Меч скандинавського походження 10 століття, знайдений у Києві. МІСТ

11 червня 941 року флотилія з півночі підійшла під Константинополь. Так розпочався чи не наймасштабніший морський похід русів на Візантію. Про нього відомо з різних текстів, написаних сучасниками: кількох візантійських (грецьких), одного італійського (латинського) та одного єврейського. Із двох візантійських творів, перекладених старослов’янською, відомості про похід почерпнув і укладач «Повісті временних літ» хроніст Сильвестр.

У більшості текстів очільником походу зазначено Ігоря (Інгера), і тільки у єврейському анонімному творі автор вважав ватажком Хлгу (тобто Гельґі, Олега). Італійський автор Ліутпранд Кремонський був переконаний, що руси мали тисячу суден, що, вочевидь, є значним перебільшенням. Сильвестр подав взагалі фантастичну кількість – десять тисяч. Та скільки не становила б реальна чисельність флоту, вона справді вражала. Хоча це й не були власне кораблі, а човни-однодеревки, на яких руси сплавлялися Дніпром.

Так похід русів 941 року зображено у хроніці візантійського історика Іоанна Скіліци

Цю експедицію до столиці Візантії з берегів Дніпра можна вважати першою. Попередній, і загалом перший морський похід русів на Константинополь 860 року Сильвестр помилково приписав Аскольду й Діру. Найімовірніше, означений похід стартував із боку Азовського моря, а його учасниками стали руси, які прийшли Доном чи Волгою через хозарські володіння.

В 941 році візантійці застосували проти нападників свою диво-зброю – «грецький вогонь», страхітливу секретну суміш, що горіла на воді й давала змогу підпалювати ворожі судна. Після знищення частини човнів решта відійшла від Константинополя та рушила грабувати малоазійське узбережжя, що тривало протягом кількох місяців. Частину русів, яка висадилася на берег, згодом розбили візантійські загони. Що сталося з рештою війська, достеменно невідомо. Однак історики припускають, що ці руси не повернулися назад, і саме вони за два роки здійснили рейд на закавказьке місто Бердаа.

Зухвалий набіг 941 року перервав щорічну руську торгівлю в Константинополі. Щоб відновити цей життєво важливий бізнес, 944 року верхівка дніпровських (київських) русів на чолі з Ігорем уклала з Візантійською імперією нову угоду. Згідно з її текстом, мав «оновитися старий мир, порушений дияволом, і утвердитися дружба між греками і Руссю».

Похід 941 року не слід уявляти як виважену зовнішньополітичну акцію руської держави – якої тоді ще й не було. Його найближчі аналогії – масштабні морські навали вікінгів на узбережжя Західної Європи у 9–10 століттях. Метою цих експедицій було пограбування та здобуття слави, а за сприятливої нагоди – й закріплення у багатих південних краях або вступ на службу до тамтешніх володарів. Із 11 століття, із завершенням епохи вікінгів і формуванням києворуської державності, такі авантюрно-героїчні походи відійшли в минуле.

Підготував Вадим Арістов, науковий співробітник Національного музею історії України