Плінфа 10 століття із зображенням тризуба – знака Володимира Великого. Знайдена Вікентієм Хвойкою під час розкопок Десятинної церкви у 1907–1908 роках. Національний музей історії України
Існує кілька описів оборони Києва від монголів 1240 року. Але серед наявних джерел лише два тексти містять хронологічні вказівки. Загальноприйняте датування взяття Києва засновано на Суздальській хроніці, що збереглася у Лаврентіївському списку 14 століття. Числа і місяця тут не подано, але зазначено, що подія сталася «на Николин день». Традиційно це розуміють як 6 грудня – день святого Миколая. Альтернативна дата походить з пізнішої псковської хроніки – 19 листопада. Її походження, однак, сумнівне. Тому більшість дослідників віддають перевагу 6 грудня.
Від ворожого війська кияни мусили захищатися за відсутності верховної влади. Вперше за кілька століть князі покинули Київ і Руську Землю і втекли перед монгольським наступом. Командувачем оборонців міста став тисяцький Дмитро. Його походження і доля загадкові. Він вперше згадується у повідомленні Володимирської хроніки (Галицько-Волинського літопису) про те, що князь Данило Романович «залишив» Дмитра захищати Київ (а сам від’їхав до Угорщини). Текст не дає прямих підстав для поширеного уявлення, що Данило привів Дмитра з Галичини або Волині. Повідомлення можна розуміти і так, що князь «залишив» Дмитра там, де він і так вже перебував – у Києві на посаді тисяцького, яку він обіймав за попередніх князів: Михайла Всеволодовича (1239) та Ярослава Всеволодовича (1236–1238), а може і ще раніше.
Двобічний залізний процесійний хрест кінця 12 – 13 століття. Артефакт було знайдено на території Десятинної церкви 1907 року. Національний музей історії України
На відміну від багатьох киян, Дмитро успішно пережив захоплення міста. Монголи взяли його в полон і забрали з собою. Є підстави вважати, що цей Дмитро тотожний Дмитрові Єйковичу – боярину, який управляв Києвом вже при монголах у середині 1240-х років. Якщо так, то в його особі маємо приклад дивовижно «стійкого» посадовця, який не тільки утримався при кількох князях, а й зберіг своє становище при завойовниках. Хоч, звісно, Київ уже був не той, а управитель мусив коритися монгольській владі.
Залізний шолом 13 століття, знайдений під час розкопок фундаментів Десятинної церкви. Він міг належати київському дружиннику, що загинув під час взяття Києва. Національний музей історії України
Попри демографічну, економічну та культурну катастрофу, спричинену навалою Батия, Київ іще 60 років залишався (хоч і з перервами) резиденцією руських митрополитів. Значення міста визнавали й монголи. У 1240–1250-х роках, вже як верховні володарі руських земель, вони «призначали» київських князів, дотримуючись давньої місцевої традиції.
Найдетальніший опис штурму Києва дійшов до нас у володимирському тексті, що був написаний не сучасником і не очевидцем події декілька десятиліть потому. До того ж, цей анонімний волинський автор активно звертався до візантійських літературних творів як зразків для конструювання своєї оповіді. Через це дослідники дуже обережно ставляться до його хрестоматійної розповіді про те, як під вагою містян та їхнього краму завалилася Десятинна церква, яку використали як прихисток. Водночас немає підстав сумніватися, що на початку грудня 1240 року саме нинішня територія Національного музею історії України стала останнім рубежем героїчної оборони киян. Саме в цьому місці за 250 років до того почалася розбудова нового столичного центру християнського Києва.
Підготував Вадим Арістов, науковий співробітник Національного музею історії України
