але гіпотеза не виглядає достовірною, бо згадки про фарн у вигляді птаха та барана з’являються через тисячу років після скіфських бараноптахів. І це не пояснює використання цього образу в кінській збруї.

Коні, які везуть в інший світ

Загалом витвори звіриного стилю часто є частиною кінського спорядження. Популярна ідея, що зображення на вудилах мали підсилити властивості тварин: швидкість, стійкість тощо. Але про це, як і про багато інших речей з життя скіфів, ми можемо лише здогадуватися — писемних джерел вони не залишили.  

Пронизка кінської вузди у вигляді двох копитних з кургану біля села Жаботин (Черкаська область). Ріг, VІІ століття до нашої ери. Цю оздобу з колекції НМІУ можна буде побачити на виставці про скіфський звіриний стиль

Іноді звіриний образ створювався комплексом прикрас для збруї. У Музеї історичних коштовностей зберігаються срібні прикраси кінської вузди IV століття до нашої ери, коли скіфське мистецтво все більше змішувалося з грецьким. Вони знайдені в кургані Огуз, розташованому поблизу селища Нижні Сірогози Херсонської області. На нахрапнику (розташовувався біля ніздрів) була фігурка із зображенням голови фантастичної істоти — чотири бляхи, розташовані по обидва боки голови коня, мали великі пазурі. Все разом виглядає як цілісний образ: голова і чотири хижі лапи. Такий комплекс міг сприйматися як маска, що одягається на коня і дає йому додаткові властивості, наприклад, для того, щоб доставити господаря у потойбічний світ.

Звірина суміш

Часом скіфи зображали істот, наче і реальних, але з рисами кількох тварин. Завдяки цьому дослідники можуть десятиліттями сперечатися, хто перед ними — і навряд чи колись отримають однозначну відповідь.

Наприклад, у кургані поблизу хутора Шумейки неподалік села Вовківців, що на сучасній Сумщині, знайшли золоту прикрасу портупеї у вигляді довгоногої тварини (датується VI століттям до нашої ери). Різним науковцям вона нагадує різне: лосеня, віслюка, зайця, якесь копитне. Думка про копитне виникає через характерну для таких тварин позу з підібганими ногами. Проте лапи зроблені півкільцями — так зазвичай зображали лапи хижаків. Мордочку утворюють два рельєфні овали, що в деяких дослідників викликає асоціації з лосем. Проте це доволі характерно для зображення тварин у ранньоскіфському стилі. Це не видова, а стилістична ознака. Асоціація із зайцем виникає через довгі вуха тварини.

Підпис: Бляшка-пронизка від портупеї з розкопок кургану біля хутора Шумейки. Золото, VI століття до нашої ери. З колекції МІКУ

...І суміш звірино-людська

Іноді важко відрізнити — перед вами людина чи тварина. Наприклад, образ на золотих прикрасах вузди, датований IV століттям до нашої ери, тобто з вагомими грецькими впливами. Артефакт знайшли в кургані поблизу села Вовківців. Зображення розташоване в кількох площинах. Зверху істота нагадує і людину, і тварину: великі очі, щось подібне на великі вуха, між якими шерсть, знизу — грива. Існує думка, що так зобразили Геракла в шкурі вбитого ним немейського лева. Якщо подивитися збоку, виникає образ фантастичної істоти: це двоголове створіння з лапами хижака, крилами та хвостом наче з риб’ячою лускою. У цьому хвості нібито проглядається ще якась істота, але важко визначити, хто саме: видно лише око, подобу довгого вуха та морди.

Згадка про Геракла не випадкова. За однією з легенд саме від сина цього давньогрецького героя (якого так і звали — Скіф) ведуть свій рід скіфські царі. Геракл увійшов до міфології скіфів, хоча і був переосмислений. Таке переплетення культур скіфів і греків можливе через певну спільність на рівні сенсів та релігії. 

