Національний музей історії України – МІСТ представив масштабну виставку «Хотинська війна 1621 року і доля Центрально-Східної Європи». Проєкт унаочнює міжнародний масштаб Хотинської воєнної кампанії 1621 року та показує її ключових учасників – українських козаків, литовських, польських, османських і татарських вояків. В експозиції представлено кілька сотень експонатів: яскраві зразки зброї та предмети побуту, а також артефакти, пов’язані з полем битви. Проєкт звертає увагу на суперечності, пов’язані з битвою, зокрема, на те, як її висвітлювали і тлумачили.

Куратор виставки Ярослав Затилюк. МІСТ

Один із кураторів виставки – старший науковий співробітник Національного музею історії України, кандидат історичних наук Ярослав Затилюк, розповів про несподівані та малодосліджені моменти Хотинської кампанії, які можна проілюструвати експонатами виставки.

Ключові гравці

Основні дійові особи – Річ Посполита, до складу якої входили й українські території, Османська імперія, Крим, Молдавське князівство і Трансильванія. Молдавія, Трансильванія та Крим – землі, що залежали від османського султана. При цьому Молдавія зберігала зв’язок із Річчю Посполитою, від якої раніше залежала васально. З одного боку, молдавські князі платили данину османському султану й ходили у походи з його військом. З іншого, поляки покровительствували тим чи іншим молдавським володарям, щоб вони здобули владу.

Рух військ султана Османа ІІ під Хотин. Картосхема Олексія Савченка, МІСТ

Все 16 століття Річ Посполита та Османська імперія співіснували в мирі. З 1616 року гетьман Петро Сагайдачний влаштовує походи на Крим, захоплює Кафу (сучасна Керч), чим дошкуляє османському султану. У 1618 році в Європі розпочалася 30-літня війна між католицькими і протестантськими державами. Річ Посполита підтримала австрійську династію Габсбургів. На цьому тлі виник конфлікт із трансильванським князем Бетленом Габором, який змагався із Габсбургами за титул короля Угорщини. Лісовчики – непрофесійна польська кіннота, дошкуляли трансильванському володарю. Між поляками та османами зростала напруга.

З чого почалася Хотинська війна

Історики по-різному окреслюють коло подій, із яких складається так звана Хотинська війна, або ж битва. До зіткнення 1621 року призвели події попередніх років, а безпосередньою «увертюрою» до нього став розгром річпосполитського війська силами османського воєначальника Іскендера-паші восени 1620 року під Цецорою, на території сучасної Молдови.

Лист Фрідріха Сапєги до канцлера Льва Сапєги про полон польного коронного гетьмана
Станіслава Конєцпольського під Цецорою. 17 жовтня 1620 року. Центральний державний історичний архів України у Києві

Великий коронний гетьман Станіслав Жолкевський вирушив на захист протеже польського короля, молдавського господаря Гаспара Граціані. Його як залежного від Османської імперії володаря османи планували замінити лояльнішою до султана кандидатурою. Проти коронного гетьмана вирушила армія Іскендера-паші. Молдавський правитель обіцяв польському воєводі великі сили в допомогу, проте цих сил прибуло замало, до тисячі. Загалом у битві брали участь кілька десятків тисяч вояків, і армія османського воєначальника кількісно значно перевищувала військо супротивника. Козаки прибули на допомогу на заклик Станіслава Жолкевського. Під Цецорою у полон потрапив Богдан Хмельницький, а також загинув його батько Михайло. Польську коронну армію розбили вщент, 73-річний Станіслав Жолкевський загинув.

Як козаків залучили до битви під Хотином

Катастрофа під Цецорою означала, що великої війни не уникнути. Османи демонстративно не прийняли польського посла та ігнорували спроби домовитися. Від осені 1620-го до літа 1621 року обидві сторони готувалися до війни. В Речі Посполитій скликали посполите рушення. Це так звана мобілізація шляхти, яка відбувалася вкрай повільно: посполите рушення зібралося, коли вже уклали хотинське перемир’я.

Король Польщі Сигізмунд ІІІ Ваза готував до битви так зване кварцяне військо, яке утримували за кварту – чверть доходів із королівських маєтків. Також королю мали допомогти наймана німецька піхота та сили окремих князів, призначені Сеймом. Король прагнув залучити й козаків, які вже показали себе у війнах із Московією. Ба більше, 1618 року Петро Сагайдачний визволив королевича Владислава з московського полону.

