Виконуючим обов’язки уповноваженої особи з питань запобігання корупції в Національному музеї історії України є провідний фахівець з антикорупційної діяльності – Базиленко Олег Анатолійович.
Що насправді зображено на монеті
Наприкінці 17 століття в Західній Європі встановилася традиція відзначати важливі події з життя держави чи панівної династії випуском медалей. Такі монети відображали історичні події свого часу та зазвичай містили символічні зображення та алегорії. Тому вони мають значну цінність і для історичних, і для мистецтвознавчих досліджень.
Автор означеної медалі – Георг Гауч, відомий завдяки низці монет, виготовлених на замовлення англійського, австрійського, саксонського, шведського, бранденбурзького та інших монарших дворів Європи. Так, майстер створив низку коронаційних медалей для англійського короля Вільгельма ІІІ (1689), австрійських імператорів Леопольда І (1697) та Йозефа І (1703), польського короля Августа ІІ (1697) та першого короля Пруссії Фрідріха І (1703). Також Георг Гауч змоделював низку монет, присвячених подіям і полководцям Війни Аугсбурзької ліги проти Франції (1688–1697), війни за іспанську спадщину (1701–1714) та Великої Північної війни (1700–1721), – зокрема, перемогам шведського короля Карла ХІІ. Але повернімося до нашої медалі.
На її лицьовому боці зображений у профіль управо саксонський курфюрст Фрідріх Август, щойно (для 1697 року) обраний королем Речі Посполитої – в кавалерійському обладунку, горностаєвій мантії та високій перуці. По краю поля зображення супроводжує легенда: FRID•AVG•D•G•ELECT•SAX• – IN REGEM POLON•ELECT•1697 («Фрідріх Август Божою милістю електор Саксонський на королівство Польське обраний 1697»).
Медаль коронаційна Августа ІІ «Саксонський Геркулес». 1697 рік. Аверс. Національний музей історії України
Зворотний бік медалі містить цікаве алегоричне зображення. В центрі поля ми бачимо дві постаті на повен зріст. Ліворуч – Август Сильний у тому самому обладунку й перуці, що й на лицьовому боці медалі, але його зображення доповнене накинутою зверху лев’ячою шкурою та палицею в руці (тобто як у образі героя античних міфів Геракла або Геркулеса). Праворуч – жіноча постать, яка схилилася в напівпоклоні та на подушці підносить Августу корону. Біля ніг курфюста ми бачимо тулуб переможеної гідри з відтятими головами. По верхньому краю поля медалі над зображеними в центрі постатями міститься легенда: NEC ME – LABOR ILLE GRAVABIT• (це цитата з поеми Вергілія «Енеїда», яку можна перекласти як «Цей тягар мене не обтяжить» або «Ця праця мені не тяжка»). Нижній сектор монети містить легенду: HERCVLI / SAXONICO (тобто «Саксонський Геркулес»). На гурті (ребрі) також є напис латиною: EXPERTITVR EN VICIT DENIQVE («Пройшов випробування і зрештою переміг»).
Медаль коронаційна Августа ІІ «Саксонський Геркулес». 1697 рік. Реверс. Національний музей історії України
Сцена, зображена на звороті медалі, натякає на один із 12 подвигів Геракла (Геркулеса), відомий із античної міфології, – перемогу над гідрою. Вважалося, що здолати це багатоголове хтонічне чудовисько з Лернейських боліт майже неможливо, оскільки замість стятих голів у гідри відразу виростали нові. Гераклу це вдалося лише завдяки допомозі вірного товариша, який присмалював шию в кожної стятої голови, щоб на її місці знову не виросла нова. З доби Відродження цей міфічний образ почали використовувати як алегорію на змови, інтриги та заколоти, які зазвичай ширяться потай і які неможливо знищити одним ударом.
Медаль у алегоричній формі показує перемогу саксонського курфюрста Фрідріха Августа (він же – Август Сильний) у боротьбі за польський престол. Король представлений у образі «Саксонського Геркулеса», який переміг гідру своїх супротивників та як нагороду отримує корону з рук Діви-Польщі.
Август ІІ Сильний, король Речі Посполитої (у 1697–1706 та 1709–1733)
Легенда на зворотному боці медалі: Nec me – labor ille gravabit (цитата з поеми Вергілія «Енеїда»), має подвійний сенс – новий король заявляє, що йому легко буде нести тягар влади й водночас легко буде перемагати своїх ворогів. Автор монети влучно поєднав прізвисько короля Августа – «Саксонський Геркулес» (яке він отримав через надзвичайну фізичну силу) – та натяк на непростий перебіг виборів короля Речі Посполитої 1697 року, про що – далі.
