Поштівка із зображенням Андріївської церкви. Початок 20 століття. Національний музей історії України
Сучасна Андріївська церква – символ нашої історичної тяглості від апостольських часів до незалежної України. Кияни таки визнали первісно «чужу» архітектурну манеру, і пам’ятка стала однією із принад міста. 19 серпня минає 255 років від дня її освячення.
Вид на Андріївську церкву з вікон Національного музею історії України.
Перший камінь закладала імператриця
У Києві в різні часи існували церкви, названі на честь апостола Андрія Первозваного. У описі Києва згадується про те, що на місці, яке традиційно вважалося могилою князя Діра, до 1725 року стояла Воздвиженська церква. Її розібрали і 1744 року на цьому місці заклали нову церкву, вже на честь Андрія Первозваного. Дерев’яну Воздвиженську церкву звели ще 1215-го, вона простояла до початку 17 століття, і на її місці збудували нову, яка згоріла 1676 (1677) року. Потому сюди перенесли дерев’яну церкву із Братського монастиря (там розпочали зведення мурованої), яку освятили вже як Андріївську. Вона простояла до 1724 року і зрештою занепала.
Фрагмент плану міста Києва. 1803 рік. У центрі обведено колом Андріївську церкву
У першій половині 18 століття виникла ідея щодо зміни статусу України для того, щоб вона стала автономним князівством на чолі із князем-гетьманом – Олексієм Розумовським, фаворитом російської імператриці Єлизавети Петрівни. Таким настроям дав поживу візит до України 1744 року Єлизавети Петрівни з Олексієм Розумовським. Спочатку вони відвідали Козелець, де імператриця ближче познайомилася із Наталкою Розумихою, матір’ю свого фаворита. Після цього пара прибула до Києва, де долучилася до семантично важливої акції: вони заклали перший камінь у підмурівок сакрального центру – Андріївської церкви, а також визначилися з місцем для майбутньої резиденції-палацу.
Фрагмент плану міста Києва. 1914 рік. У центрі під № 4 – Андріївська церква. Національний музей історії України
Процитуємо «Журнал шествия Е. И. В. … из Москвы в Киев, в июле м-це 1744 году» (за «Записками історично-філологчного відділу. Книга VI» (1925): 9 вересня 1744 року імператриця разом із Олексієм Розумовським була «в старому Києві при закладці на Андріївському бастіоні церкви в ім’я Св. Апостола Андрія Первозваного». Чин закладки очолив київський митрополит Рафаїл Заборовський. Перший камінь поклала сама Єлизавета, за нею – Олексій Розумовський, а після них – інші знатні особи. На місце, де мав би бути вівтар, встановили дерев’яний хрест, це сприймалося як сакральне дійство, що повторювало дії Андрія Первозваного.
Непомітне освячення
Проєкт, за яким збудовано церкву, з’явився не відразу. Спочатку його розробляв архітектор Йоган-Ґоттфрід Шедель, але він не знайшов підтримки у Санкт-Петербурзі. Схоже на те, що обер-архітектор Бартоломео Франческо Растреллі «приревнував» і взявся робити свій варіант. Особливою оригінальністю проєкт Растреллі не відрізнявся, Андріївська церква була дуже схожою на собор Смольного монастиря у Санкт-Петербурзі.
Архітектор згодом писав у переліку власних творів – «Загальному описі всіх споруд, палаців і садів»: «Я побудував у місті Києві, у провінції Україні, велику кам’яну церкву з куполом і 4 вежами у вигляді дзвіниць. Це будівля побудована на бастіоні св. Андрія, бо, згідно із переказами цієї країни, св. Андрій, проїжджаючи через ту провінцію, спорудив там хрест, який зберігається з великою пошаною, тому імператриця наказала побудувати цю церкву в тому самому місці, де цей св. апостол поставив хрест» (цитата за книгою Давида Аркіна «Растреллі»).
Олексій Антропов. Андрій Первозваний встановлює хрест на Київських горах. Картина зберігається у Андріївській церкві
Проте справа з будівництвом церкви, як і палацу, затягувалася. Лише влітку 1747-го (за три роки після закладки першого каменя) із Санкт-Петербурга привезли проєкт і розпочали виготовлення робочих креслень. Тим часом укріплювали схили пагорба та створили запас будівельних матеріалів.
Згодом у документах, що стосувалися київського будівництва, церкву і палац згадували разом. Так, наприклад, у імператорському указі від 8 липня 1747 року вимагалося пришвидшити роботи «з будівництва в Києві церкви Св. Апостола Андрія Первозваного і нашого дому» (цитата за першим томом видання Миколи Закревського «Описание Киева: вновь организованное и значительно умноженное изд. с прил. рис. и чертежей»).
Палац і церкву мали будувати одночасно, проте царський палац, який почали зводити 1748 року, здали в експлуатацію 1755-го, а Андріївську церкву освятили лише 1767-го. За той час політичні обставини змінилися, існування гетьманської України з адміністративним центром у Глухові (потім – у Батурині) добігало кінця.
Андріївська церква. Фотоательє Гудшона і Губчевського. Початок 20 століття. Національний музей історії України
1762 року Єлизавета Петрівна померла, і тоді вже граф і генерал-фельдмаршал Олексій Розумовський відійшов у тінь. Про київську Андріївську церкву надовго «забули», будівництво і розписи (не цілком) завершили до літа 1767 року. Більшість малярських робіт у інтер’єрі виконали російські митці Олексій Антропов, Іван Вишняков та інші, серед місцевих помічників виділявся молодий Дмитро Левицький, який згодом став відомим портретистом. 19 серпня 1767 року церкву освятив київський митрополит Арсеній Могилянський за участі місцевого духовенства та керівництва. З російської столиці ніхто так і не приїхав.
Місце, де висвятили на єпископа племінника Симона Петлюри
Андріївську церкву будували 27 років, до цієї події не дожив ні автор проєкту, архітектор Бартоломео Растреллі (†1771), ні архітектор Іван Мічурін, який керував будівництвом (†1763), ні ті, хто закладав перший камінь: митрополит Рафаїл Заборовський (†1747), імператриця Єлизавета (†1762), Олексій Розумовський (†1771).
У наступні століття церкву неодноразово ремонтували, оновлювали, тож її вигляд почав помітно відрізнятися від задуму архітектора. Реставрація 1974–1987 років, після виявлення у Австрії оригінальних креслень, значною мірою повернула церкві первісний вигляд.
Священник Микола Капшученко біля Андріївської церкви. Фото 1957 року
У сучасній українській історії Андріївська церква кілька разів відіграла помітну роль. Так, 1942 року у храмі висвятили нових єпископів Української автокефальної православної церкви, серед них – Мстислава Скрипника, племінника Симона Петлюри.
Єпископ Мстислав Скрипник. Фото 1947 року
Вдруге в соборі Мстислав Скрипник побував 1992 року вже як перший патріарх УАПЦ, про що свідчить відповідна меморіальна таблиця. Певний час у стилобаті (верхня частина східчастого цоколю) Андріївської церкви функціонували навчальні заклади УАПЦ, а згодом – Української православної церкви Київського патріархату.
У процесі оформлення сучасної Православної церкви України Андріївська церква за рішенням уряду передана під київське подвір’я Вселенського патріарха. Водночас пам’ятка входить до складу Національного заповідника «Софія Київська».
Підготував Олександр Кучерук, завідувач відділу історії України 14 – початку 20 століть