Портрет короля Польщі та Великого князя Литовського Сигізмунда ІІІ Ваза (1566–1632). 18–19 століття. Полотно, олія. МІСТ

Тим часом восени 1620 року козаки допомогли Йову Борецькому таємно висвятитися на київського митрополита. Це не було погоджено з королем, і він сприйняв такі дії як зраду. Проте в контексті войовничих планів Речі Посполитої створення київської православної митрополії стало приводом для пошуку спільних інтересів. Улітку 1621 року Сигізмунд ІІІ Ваза дав загальні обіцянки, які Петро Сагайдачний витлумачив так, що після війни король визнає православну ієрархію. Заохочені цим, а також обіцяною платнею, козаки вирушили воювати під Хотин. У серпні основні сили зустрілися біля цієї фортеці.

Скільки сил брало участь у битві

Точно оцінити кількість учасників подій важко. У Варшаві поширювалися різні чутки. Зокрема, люди переказували одне одному слова шляхтича Варґоцького, який під Цецорою потрапив у полон, а в липні 1621 року втік зі Стамбула й дістався Речі Посполитої. Варґоцький розповідав, що султан урочисто виступив із верблюдами, навантаженими грошима, щоб платити армії, а також із чотирма слонами, подарованими перським шахом.

Мініатюра з рукопису «Шехнаме» (1621–1622), Ґанізаде Надірі. На малюнку зображено слонів, які, імовірно, були відправлені під Хотин.
Бібліотека палацу Топкапи, H. 1124, 24b–25a. Правовласник: Президентство Республіки Туреччина, Директорат Адміністрації Національних Палаців

Водночас турецький султан відправив посла – грека Фому Кантакузина, до московського царя Михайла Федоровича із пропозицією вдарити по поляках. Але донські козаки затримали посла, тож він прибув до Москви в серпні, коли було запізно.

У Європі Османську імперію сприймали як потужну силу, тому зростала паніка, поширювалися чутки про два мільйони османців, які вирушили на Польщу. Великий гетьман литовський Ян-Кароль Ходкевич, призначений командувачем після загибелі Станіслава Жолкевського, писав польському королю про 170–190 тисяч усієї армії султана Османа ІІ, яка рушила зі Стамбула на Річ Посполиту.

Портрет Яна-Кароля Ходкевича на титульному аркуші польськомовного видання «Хотинська війна» (Варшава, 1780).
Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського

Сучасні дослідники згодні з оцінкою литовського гетьмана. При цьому із близько 200 тисяч учасників битви з османського боку боєздатних осіб було 110 тисяч, інші – обслуговування. До війська входили турки, а також представники християнських народів, підкорених Османською імперією, – сербів, болгар та інших. Найбільший жах наводили яничари, яких у війську було до 30 тисяч. Це діти християнських підданих султана, яких збирали як живий податок – девшірме. Яничари не були обтяжені родиною і змалку навчалися військовій справі.

Військо Яна-Кароля Ходкевича складалося із 5–6 тисяч представників литовської сторони, близько 40 тисяч козаків, а також коронної армії – 25–30 тисяч жовнірів. Нарешті в серпні 1621 року всі сторони зійшлися під Хотином.

Як (не) відбувалася битва

Все передмістя Хотина спалили: так вчинили за тодішніми законами фортифікації.

Хотинська битва фактично була стоянням біля фортеці, яке тривало від 2 вересня до 9 жовтня. Обложені у фортеці, окремими таборами стояли козаки із Петром Сагайдачним, поляки та литовці. Султан Осман ІІ штурмував переважно козацький табір. Він вважав, що козаки – це непрофесійна армія, яку можна швидко подолати, а потім із легкістю перебити поляків.

Битва під Хотином на гравюрі «Війна Польщі проти Туреччини» Джакомо Лауро (1624). Національна бібліотека Польщі. Джерело: polona.pl

Позиційна війна тривала протягом місяця, акцентувалося на артилерії. Турки збудували міст до фортеці, проте їм не вдалося пройти далеко. Сторони тягли час і чекали, хто виснажиться першим. У османській армії почалося дезертирство. Щоби справити враження на супротивника, турки ставили порожні намети. У поляків виникли проблеми з продовольством. У всіх сторін хворіло чимало людей.

