Ольга Кобилянська. Чернівці, 1882–1883 роки. Національний музей історії України
27 листопада минає 160 років від дня народження Ольги Кобилянської (1863–1942) – української письменниці-модерністки, буковинської феміністки, подруги й соратниці Лесі Українки.
Ольга Кобилянська народилася в містечку Ґура-Гумора в Південній Буковині. 1891 року родина майбутньої письменниці переїхала до Чернівців, де діяв осередок прогресивних діячів. Українська лікарка, освітянка, феміністка Софія Окуневська надсилала Ользі Кобилянській зі Львова твори Марка Вовчка, Михайла Павлика, Івана Франка, Тараса Шевченка. Окрім літератури, письменниця цікавилася музикою – грала на фортепіано, цитрі та дримбі, непогано малювала, виступала в театрі, навіть мріяла стати професійною акторкою. Любила їзду верхи.
1894 року Ольга Кобилянська брала участь у виданні альманаху «Наша доля». Також стала співорганізаторкою таємного товариства «Кружок українських дівчат», писала нариси, статті, друкувалася в журналі «Народ». 1901 року письменниця опублікувала роман «Земля» – соціально-психологічну повість про селянство. У 35 років її ім’я було вже добре відоме на Буковині та у Європі.
Творчістю письменниці зацікавилася і Леся Українка. Першою крок до знайомства з Ольгою Кобилянською зробила саме вона. Лесі Українці допоміг український письменник, публіцист, громадський і політичний діяч Михайло Павлик. Він був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка. Разом з Іваном Франком 1890 року вони створили Русько-українську радикальну партію (РУРП). На шпальтах демократичних видань Михайло Павлик підтримував багатьох письменників: Лесю Українку, Павла Грабовського, Леся Мартовича, Ольгу Кобилянську, Наталію Кобринську, Євгенію Ярошинську.
У листі з Берліна до Михайла Павлика від 10 травня 1899 року Леся Українка писала про Ольгу Кобилянську: «Я вже давно слідкую за її літературним поступом, і вона мене дуже інтересує яко талан і яко людина». Михайло Павлик допоміг письменницям познайомитися. Так зав’язалося листування, яке тривало майже до останніх днів життя Лесі Українки. Обмінюючись ідеями та світоглядом, Ольга Кобилянська й Леся Українка формували феміністичні канони української літератури, створюючи образ нової жінки-інтелігентки.
Ольга Кобилянська. Повість «Ніоба». Львів, 1907 рік. Національний музей історії України
Ольга Кобилянська. «Людина. Повість з жіночого життя». Львів, 1931 рік. Національний музей історії України
У зібранні Національного музею історії України зберігається меморіальний комплекс особистих речей, світлин та інших матеріалів відомої української письменниці. До колекції увійшли прижиттєві видання повістей «Ніоба» (1907) і «Людина. Повість з жіночого життя» (1931). Цей комплекс 1962 року передала музею прийомна донька письменниці Олена Панчук. Вона була племінницею Ольги Кобилянської, позашлюбною донькою брата письменниці – Олександра. Матір покинула дитину й поїхала до Відня. Ольга взяла маленьку дівчинку на виховання. Усе життя Олена прожила разом з тіткою, саме її дівчинка називала матусею. Прийомна донька доглядала письменницю до смерті. А чоловік Олени, Ельпідефор Панчук, літературознавець і доктор філософії, став першим директором Чернівецького літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської.
Серед переданих меморіальних світлин є фото Ольги Кобилянської та Лесі Українки. Знімок зробили у фотоательє Яна Кржановського 1901 року в Чернівцях на вулиці Панській (Herrengasse, нині вулиця носить ім’я Ольги Кобилянської). Проіснувало фотоательє Кржановського десь до 1910 року. Потім там відкрили магазин, де продавали швейні машинки.
Ольга Кобилянська й Леся Українка. Чернівці, 1901 рік. Національний музей історії України
Це відоме рідкісне фото має власну історію. Уперше Леся Українка приїхала до Чернівців 26 квітня 1901 року після смерті свого близького друга Сергія Мержинського (1870–1901). Хотіла знайти тут душевний спокій і розуміння. У листі до Михайла Павлика вона писала: «Їхала я сюди просто рятуватися. Я була взагалі така прибита, що просто боялась озиватись до людей, аби їм не завдавати смутку». Лесю дуже привітно зустріли Ольга Кобилянська та її родина. Прогулюючись містом, на вулиці Панській подруги вирішили зайти до фотоательє, щоб сфотографуватися на згадку. Світлин зробили тільки шість. Про це Леся Українка писала в листі до Ольги Кобилянської: «Фотографій замовте, будьте ласкаві, шість. Єсть деякі дефекти в тому знімку, то я щось не знаю, чи замовляти більше». Зі зворотного боку ця світлина містить дарчий напис Ольги Кобилянської – це посвята подрузі з Галичини Наталі Навроцькій: «Дорогій шановній п-і Наталії Навроцькій на спомин гарних вечірніх спацерів у Берегометі. Від Ольги Кобилянської. 1901 р.»
Кишеньковий золотий годинник. Західна Європа, кінець 19 століття. Національний музей історії України
Серед особистих речей письменниці вартий особливої уваги кишеньковий жіночий золотий годинник. Зі слів Олени Панчук, Ольга Кобилянська придбала його на гонорар за повість «Земля». Годинник зберігався в гаманці для дрібних монет, який письменниця придбала на курорті Найгамі (Німеччина). Користувалася годинником Ольга Кобилянська переважно під час виїздів на курорт або в гостях. Вона прикріпляла його під верхній одяг на грудях за допомогою чорної оксамитової стрічки-стяжки. Нині годинник разом з гаманцем демонструються на виставці «Європа і Україна: діалог крізь віки».
Підготувала Ольга Іванова, завідувачка науково-освітнього відділу Національного музею історії України
