Титульний аркуш до «Коментарів про Хотинську війну 1621 року» (Гданськ, 1646). Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського

Численна армія османського султана майже місяць безуспішно штурмувала Хотинську фортецю. 29 вересня 1621 року неподалік від неї розпочалися мирні перемовини. Вони стали початком кінця першого повномасштабного воєнного зіткнення Речі Посполитої та Османської імперії.

Сам конфлікт, за яким із острахом спостерігала вся тогочасна Європа, був спровокований морськими походами українських козаків на підвладні султану території (зокрема, на важливі портові міста – Кафу, Аккерман, Варну, Несебир), а також виправами загонів легкої нерегулярної кінноти («лісовчиків») у васальну султанові Трансильванію в жовтні 1619 року. Навесні 1621-го молодий і енергійний султан Осман ІІ особисто вирушив зі Стамбула з великим військом, щоб «покарати ляхів і козаків». Ця армія, за приблизними підрахунками дослідників, могла налічувати 150 тисяч вояків. Наприкінці серпня 1621 року вона підійшла до Хотинської фортеці. Її обороняли 25–40 тисяч воїнів – найманців і шляхетських хоругв, якими керував Ян-Кароль Ходкевич. Надзвичайно важливим рішенням стало залучення до операції гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, який, за різними відомостями, привів під Хотин від 20 до 47 тисяч козаків.

Францішек Смуглєвіч. «Переговори під Хотином 1621 року» (1785). Національна бібліотека Польщі.

Якби військо султана захопило фортецю, воно, здогадно, рушило б далі на Львів, Краків, а звідти – і до Відня. В європейській пресі поширювалася інформація про вивезення королівських інсигній (знаків влади) з Кракова, а кількість османського війська оцінювалась у мільйон і більше вояк. Сучасники писали про десятки бойових слонів султана та тисячі верблюдів, навантажених золотом для платні війську. Кілька тисяч верблюдів транспортували озброєння, і ці новини лише підсилювали паніку.

Ятаган. 17–18 століття. Національний музей історії України

Поза тим, грізну армію зупинили вже на кордоні держави польського короля. І в цьому – велика заслуга українських козаків. Саме вони прийняли на себе основний удар, адже впродовж вересня, під час облоги фортеці, османці постійно штурмували козацький табір. Козаки у відповідь провадили вдалі нічні контратаки і завдавали противникові суттєві збитки. Після загибелі від гарматного ядра авторитетного Каракаш-паші османці погодилися на пропозицію щодо перемовин. Супротивна сторона теж була в них зацікавлена, передусім через смерть командувача війська – гетьмана Яна-Кароля Ходкевича (24 вересня). Крім того, до фортеці так і не прибув король Сигізмунд ІІІ Ваза з посполитим рушенням (мобілізованою шляхтою), яке до кінця війни так і не зібралося повністю у Львові.

Ударно-колісцева рушниця. 17–18 століття. Національний музей історії України

Тож 29 вересня до османського табору відбули уповноважені комісари на чолі з белзьким каштеляном Станіславом Жоравинським та сином люблінського воєводи Якубом Собєським – «архітектором» мирної угоди. Останній був батьком майбутнього польського короля Яна ІІІ Собєського (1674–1696). Якуб Собєський також залишив по собі яскраві щоденникові спогади про баталію, які надруковано латиною 1646 року. Посередником у перемовинах виступав волоський господар Раду Міхні. Весь наступний тиждень поляки активно вели перемовини з великим візиром, робили таємні дорогі дарунки османським урядовцям – і досягли бажаного. 9 жовтня було укладено перемир’я, і султан повернувся до Стамбула.

Підготував Ярослав Затилюк, старший науковий співробітник Національного музею історії України