В османському війську склалася непроста внутрішня ситуація. Султан Осман ІІ – молодий, у нього небагато досвіду. Наприкінці вересня з османської частини Угорщини прибув Каракаш-паша, який вважався найкращим воєначальником. Він прагнув перемоги і пояснював, що для цього потрібно. Проте великий візир був противником Каракаша-паші й чинив тому перешкоди. Незабаром Каракаш-паша загинув від гарматного ядра, як повідомляє у своїй хроніці Мустафа Наїма.

Гармата. 17–18 століття. Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»

Козаки запропонували робити нічні вилазки. Ця практика за тогочасними законами війни не сприймалась однозначно схвально. Першу вилазку зробили в ніч із 11 на 12 вересня, але довелося повернутися назад, бо задощило. Незабаром козаки здійснили ще одну вилазку й таки спричинили велике сум’яття серед османців.

Траплялися майже курйози. В одну з вилазок козаки захопили кілька османських гармат, але тягти їх було нічим, бо гармати виявилися дуже великі й тяжкі. Тому козаки закинули їх у яму та засипали землею. Османська хроніка Мустафи Наїми свідчить, що кримські татари теж робили вдалі нічні вилазки в козацький табір.

Тим часом від пропасниці й ран, отриманих раніше, помер Ян-Кароль Ходкевич. Це дезорієнтувало військо. Всім хотілося завершити облогу якнайшвидше.

Втрачене перемир’я

Наприкінці вересня розпочалися переговори про мир. Поляки вели перемовини з великим візиром, робили таємні дорогі дарунки османським урядовцям – і досягли бажаного. 9 жовтня уклали перемир’я, і султан повернувся до Стамбула.

Портрет Криштофа Збаразького, великого посла Речі Посполитої до Стамбула з укладення миру в 1622 році. МІСТ

Оригінал перших домовленостей втрачено. Можливо, це трапилося тому, що змінилися султан і візир. У 1622 році Османа ІІ задушили яничари, бо він хотів кардинально реформувати військо. Пізніше у Стамбулі виявили ймовірні копії першої угоди, проте вони різнилися за змістом.

За початковими домовленостями згодом до Стамбула мав приїхати посол від Речі Посполитої і там отримати мир. Такий посол їздив до Туреччини 1622 року, це був князь Криштоф Збаразький. Але, по суті, остаточний мир уклали 1624 року, і його складно назвати перемогою для Речі Посполитої. В документі йшлося про те, що козаки не можуть ходити в морські походи, а поляки не мають втручатися в молдавські справи.

Під Хотином османська армія зупинилася та повернулася назад, і в цьому здобуток Речі Посполитої. Передусім це перемога армії, зокрема козаків, які стали основною мішенню османців, але змогли їх стримати. Проте важливу роль також відіграли дипломатія та дорогі дарунки.

Хотинська війна в медіа

В європейській публіцистиці 17 століття Хотинська кампанія – це війна християн із невірними. На її початку й Річ Посполиту, й загалом Європу охопила паніка. Тоді столицею новинарства був Амстердам, і там писали новинні памфлети про те, що королівські інсигнії (символи влади) вивозять із Кракова, турки наступають і на всіх чекає катастрофа. Ці памфлети передруковували і після Хотинської битви: в заголовку додавали, що такий жах справді коївся, проте поляки здобули перемогу, й турки повернули назад.

Новинний памфлет німецькою мовою про Хотинську перемогу. 1621 рік. Джерело: cbdu.ijp.pan.pl

Після битви в усіх новинах повідомляли про блискучу перемогу над турками. Про дарунки османам замовчувалось. Було відомо лише, що король сплачував кримському хану так звані щорічні упоминки, по суті, за те, щоб той не нападав. Видрукували чимало посмертних панегіриків Яну-Каролю Ходкевичу, який перетворився на національного героя. А 1646 року в Речі Посполитій видали щоденник Якуба Собєського – людини, яка відіграла велику роль під час Хотинської кампанії, зокрема, він брав участь у розробці мирної угоди.

Османи теж сприймали битву під Хотином як війну з невірними, в якій вони перемогли. В Османській імперії загальну історію писали придворні історіописці за історією того чи іншого султана. У хроніці часів Османа ІІ можна побачити мініатюри з перемогою султана: як він входить до фортеці, а поруч – гори вбитих козаків.

