Урочиста передача клейнодів ДЦ УНР новообраній владі незалежної України в Маріїнському палаці. 24 серпня 1992 року
Українська Народна Республіка зі столицею в Києві як державна форма існування нації, започаткована 1917 року, показала світові, що є такий народ, що є така держава. Обставини боротьби з російською більшовицькою навалою 1920 року змусили уряд УНР тимчасово перенести свою діяльність за межі України. Це протривало до 1991 року, коли країна відновила свою незалежність.
Четвертий Універсал Центральної Ради. 1918 рік. Національний музей історії України
Державний центр УНР в екзилі діяв на підставі кількох законів УНР і був легітимним продовжувачем влади республіки. До його складу входили: Всеукраїнська Національна Рада (законодавчий орган), Виконний орган (уряд) і Президент УНР. 1991 року Президентом УНР (п’ятим) був Микола Плав’юк.
Микола Плав’юк потискає руку президентові України Леоніду Кравчуку після виголошення доповіді в палаці «Україна». 22 серпня 1992 року
Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року Державний Центр УНР в екзилі на території США провів 10-ту сесію УНРади та ухвалив завершити свою діяльність і передати повноваження новообраній владі незалежної України.
Президентська печатка. 2020 рік. Національний музей історії України
Спочатку планували провести урочисту передачу повноважень і символів влади – клейнодів ДЦ УНР, 22 січня 1992 року. Цього дня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила незалежну Українську Народну Республіку, а 22 січня 1919-го Універсалом Директорії УНР було затверджено об’єднання УНР і ЗУНР в унітарну державу – Українську Народну Республіку. Обставини змусили перенести подію на декілька місяців, на час відзначення першої річниці Незалежності.
Рельєфний відтиск печатки президента УНР. Національний музей історії України
Власне, передача повноважень відбулася в серпні 1992 року протягом двох днів. 22 серпня у палаці «Україна» провели Перший форум Світового конгресу українців на рідних землях у Києві. Після виступу новообраного президента України Леоніда Кравчука слово взяв президент УНР в екзилі Микола Плав’юк, який оприлюднив документи ДЦ УНР про рішення припинити діяльність і передати свої повноваження уряду України. 24 серпня в резиденції Президента України – Маріїнському палаці, відбулася урочиста передача символів державної влади УНР до рук президента України Леоніда Кравчука та голови Верховної Ради Івана Плюща. У події брала участь делегація ДЦ УНР, до якої, зокрема, входили: президент Микола Плав’юк, голова УНРади Михайло Воскобійник, голова виконного органу Іван Самійленко. Передача символів державної влади УНР відбувалася у присутності митрополита УАПЦ Мстислава Скрипника (племінника голови Директорії УНР Симона Петлюри). Було передано прапор, президентський клейнод (в основі якого – мощівниця з гербом роду Мазеп) та печатку президента УНР в екзилі, а також грамоту про складання повноважень ДЦ УНР в екзилі.
Фрагмент експозиції «Музею Української революції 1917–1921 років». Національний музей історії України. 2020 рік. Президентська печатка – у вітрині ліворуч
Нині президентський клейнод зберігається у апараті президента України, грамота – в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ). Печатка прикрашала експозицію «Музею Української революції 1917–1921 років» Національного музею історії України, а з початком російсько-української війни перебуває у безпечному місці. Прикро, але доля прапора залишається невідомою.
Оригінальні меблі і речі робочого місця Миколи Плав’юка в експозиції «Музею Української революції 1917–1921 років». 2020 рік. Національний музей історії України
Особливість печатки президента УНР в екзилі в тому, що це – не матриця для чорнильного відтискування зображення, а металева конструкція для нанесення на папір рельєфного відтиску. На відтиску ми бачимо вписані в коло тризуб, за периметром – напис «Президент Української Народної Республіки». Рельєфна печатка є «вищою» за чорнильну, її ставлять тільки на тих документах, що мають особливе значення.
Підготував Олександр Кучерук, завідувач відділу історії України 14 – початку 20 століть
