98 років тому народився Опанас Заливаха, живописець, кераміст, шістдесятник, член Клубу творчої молоді «Сучасник», правозахисник і політвʼязень. Він народився 26 листопада 1925 року в селі Гусинка на Харківщині.
Родина Опанаса, рятуючись від голоду, 1933 року переїхала на Далекий Схід. Там і пройшла юність митця. Опанас Заливаха змалку мав хист до малювання. Вчився живопису в ленінграді (нині санкт-петербург), після Другої світової війни продовжив навчання в ленінградському інституті живопису, скульптури й архітектури імені Іллі Рєпіна академії мистецтв СРСР. Студентом зневажливо ставився до радянської влади. Через байдужість до політичної активності та «недостойну поведінку радянського студента» був виключений з інституту на другому курсі (пізніше відновлений, завершив навчання 1960 року).
1957 року Опанас Заливаха проходив студентську практику в місті Косів Станіславської області (нині Івано-Франківська), де відкрив для себе українську культуру, історію, етнографію.
1961 року митець остаточно переїхав жити до України, до Станіславова, який за рік стане Івано-Франківськом. Вступає до обласного товариства художників. Цього ж року відбулася перша виставка робіт Опанаса Заливахи, проте влада засудила її за «занепадницькі настрої».
В Івано-Франківську жив тиждень-два, а потім їхав до Києва, малював у майстерні художниці-шістдесятниці Алли Горської, яка йому постійно говорила: «Малюй, Панасе, думай тут, читай книжки». Художник 30 років прожив у росії, тому багато що з української мови забулося. Опанас ходив із аркушем паперу та записував невідомі йому українські слова, вчив мову заново. Учителем української для багатьох шістдесятників була рідна сестра Івана Світличного – Надія Світлична. У майстерні Алли Горської Опанас писав диктанти, які начитувала Надія Олексіївна. Це сприяло кращому вивченню української та меншому вживанню суржику, який тоді панував серед населення Києва.
1964 року до святкування 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка у червоному корпусі Київського національного університету, який носить ім’я поета, Опанас Заливаха разом із Аллою Горською, Галиною Севрук, Людмилою Семикіною та Галиною Зубченко взяв участь у створенні вітража «Шевченко. Мати». Роботу так і не втілили у життя: до святкування виготовили лише центральну частину, намальовану на склі, пізніше її знищили через осуд партійного керівництва. До нашого часу зберігся лише картонний ескіз вітража.
Опанас Заливаха потрапив у першу після «відлиги» хвилю арештів української інтелігенції 1965 року. Був засуджений на п’ять років таборів суворого режиму за ст. 62 ч. 1 Кримінального кодексу УРСР («антирадянська агітація і пропаганда»). Відбував покарання у таборі № 385/11 (селище Явас у Мордовії).
Після відбуття терміну, повертаючись до України, Опанас Заливаха заїхав до москви у гості до режисера Леся Танюка, який очолював Клуб творчої молоді «Сучасник». Звідти було передано телеграму в Київ про повернення Заливахи додому. Коли художник приїхав до Івано-Франківська, його одразу взяли під адміністративний нагляд на рік. Опанас Заливаха влаштувався креслярем, газетярем і копіювальником у побутове бюро. Був членом Спілки художників України. 1989 року отримав премію імені Василя Стуса, 1995-го митцю присудили премію імені Тараса Шевченка. Виставки робіт проводили в багатьох містах України та закордоном. Творчість художника оповідає про боротьбу, поневіряння та перемоги українського народу.
Опанас Заливаха помер 24 квітня 2007 року. Похований в урочищі Демʼянів Лаз біля Івано-Франківська.
На виставці «Боротьба за незалежність. Творці. Епізоди» у Національному музеї історії України представлено намисто з дерева, яке Опанас Заливаха, перебуваючи в Мордовії, зробив у подарунок для дисидентки Ольги Горинь.
Підготувала Ольга Голдованська, старша наукова співробітниця Національного музею історії України