Султан Осман ІІ страчує полонених козаків. Мініатюра з рукопису «Шехнаме» (1621–1622), Ґанізаде Надірі. Бібліотека палацу Топкапи, H. 1124, 62а.
Правовласник: Президентство Республіки Туреччина, Директорат Адміністрації Національних Палаців

За кілька десятиліть, в історії Мустафи Наїми, розповідається, що доблесне османське військо принесло невірним багато втрат, але не пішло далі, бо султан був тираном, ігнорував знамення, які віщували поразку, а тому не здобув підтримки Аллаха і не зміг завоювати фортецю. Зокрема за це військо згодом його покарало – стратило. В сучасній турецькій історіографії епізод із Хотином – незначний, наводиться як приклад невдалого керування Османа ІІ.

Хотин у історії козацтва

Заслуги козаків під час Хотинської кампанії визнавали, вони здобули славу достойного лицарства, захисників вітчизни й короля. Також козаки вважалися патронами Православної церкви. На створення такої репутації вплинув панегірик Касіяна Саковича на смерть гетьмана Петра Сагайдачного. В цьому творі звеличуються чесноти козаків і згадується, що вони походять від давніх руських князів.

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (1616–1622). ХІХ століття. МІСТ.

Козацька еліта сподівалася на певні права та привілеї від польської влади, проте, крім платні, козаки нічого не отримали. У квітні 1622 року Петро Сагайдачний помер. Реєстр козаків, які перебували на службі в Речі Посполитої (і це давало привілеї), не збільшили, тож це стало причиною козацьких повстань у 1620–1630-х роках.

У 1633-му митрополитом став Петро Могила. Польський король визнав нового ієрарха, і Петро Могила намагався дистанціюватися від бунтівних козаків. Так союз козаків і церкви став менш потужним.

Кухоль з батальною сценою – приклад європейських уявлень про війну з мусульманами. 1660–1700-ті роки, місто Кенігсберг.
Скарбниця Національного музею історії України

Наприкінці 17 століття зʼявилися козацькі літописи, в яких Хотинська кампанія висвітлюється як важлива сторінка історії і як суто козацька перемога. З Хотинської битви починається літопис Самійла Величка. А в літописі Григорія Грабянки йдеться про те, що козаки вірно служили королю та вітчизні – що доводить участь у Хотинській кампанії, а польські магнати та шляхта порушили козацькі права, через що ті повстали.

Що ж до сучасних істориків, то в останні десять років набуває поширення тлумачення литовських фахівців, що Хотинська битва – це спільний історичний досвід народів, які колись входили до Речі Посполитої. Тобто поляків, литовців та українців.

***

Побачити більше унікальних артефактів, пов’язаних із Хотинською війною, можна на новій виставці в Національному музеї історії України, що триває до 31 березня 2022 року. Перед візитом до музею просимо уточнювати на сайті або в соцмережах актуальні правила відвідин, враховуючи карантинні обмеження.

Про виставку

До 400 років від завершення Хотинської війни – першого повномасштабного зіткнення Речі Посполитої, до якої входили й українські землі, та Османської імперії, Національний музей історії України підготував виставку «Хотинська війна 1621 року і доля Центрально-Східної Європи».

У експозиції вдалося зібрати не лише експонати з колекції МІСТ. Унікальні предмети надали Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського та Центральний державний історичний архів України у місті Києві, Чернігівський обласний історичний музей імені Василя Тарновського, Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків, Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав». Національна бібліотека Швеції та Бібліотека Музею палацу Топкапи у Стамбулі представили для виставки репродукції унікальних матеріалів.

Герої 400-літньої давнини оживають у художніх реконструкціях Сергія Шаменкова, виконаних на основі досліджень артефактів епохи та візуальних і писемних джерел першої половини 17 століття. Відвідувачі зможуть також побачити чотири відтворені фігури – українського козака, польського, османського і татарського воїна – від колективу авторів-реконструкторів.

Куратори виставки – старші наукові співробітники Національного музею історії України – кандидат історичних наук Ярослав Затилюк, доктор історичних наук Максим Яременко, а також науковий співробітник Владислав Безпалько.

Марія Прокопенко

Колаж на заставці Анастасії Пташинської