Художницю-шістдесятницю, громадсько-політичну діячку та правозахисницю, одну з лідерів опору тоталітаризму вбили в помешканні її свекра Івана Зарецького у Василькові (Київська область). Вранці 28 листопада Алла вийшла з дому, щоб встигнути на перший автобусний рейс до Василькова і забрати швейну машинку «Зінгер». Більше додому вона не повернулася. Тіло художниці офіційно виявила міліція Василькова 2 грудня 1970 року в льосі будинку. Причина смерті – перелом основи черепа, удар по якому нанесли ззаду важким тупим предметом.
Васильківська міліція тіло Горської знайшла випадково – Надія Світлична та Євген Сверстюк, які приїхали на місце події через тривалу відсутність художниці, наполягали, щоб правоохоронці оглянули будинок разом із усіма підвальними приміщеннями.
3 грудня КДБ повідомив про смерть, розпочалося слідство. За версією КДБ вбивство скоїв свекор Горської, який мав особисту неприязнь до невістки. Проте вже наступного дня його самого знайшли мертвим поблизу залізничної станції «Фастів-2». Існує версія, що художницю вбив КДБ, який мстився їй за оприлюднення фактів про масові вбивства киян у Биківнянському лісі.
Алла Горська – українська художниця-шістдесятниця, правозахисниця, громадсько-політична діячка
7 грудня 1970 року Аллу Горську поховали на Берковецькому кладовищі. Щоб уникнути масових заходів, гуртування представників української інтелігенції та ще більшого розголосу в пресі, КДБ не дозволив поховати її на Байковому кладовищі. Похорон художниці перетворився на мітинг протесту проти комуністичного режиму в УРСР та проти злочинів, що чинили за наказами влади. Попрощатися з видатною мисткинею та просто доброю подругою прийшли найближчі друзі. Василь Стус ніс фото Алли та прочитав вірш «Сьогодні – ти. А завтра – я», слова якого стали пророчими. Також виступили Іван Гель, Євген Сверстюк, Олесь Сергієнко, які згодом відчули адміністративний тиск (догани, звільнення з роботи).
23 січня 1971 року прокуратура Київської області закрила справу про вбивство Алли Горської, бо підозрюваний помер.
В липні 2022 року стало відомо, що в Маріуполі російські окупанти обстрілами зруйнували унікальні мозаїчні композиції «Боривітер» і «Дерево життя», які створила група художників на чолі з Аллою Горською і Віктором Зарецьким. Навіть через 55 років після створення панно нащадки тих, хто колись засуджував та вбивав дисидентів, руйнують все, що повʼязано з українською культурою. Боротьба за право називати себе українцем триває.
Мозаїчна композиція «Боривітер». 1967 рік
Мозаїчна композиція «Дерево життя». 1967 рік
На виставці «Боротьба за незалежність. Творці. Епізоди» в Національному музеї історії України експонується запрошення Клубу творчої молоді «Сучасник» на вечір, присвячений святкуванню 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Дизайн цього запрошення розробила Алла Горська.
Запрошення Клубу творчої молоді «Сучасник» на вечір, присвячений святкуванню 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Національний музей історії України
Згадаймо рядки поезії Василя Стуса «Памʼяті Алли Горської»:
Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України.
А ти шукай – червону тінь калини
на чорних водах – тінь її шукай,
де горстка нас. Малесенька щопта
лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров – така ж крута,
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивій завірюсі голосінь
ці грона болю, що падуть в глибінь,
безсмертною бідою окошились.
Підготувала Ольга Голдованська, старша наукова співробітниця Національного музею історії України