Завдяки яким хитрощам Август ІІ здобув владу
17 червня 1696 року помер Ян III Собеський, король польський і великий князь литовський. У Речі Посполитій іноземцям дозволялося претендувати на польську корону. Август Сильний вирішив скористатися цим як можливістю підвищити свій статус та отримати ширший політичний суверенітет. Як саксонський курфюрст, Август належав до групи князів Священної Римської імперії, які безпосередньо обирали імператора (місце якого, ще з першої половини 15 століття, міцно тримала за собою династія Габсбургів). Титул короля, ще й поза межами імперії, мав зробити Августа самостійною політичною фігурою, майже рівноправною з імператором.
Підвищення статусу завдяки здобуттю королівської корони поза кордонами імперії було типовим для німецьких князів на межі 17 та 18 століть. На той час цієї мети прагнув досягти й курфюрст Ганновера Ернест Август, син якого – Георг І, 1714 року став королем Великої Британії. Або курфюрст Бранденбурга – Фрідріх, який здобув статус короля Пруссії і 1701 року коронувався в Кенігсберзі (знову-таки, за межами імперії).
Передумовою для обрання Августа польським королем мав стати його перехід із лютеранства до католицизму. З 16 століття Саксонія вважалося батьківщиною Реформації, оскільки її курфюрсти свого часу взяли реформатора Мартіна Лютера під свій суверенний захист і очолили Шмалькальденську лігу – оборонний союз протестантських князів і міст. Саксонці побоювалися, що окатоличення їхнього курфюрста може призвести до повторного окатоличення їхньої країни. Щоб подолати цю перепону, в червні 1697 року Август Сильний таємно навернувся до католицтва у австрійській придворній каплиці поблизу Відня. Водночас пообіцяв представникам саксонських станів, що перехід у іншу конфесію є його «особистою справою» і не впливатиме жодним чином на зміну віросповідання в самій Саксонії.
До початку елекційного (виборчого) сейму 1697 року Август Сильний не міг розраховувати на цілковиту перемогу – він заледве здобув би чверть від усіх голосів. Щоб підвищити шанси свого сюзерена, саксонський посланець у Варшаві, граф Якоб Генріх фон Флеммінг вдався до несподіваної тактики: почав підтримувати здебільшого нових кандидатів, розраховуючи на те, що голоси розпорошаться поміж ними й визначити очевидного переможця буде важко.
Граф Якоб Генріх фон Флеммінг, один із найближчих сподвижників саксонського курфюрста Августа Сильного, 1697 року – саксонський посланник у Варшаві
Такий задум вдався. На корону претендували, зокрема, князь Лівіо Одескальчі (племінник Папи Римського Інокентія XI), князь Людвік Собеський (син померлого короля Яна III Собеського) та німецькі князі – курфюрст Йоганн Пфальцський, герцог Леопольд Лотарингський, маркграф Людвіг Вільгельм Баден-Баденський, курфюрст Макс II Баварський. Загалом було вісім кандидатів на корону. З іншого боку, Флеммінг активно підкуповував виборців, щоб ті підтримали Августа (на це витратили близько 39 мільйонів рейхсталерів).
Навіть попри шалені зусилля саксонського посланника, за результатами виборчого сейму в червні 1697 року, голоси розділилися майже порівну між Августом Сильним та принцем Франсуа Луї де Бурбон-Конті (двоюрідним братом всесильного короля Франції Людовіка XIV).
Принц Франсуа Луї Бурбон-Конті (1664–1709), двоюрідний брат короля Франції Людовіка XIV
Бурбон-Конті отримав навіть дещо більше голосів, ніж Август. Але поки принц прибув із Франції, Флеммінг не гаяв часу й публічно склав присягу Pacta conventa від імені свого монарха. Коли ж частина польської шляхти, яка підтримувала Бурбона-Конті, почала складати присягу принцеві, Август із 8-тисячним військом рушив до Польщі. Саксонський курфюрст буквально обігнав свого французького конкурента, зустрів його біля Данцига та збройною силою змусив повернутися назад, до Франції.
15 вересня 1697 року Фрідріха Августа офіційно проголосили королем Речі Посполитої у Вавельському соборі Кракова під ім’ям Август II Сильний. Проте обставини виборів зародили певні сумніви в частини польських магнатів щодо легітимності новообраного короля. Це призвело до того, що 1706 року Августу через поразки від шведів у Великій Північній війні довелося зрікатися польського престолу, який він, однак, зміг повернути 1709 року і правив ще понад два десятиліття.
Андрій Ящук, старший науковий співробітник Національного музею історії України
Колаж на заставці Анастасії Пташинської