Портрет гетьмана Пилипа Орлика. Україна, перша половина 19 ст. Полотно, олія. Національний музей історії України
21 жовтня 1672 року народився Пилип Орлик – одна з найяскравіших постатей української і не лише української історії. Він походив з дрібної шляхетської родини Великого князівства Литовського, що мала чеське коріння. Орлик здобув добру освіту, навчаючись спочатку у Віленській єзуїтській, а потім – православній Києво-Могилянській академії (це були два з чотирьох університетів регіону, що його донедавна охоплювала Річ Посполита). Дата завершення студій у Києві точно невідома – це сталося між 1692–1695 роками.
Немає сумніву, що якісна освіта посприяла кар’єрі хлопця. Проте так само напевно, що важливим стало його переміщення в Україну. Дрібношляхетське походження не обіцяло Орлику високих урядів (тобто посад) на батьківщині. Інакше складалася ситуація у козацькій автономії – Гетьманщині. Зробити кар’єру у цьому молодому політичному організмі було простіше. Однак, і тут шлях на політичний Олімп для юнака не став наперед визначеним. Він розпочав його із дуже специфічного уряду – писаря консисторії, себто глави центрального судового та дорадчого органу управління на той час ще достатньо великої Київської митрополії. Ні до Орлика, ні після нього консисторським писарем не ставала світська особа. Це може свідчити про те, що на початку кар’єри Пилип, вочевидь, розглядав можливість постригу та торування життєвого шляху на церковній ниві.
Проте від 1700-го Орлик розпочинає службу у Генеральній військовій канцелярії, що, серед іншого була такою собі кузнею підготовки «до життя» козацької молоді. Окрім освіти, змінити життєву траєкторію та потрапити до середовища тогочасної старшини допоміг шлюб у 1698 році із Ганною Герцик, донькою полтавського полковника. Орлик вже 1707-го посів уряд генерального писаря, тобто він керував Генеральною військовою канцелярією, опікувався цивільними справами козацької держави, мав постійний безпосередній доступ до гетьмана (сама канцелярія розташовувалася у гетьманській резиденції), опікувався державною печаткою, вів дипломатичне листування та переговори тощо. Недарма інколи генеральних писарів ще називають канцлерами.
Копія Конституції Пилипа Орлика латиною. Національний музей історії України
Пилип Орлик, як один із найближчих соратників Івана Мазепи, вимушено залишив Гетьманщину і став одним із представників першої хвилі української політичної еміграції. Після смерті Мазепи його послідовники обрали у квітні 1710 року в Бендерах (Молдова) Орлика новим гетьманом. З того часу і до кінця життя у 1742-му він намагався схилити європейські країни та Османську імперію до війни з Російською імперією та підтримки Гетьманщини.
Копія Конституції Пилипа Орлика староукраїнською мовою. Центральний державний історичний архів, місто Київ
Та чи не найвідоміше діяння, що його пов’язують з ім’ям Орлика, – укладена ним разом з іншими прибічниками Мазепи Бендерська конституція 1710 року. Попри те, що цей документ не був першим у світі основним законом, як інколи люблять заявляти, він став яскравим свідченням політичного дозрівання тогочасної української еліти, що на письмі закріпила головні принципи розбудови власної держави, поділила сфери відповідальності різних гілок влади, створила механізми, що запобігали становленню деспотичної форми правління. «Пакти і конституції» 1710 року виразно демонстрували європейське коріння політичної культури Гетьманщини. Копії конституції староукраїнською та латинською мовами представлено на виставці «Європейська Україна. Доба Мазепи», яка нині триває в Скарбниці Національного музею історії України.
Підготував Максим Яременко, старший науковий співробітник Національного музею історії України