Кінський наносник, знайдений в кургані біля села Вовківців. Золото, IV століття до нашої ери. З колекції МІКУ

Куди втік сайгак

Біологи намагаються знайти у скіфських образах видові ознаки конкретних тварин. Наприклад, Юрій Полідович згадує дослідження про гірського козла. Такий образ був популярним у Центральній Азії та на території Сибіру з кам’яного віку, а з часом почав замінюватися зрозумілішим степовикам образом джейрана або сайгака — степової антилопи. Скіфських зображень цих тварин доволі багато на території сучасних Монголії, Казахстану, Туви, а в Україні їх можна перерахувати на пальцях. Хоча степові антилопи зустрічаються в наших широтах, отже, по ідеї, мали б бути знайомі скіфам. Проте біологи, які досліджують рештки тварин, знайдених під час розкопок, стверджують, що решток сайгаків дуже мало. Це може бути пов’язано з тим, що такі тварини живуть у посушливіших умовах, ніж ті, що були тут понад дві тисячі років тому. Власне, розквіт причорноморського степу припадав на V—IV століття до нашої ери, тому що тоді тут були сприятливі умови для розвитку скотарства. А джейранам і сайгакам там було не надто комфортно. 

Символічне шматування

У звіриному стилі пізніших часів, з грецькими впливами, поширена сцена шматування. Один із перших відомих прикладів такого зображення — золота прикраса сагайдака (футляра для стріл), датована початком V століття до нашої ери. 

Окуття сагайдака з кургану біля села Іллічевого, Автономна Республіка Крим. Золото, ІV століття до нашої ери. З колекції МІКУ

Витвір цікавий тим, що серед персонажів є змія, яка у звіриному стилі зустрічається дуже рідко. Також є численні зооморфні перевтілення, коли частина тіла тварини перетворюється на частину або образ іншої тварини. Наприклад, роги оленя вгорі — це водночас голови хижих птахів. Довгий хвіст оленя завершується голівкою птаха. Голівку птаха можна розгледіти і в щелепі хижака, який кусає оленя за груди. 

Прикраса насичена символікою. На оленя нападають три тварини: чотирилапий хижак, змія та птах, які, ймовірно, уособлюють верхній, середній та нижній світи. Олень, відповідно, може бути сакральною жертвою. 

Прикрасу знайшли в кургані, що знаходився на колишньому кордоні Боспорського царства, це на сході Криму. Вірогідно, грецький майстер долучався до створення образів, але за сенсами та композицією вони скіфські. Дослідники знаходили й інші подібні зображення, але вони виготовлені набагато пізніше — через 200 років. 

Що сталося зі звіриним стилем

У V столітті до нашої ери звіриний стиль дуже трансформується через тісну взаємодію скіфів і греків. Як у прикладі зі сценою шматування, з’являються вироби, в яких ідея та образи скіфські, а виконання, стиль та техніка — грецькі. Центром впливу греків на скіфську культуру була Боспорська держава (зі столицею Пантікапеєм — територія сучасної Керчі), яка об’єднувала багато міст-колоній. Найвідоміший приклад скіфо-еллінської взаємодії — пектораль із Товстої Могили, датована IV століттям до нашої ери.

Легендарна пектораль з кургану Товста Могила, що на території Дніпропетровської області. З колекції МІКУ

Хоча певне продовження традицій простежується, скіфський стиль завершується разом зі скіфським періодом.

Чимало зображень тварин зустрічається в аварів — тюркомовних племен, які жили в Північному Причорномор’ї та Центральній Європі. Ці зображення подібні на скіфські, але авари жили на тисячу років пізніше — завеликий розрив для прямого наслідування.

Звірі зустрічаються і в мистецтві сарматів (II століття до нашої ери — IV століття нашої ери). Але це не скіфські звірі: інший набір образів, інші композиції, осмислення, подача. Виразні приклади мистецтва сарматів ви можете побачити на виставці «Золото Поділля: історія народів», що триватиме в НМІУ до кінця лютого 2021 року.

Також чекаємо на виставці про скіфський звіриний стиль — приходьте знайомитися ближче з фантастичними тваринами, про яких ми розповіли.

Марія Прокопенко

На заставці колаж Юрія Єжеля