Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир
Релігійний діяч, богослов, політвʼязень народився у селі Химчині Станіславської області (нині Івано-Франківська). Ім’я в миру – Василь Омелянович Романюк.
Коли майбутньому Патріарху було 19 років, його заарештували за звʼязки з ОУН-УПА, хоча безпосередньої збройної участі в русі опору він не брав. Того ж 1944 року родину Романюків вивезли до Сибіру, а Василя засудили до 20 років увʼязнення, проте потім термін зменшили до 10 років. 1946 року від голоду, важкої праці та виснаження помер батько – Омелян Романюк, якого поблизу станції «Зима» в Іркутській області власноруч поховала мати юнака Анна.
Своє покарання Василь Романюк відбував у Кустолівській сільськогосподарській колонії № 17 на Полтавщині. Там він розповідав увʼязненим про свавілля, яке чинили енкаведисти над його родиною. За ці розповіді та спробу втечі з кількома старшими оунівцями з колонії отримав повторний термін на ще 10 років увʼязнення.
На засланні в Магаданській області майбутній Патріарх познайомився з Марією Антонюк, яка 1954 року стала його дружиною. 1959 року в сім’ї народився син, якого назвали Тарасом.
Вдруге Василя Романюка заарештують в липні 1972 року та засудять за ст. 62 ч. 2 Кримінального кодексу УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») на 7 років таборів і 3 роки заслання, визнавши особливо небезпечним рецидивістом. Покарання відбував у таборі ЖХ-389/1-8 (село Сосновка в Мордовії).
1976 року Василь Романюк відмовився від радянського громадянства та заявою до митрополита Мстислава (Скрипника) визнав себе членом Української автокефальної православної церкви. В листопаді 1979 року став членом Української Гельсінської групи.
Весною 1981 року повернувся із заслання додому. Правоохоронні органи одразу взяли його під адміністративний нагляд, заборонили проводити богослужіння. Щоб не отримати статтю за «дармоїдство», працював сторожем у районній лікарні та двірником. За кілька років Василь Романюк отримав дозвіл проводити церковні служби, хоча залишався під пильним контролем КДБ.
Скуфія – повсякденний головний убір священнослужителів. Належала Патріарху Володимиру. 1990-ті роки. Національний музей історії України
1988 року разом із сином зміг виїхати до Канади. Пробув там неповні півтора року і повернувся до України, коли дізнався, що низка парафій на Львівщині вийшла із підпорядкування російській православній церкві. 28 квітня 1990 року був пострижений у чернецтво з імʼям Володимир, а вже 21 жовтня 1993 року обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України. 24 жовтня інтронізований у Софійському соборі.
Облачення Святійшого Патріарха Володимира, в якому він був інтронізований на престол під час Божественної Літургії у Софійському соборі (місто Київ) 24 жовтня 1993 року. Національний музей історії України
Помер Патріарх Володимир 14 липня 1995 року за досі незʼясованих обставин. Похований біля дзвіниці святої Софії у Києві.
Нагадаємо такі слова Патріарха Володимира: «Створення єдиної Помісної Православної Церкви в Україні є необхідною передумовою міцної Української держави. Ніколи незалежність України не буде повною, якщо 60 відсотків її православних належатимуть до іншого духовного центру, як це ми маємо тепер з т. зв. Українською Православною Церквою московського патріархату. Тому єдиним нашим порятунком в даній ситуації є обʼєднання всіх православних України саме довкола Києва, як нашого духовного центру, нашого національного Єрусалима. Тільки при такій умові ми зможемо стати повноцінною нацією, тільки при такій умові нас буде поважати світ».
Нині в Національному музеї історії України триває виставка «Боротьба за незалежність. Творці. Епізоди». Серед представлених на ній експонатів можна побачити скуфію – повсякденний головний убір священнослужителів, який належав Патріарху Володимиру. Також у колекції музею зберігається комплекс матеріалів релігійного діяча. Серед предметів даного комплексу особливе місце займає облачення, яке Патріарх Володимир одягав під час своєї інтронізації.
Підготувала Ольга Голдованська, старша наукова співробітниця Національного музею історії України
