Посвідчення про реєстрацію Левка Лук’яненка кандидатом у Президенти України. Національний музей історії України «Я дав обітницю небу – здобути Україні волю», – відома цитата дисидента та правозахисника. Й цієї обітниці він дотримався.
Левко Лук’яненко народився символічного для України дня – 24 серпня. Він належав до тих людей, які за радянських часів могли зробити успішну кар’єру. Московський університет імені Михайла Ломоносова, служба в радянській армії, квиток члена КПРС, посада пропагандиста в райкомі партії. Але від усього цього Левко Лук’яненко швидко відмовився.
Уже у студентські роки він почав заглиблюватися в ідею самостійної України та орієнтуватися на підпільну боротьбу. Після закінчення університету Левкові Лук’яненку потрібно було вирішити: починати діяльність на сході чи заході України. Зупинився на останньому варіанті. Його за розподілом направили до Львівського обкому, де діяч отримав посаду штатного пропагандиста райкому партії. Це дало можливість їздити селами Радехівського району, вивчати історію та сучасність краю.
Під впливом побаченого й почутого Левко Лук’яненко разом зі Степаном Віруном та Іваном Кандибою заснував підпільну організацію «Українська робітничо-селянська спілка», яка ставила за мету боротися за вихід України зі складу СРСР шляхом референдуму на основі конституцій УРСР і СРСР та норм міжнародного права.
В січні 1961 року Левка Лук’яненка заарештували, а у травні за «зраду батьківщині» засудили до розстрілу. Згодом вирок замінили на 15 років таборів суворого режиму. В січні 1976 року після звільнення він мешкав у Чернігові, де працював електриком у дитячій лікарні. Восени 1976 року став одним із фундаторів Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. 1978 року засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду».
Письмовий набір Левка Лук’яненка. Національний музей історії України
Після звільнення із в’язниці 1989 року активно долучився до політичного життя. Очолив Українську республіканську партію в 1990-му, став співавтором Акта проголошення незалежності України, 1991-го балотувався на посаду Президента України, був депутатом Верховної Ради України І, ІІ, ІV і V скликань, Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. 2005 року отримав звання Герой України, а 2007-го нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня. Левко Лук’яненко помер на 90-му році життя, в липні 2018-го.
Книга Левка Лук’яненка «За Україну, за її волю» з автографом автора та його окуляри. Національний музей історії України
В Національному музеї історії України до Дня Незалежності підготовлено невелику експозицію, в якій представлені документи та речі Левка Лук’яненка: студентський конспект, окуляри, письмовий набір, посвідчення про реєстрацію кандидатом у Президенти України, посвідчення про обрання народним депутатом УРСР та інші.
Підготував Сергій Сіренко, провідний науковий співробітник Національного музею історії України
