Скульптура Нестора авторства Анатолія Фуженка з колекції Національного музею історії України
Щороку 9 листопада Україна відзначає День української писемності та мови. Дату приурочено до дня церковного поминання преподобного Нестора.
Ім’я цього монаха Києво-Печерського монастиря чув кожен. Для багатьох він асоціюється з літописами, а його самого часто називають «літописцем». Особа Нестора оповита вигадками й гіпотезами. Але що ми напевно знаємо про нього?
Життя Нестора припадає на другу половину 11 століття. Він справді був печерським монахом і писав літературні твори. Проте не літописи. Несторове авторство «Повісті временних літ» – давній міф. Він виник ще у пізньому середньовіччі, коли укладачі Києво-Печерського патерика приписали монахові першу руську хроніку. Пізніше цей міф поширився та навіть потрапив до наукових праць і шкільних підручників. Насправді автор «Повісті временних літ» добре відомий і пише про себе безпосередньо в тексті хроніки. Це ігумен київського Видубицького монастиря Сильвестр.
Якщо Нестор не був літописцем, то що ж він написав? Монах працював над житіями святих. Відомо два його тексти. Це житія князів-мучеників Бориса і Гліба та Феодосія Печерського. Вони стали першими зразковими руськими житіями святих, створеними за всіма правилами візантійської агіографії (відповідний жанр літератури). Ці тексти написані добірною старослов’янською мовою і блискучі за стилем. Нестор демонструє не тільки літературний талант, а й начитаність. Він згадує, цитує і бере за зразок різні житійні твори, доступні йому. У обох житіях чернець виявляє прихильність до київського князя Ізяслава Ярославича (правив із перервами в 1055–1078 роках), який був покровителем Печерського монастиря.
У своїх текстах Нестор залишив короткі автобіографічні відомості, з яких ми можемо бодай щось дізнатися про життя монаха. Він прийшов у монастир за ігумена Стефана (1074–1078), вже після смерті Феодосія. Отже, народився приблизно в середині 11 століття. Спершу Нестор написав житіє Бориса і Гліба, а потім (імовірно, невдовзі) – житіє Феодосія Печерського. Науковці досі дискутують про час створення цих текстів. Але важливо, що у обох житіях Нестор не згадує жодної події, пізнішої за 1080-ті роки. На цій підставі його творчість можна датувати кінцем 11 століття.
Найімовірніше, Нестор був уродженцем Києва або принаймні Середньої Наддніпрянщини. Свого часу історик Агатангел Кримський відзначав у текстах Нестора характерні вкраплення живої мови, що засвідчували давньоукраїнські риси.
Ми не знаємо, як склалася подальша доля Нестора і коли він завершив земне життя. Але надалі його чекало безсмертя в історичній пам’яті нащадків. Нестор-агіограф поряд із митрополитом Іларіоном та Сильвестром-хроністом стоїть біля витоків оригінальної книжної традиції Давньої Русі і разом з ними уособлює початки історії української літератури і писемності.
Підготував Вадим Арістов, науковий співробітник Національного музею історії України
