Виконуючим обов’язки уповноваженої особи з питань запобігання корупції в Національному музеї історії України є провідний фахівець з антикорупційної діяльності – Базиленко Олег Анатолійович.
Конотопська битва мала великий розголос в Європі, а московський цар збирався втікати зі своєї столиці до Ярославля. Останнього, проте, з різних причин, не відбулося. Розповідаємо, як 363 роки тому наші предки-козаки у союзі з татарами перемогли московитів.
Мотивації учасників війни
Коли Івана Виговського обрали гетьманом, він задекларував вірність протекторату московського царя над козацькою державою (Військом Запорозьким) на умовах Переяславської угоди 1654 року. Водночас гетьман уклав союз зі шведським королем Карлом Х: могутній європейський монарх визнав Військо Запорозьке в його кордонах і правах. Союз зі Швецією став стратегічним напрямком зовнішньої політики Богдана Хмельницького, який влітку 1656-го вперше зіткнувся з ненадійністю московської протекції: цар Олексій Михайлович поза спиною гетьмана уклав Віленське перемир’я з польським королем, за умовами якого територія Війська Запорозького розподілялася за Дніпром між двома монархами.
Портрет гетьмана Івана Виговського. 19 століття. Національний музей історії України
Зовнішньополітична активність гетьмана не сподобалася московитам. Царські урядовці почали в різні способи підбурювати окремих полковників до виступу проти Виговського. Повстання Мартина Пушкаря та Якова Барабаша влітку 1658 року активно підтримали царські воєводи, які керували московськими гарнізонами в Києві та інших українських містах. Запит Виговського до царя і урядників щодо протиправних дій воєвод не отримав належної відповіді. Поза тим, гетьману вдалося придушити повстання до осені 1658 року.
Московський цар Олексій Михайлович. 19 століття. Національний музей історії України
Взагалі скидалося на те, що навіть прості московити не можуть порозумітися із козаками та іншими мешканцями України. Не допомагала і, здавалося б, єдина віра. Важливим свідченням цьому є лист до царя від полковника Івана Нечая від 22 серпня 1657 року, в якому відзначено, що «московські воєводи і ратні люди образи вчиняють різні: з будинків насильно виганяють, податки різні вигадують, а козакам хохли відрізають і батогами б’ють і безперестанку грабують…».
Тож цілком виправданим і логічним кроком стало укладення Гадяцької угоди Війська Запорозького з Річчю Посполитою у вересні 1658-го. За її умовами, Військо Запорозьке проголошувалося третім повноправним членом Речі Посполитої (разом із Короною Польською та Великим князівством Литовським) із власною армією та юрисдикцією. Схоже, цей крок гетьмана остаточно підштовхнув московитів до військового вторгнення.
Рукопис 18 століття з текстом Гадяцької угоди. Експонат виставки «Європейська Україна. Доба Мазепи».
Центральний державний історичний архів України, місто Київ
«Ми розпочинаємо законну оборону… в ім’я своєї свободи»
У жовтні 1658 року 20-тисячне московське військо під командуванням бєлгородського воєводи Григорія Ромодановського рушило в напрямку Миргорода, Лубнів і Пирятина. Московити прагнули спустошити ці полкові міста, щоб дестабілізувати ситуацію в козацькій державі та спровокувати виступи противників гетьмана Івана Виговського.
Втім, виправа Ромодановського виявилася не зовсім вдалою, адже воєвода надто далеко відійшов від логістичних баз забезпечення війська провіантом. Водночас частина козацького війська на чолі з братом гетьмана Данилом Виговським заблокувала московську залогу в Києві. Там гарнізон московитів перебував на засадах військової підтримки після домовленостей гетьмана Богдана Хмельницького з послами царя у Переяславі в січні 1654-го.
Московська помісна кіннота. Гравюра з латиномовного видання «Записки про Московію» Сигізмунда Герберштейна. 1556
За півроку, наприкінці березня 1659-го, московська армія під командуванням воєводи Олексія Трубецького перетнула кордон у районі Путивля з наміром іти вглиб України і змусити гетьмана Виговського капітулювати. За спостереженнями фахових дослідників, це військо нараховувало понад 50 тисяч осіб (хоча сучасники перебільшували його склад до 150 тисяч). Його основою були елітні підрозділи московської кінноти – передусім так званий «великий» царський, або ж московський розряд, у складі якого були стрілецькі, рейтарські та драгунські полки, сотні городових дворян та дітей бояр. Але це військо далі прикордонного Конотопа піти не змогло. На заваді йому став заслон з 4 тисяч козаків ніжинського і чернігівського полків під командуванням Григорія Гуляницького.
Пістолі – предмети озброєння козацького війська. 17–18 століття. Національний музей історії України
Московити взяли Конотоп в облогу і 20 квітня 1659 року здійснили перший штурм. Вони сподівалися швидко захопити місто і наступати далі, але це залишилося нереалізованою мрією: вже на початку облоги неподалік фортеці козаки підірвали заздалегідь підготовлені під валом снаряди. Московити за один день втратили 500 убитими і 300 пораненими.
