Шістнадцятирічного школяра з Краматорська Степана Чубенка російські найманці вбили в селищі Горбачево-Михайлівці Донецької області 27 липня 2014 року.
Стьопа навчався в 11-му класі краматорської школи № 12, деякий час займався греко-римською боротьбою, пізніше всю увагу спрямував на футбол. У місцевій команді «Авангард» грав на позиції воротаря, майбутнє пов’язував із професійною кар’єрою спортсмена. У дев’ять років хлопчик так писав про себе в шкільному творі: «Знайомтеся, це я! Білявий, веселий, балакучий, не завжди слухняний. І ім’я в мене цікаве – Стьопа! Так звуть і мого дідуся… А ще я дуже люблю свою родину: маму, татка, братика Андрійка, дідуся та тітоньку. Кішку я теж люблю, але менше. Ось якби дозволили завести собаку…»
Предмети спортивної форми Степана Чубенка. Національний музей історії України
Підлітком разом із друзями опікувався дитячим будинком «Антошка», багато читав, переважно патріотичну літературу, добре знав історію. Навесні 2014 року у Краматорську брав участь у маршах на підтримку України. Під час одного з них зірвав прапор терористичної організації «ДНР» із міської площі. Був переконаний, що треба чинити опір навіть без зброї.
У липні 2014 року Степан Чубенко поїхав до Києва з наміром вступити до одного з добровольчих батальйонів. Через юний вік йому відмовили, натомість хлопець долучився до «Сотні Лева» (сотня Самооборони Майдану).
23 липня Стьопа сів на потяг, щоб повернутися додому. В цей час залізницею це можна було зробити тільки через окупований Донецьк. На вокзалі хлопця затримали бойовики так званої «МДБ ДНР» і згодом передали його під контроль проросійського батальйону «Керч». Приводом для цього стала синьо-жовта стрічка та футбольний шарф львівських «Карпат» у наплічнику. Проросійські найманці силоміць доправили хлопця в селище Горбачево-Михайлівку. Після жорстоких тортур та відмови Стьопи долучитися до бандформування його руки зв’язали скотчем, а голову обмотали футболкою, потім убили п’ятьма пострілами.
Мати хлопця Сталіна Чубенко розповідає: «Він був вище за них, морально та інтелектуально, а вони знищили його фізично. Степан був сильніше за них, пройшов все до кінця, все витримав».
Степан Чубенко був посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня та орденом «Народний Герой України». Школа № 12 у Краматорську, в якій навчався хлопець, нині носить його ім’я, а один із БМП 21-го окремого мотопіхотного батальйону «Сармат» із назвою «Степан Чубенко» продовжує знищувати російських окупантів.
Підготував Антон Богдалов, завідувач відділу історії Незалежної України Національного музею історії України
