Фото пам’ятника Богдану Хмельницькому. Кінець 19 століття
В історії України є діячі, яких різні епохи не забувають чи свідомо замовчують, а навпаки – незмінно охоче приймають. Звісно, значення їхніх звершень трактують по-різному, інколи протилежно. Серед таких осіб, зокрема, й Богдан Хмельницький. І пам’ятник цьому гетьману 17 століття, відкритий 23 липня 1888 року в Києві на Софійській площі, чудово ілюструє, як, власне, імперський ідеологічний проєкт пережив імперію та кардинально змінив смислове навантаження.
Давня ідея відкрити пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві дійшла до реалізації в 1860-х роках. Цьому сприяло антиімперське Січневе повстання 1863-го, в якому головну роль відігравали поляки. Київ був адміністративним центром так званого «Юго-Западного края» (Київська, Волинська та Подільська губернії), де жило чимало дворян-поляків. Та й у самому місті їхня присутність була доволі помітною. Влада росії вирішила звернутися до постаті Богдана Хмельницького, якого в імперській ідеології трактували як борця з поляками, католиками та євреями і як промоутера єдності з Москвою. Пам’ятник гетьману мав, з одного боку, правити за пересторогу потенційно нелояльному населенню, а з іншого – стверджувати ідею єдності «русского народа», що складається з різних «племен».
За реалізацію задуму взявся скульптор Михайло Микешин, відомий ідеологічно забарвленими роботами, як-от пам’ятники «тисячоліттю росії» в Новгороді (1862) та Катерині ІІ в Санкт-Петербурзі (1873). Початкова композиція монумента Богдану Хмельницькому передбачала зображення під ногами його коня розірваного польського прапора, постатей поляка, єврея та католицького священика. Нижче перед конем і вершником мали стояти українець, білорус та росіянин, які слухають кобзаря. П’єдестал було заплановано прикрасити барельєфами із зображеннями подій Хмельниччини та написами: «Волим под царя восточнаго православнаго», «Богдану Хмельницкому единая неделимая россия».
Реалізувати початковий задум не вдалося. Проєкт змінили, можливо, щоб не гальванізувати ситуацію у багатонаціональному Києві. Подейкували також, що Михайло Микешин витратив частину виділеного на монумент металу не за призначенням. Тож матеріалу на постамент не вистачило. Тому відлитий із бронзи 1879 року в Санкт-Петербурзі пам’ятник гетьмана на коні без додаткових фігур та елементів вирішили встановити на кам’яному постаменті. Його, а також огорожу з ліхтарями навколо пам’ятника, спроєктував 1885-го архітектор Володимир Ніколаєв, автор десятків об’єктів у Києві.
Від 1880 року і до встановлення пам’ятник зберігався у дворі Присутствених місць біля Софійської площі. Кияни жартували, що гетьман перебуває під арештом. Дискутували й про місце розташування монумента. Серед варіантів називали локації, де пізніше за радянського часу з’явилися пам’ятники Щорсу та Леніну. Зрештою, зупинилися на Софійській площі. Але задовольнити всіх не вдалося. Золотоверхомихайлівським ченцям не подобалося, що кінь гетьмана повернутий хвостом до їхнього монастиря.
Пам’ятник Богдану Хмельницькому швидко перетворився на один із міських символів. Його, серед інших пам’яток, зображали, наприклад, у випускних фотоальбомах. Із початком революційних подій 1917 року змінювалося і смислове навантаження монумента. Софійська площа стала однією з важливих київських локацій Української революції. Біля пам’ятника відбувалися велелюдні зібрання. З часом із постаменту прибрали імперські написи.
Маніфестація на підтримку Української революції на Софійській площі 19 березня (1 квітня) 1917 року.
В радянському Києві пам’ятник залишався однією з візитівок міста. Це й не дивно, адже Богдан Хмельницький у комуністичній ідеології був тим, хто буцімто реалізував «споконвічні прагнення» українського народу до «возз’єднання» із «братнім» російським народом. У незалежній Україні постать гетьмана стала символом боротьби за власну державу – Гетьманщину. Тож його пам’ятник і надалі, але з іншим смисловим навантаженням, репрезентує українську столицю. Монумент можна побачити не лише на сувенірній продукції, а й на тарі різноманітних товарів. Нині цей пам’ятник, обкладений мішками з піском, став одним із символів боротьби з російською агресією та воєнних буднів міста.
Підготував Максим Яременко, старший науковий співробітник Національного музею історії України