Героїзм обложених у Конотопі скував основні сили московитів. Завдяки цьому гетьман зміг мобілізувати козацьке військо й отримати допомогу від польського короля та кримського хана.
Водночас у жовтні 1658 року очільники Війська Запорозького звернулися з маніфестом до володарів Європи. У ньому вони пояснили причини відмови від московської протекції: московити підступно розмістили свої гарнізони у великих козацьких містах і спровокували внутрішні чвари, підтримавши повстання Пушкаря і Барабаша. Документ завершувався проханням про допомогу і словами, що «ми розпочинаємо законну оборону і вимушено шукаємо помочі в сусідів, в ім’я своєї свободи». І причиною цьому є московські «хитрість і підступність» та наміри «накласти рабське ярмо».
Початок тексту латиномовного «Маніфесту до володарів Європи», що надійшов до канцелярії шведського короля у жовтні 1658 року.
Центральний державний історичний архів України, місто Київ. Копія з оригіналу (Національний архів Швеції)
Перемога під Конотопом та уроки історії
Маніфест не мав належних наслідків. Добірні московські війська з кінця квітня 1659 року почали облогу Конотопа. На допомогу козакам прийшов їх традиційний союзник – кримський хан Мухаммед IV Ґерай Суфі (1654–1666). Спільна армія незначно поступалася за кількістю московській. Водночас підійшов кількатисячний загін від польського короля під командуванням коронного обозного Анджея Потоцького.
Мірза Алі Ґерай – син кримського хана Мухаммеда IV Ґерая Суфі. Гравюра Якоба Сандрарта. 1684
Шолом-«місюрка». 17 століття. Кримський ханат. Національний музей історії України
На підступах до Конотопа гетьман влаштував засідку біля села Соснівка, куди удаваним відступом заманив частину московських військ з-під обложеного Конотопа на чолі з князем Семеном Пожарським. Після їх розгрому московити зі своїм командувачем, князем Олексієм Трубецьким, почали відступати з-під Конотопа 9 липня 1659 року. Це відбувалося зі значними втратами.
За підрахунками істориків, у цьому бою полягло 240 московських дворян і жильців, 2 тисячі городових дворян. Загалом нарахували 4769 вбитих і поранених. Втрати козаків і татар склали 2500 осіб. Козацький літописець Самійло Величко та османський історик Наїма подібно переповідають, що полонений князь Семен Пожарський «лаяв хана та плювався за московським звичаєм». Через таку непоштивість і впертість князя і його соратників стратили. Показово, що хан навіть знехтував можливістю значного викупу.
Зображення різних московських чинів (бояр, дітей боярських, дворян, стрільців).
З альбому Августина Мейєрберга. 1662
Відомий російський історик 19 століття Сергій Соловйов написав, що під українським Конотопом «за один день загинув весь цвіт московської кінноти… і жах напав на москву… розійшлися чутки, що цар Олексій Михайлович виїде на Волгу, в Ярославль». Таке припущення історика небезпідставне. У щоденнику Патрика Гордона, шотландця на царській службі у 1660–1680-х роках, Конотоп згадано як символ московської жорстокості та в той же час і катастрофи: «Се місто славне й знамените по жалобних піснях московитів про загибель там їхньої кінноти року Господнього 1659. Тоді вони обложили місто з численним військом і вельми дошкуляли йому мінами, метанням гранат і безупинною стріляниною з гармат».
Неочікувана козацька перемога викликала резонанс у Європі. В одному з багатьох новинних памфлетів, а саме – у надрукованій у Гданську 1659 року «Ґрунтовній та достовірній реляції про перемогу під містом Конотопом над московитами…», зазначено, що «руський гетьман Виговський кілька разів ущент розгромив московитів, причому захопив добру здобич і взяв у полон багато значних князів. Гетьман Виговський був при цьому у великій небезпеці, бо під ним гарматним ядром було вбито коня. Як тільки дійшла достовірна звістка, вона викликала велику радість, і в усіх храмах співали «Тебе, Боже, хвалимо».
Україна та її кордони на карті Йогана Баптиста Гомана «Україна – земля козаків» (перше видання 1716 року).
Національний музей історії України
Однак очікуваного походу на москву не відбулося: проти гетьмана підняв повстання полковник Тиміш Цицюра, одночасно козаки на чолі з Іваном Сірком напали на володіння союзника – кримського хана. Через декілька місяців Іван Виговський відмовився від булави на користь сина Богдана Хмельницького – Юрія.
***
Блискавична перемога у битві не принесла перемоги у війні. Тогочасні події мають чимало перегуків із сучасністю: підступні військові операції московитів, чисельність їхнього війська, а з українського боку – маніфести до європейських правителів, добре сплановані удари у відповідь, водночас внутрішні конфлікти і нестабільність. Однак, на відміну від ситуації, що склалася 363 роки тому, Україна сьогодні єдина як ніколи, як і Європа у своїй підтримці. Саме тому немає сумнівів, що на українській землі нащадків московитів чекає ще не один Конотоп.
Ярослав Затилюк, старший науковий співробітник Національного музею історії України
Колаж на заставці Анастасії Пташинської та Катерини Бруєвич