19 січня 1912 року в місті Тернополі народився Ярослав Стецько –   ідеолог Організації українських націоналістів та учасник визвольних змагань 1940–1950‑х років.

Закінчивши Тернопільську гімназію, в 1929–1934 роках він навчався на правничому та філософському факультетах Краківського та Львівського університетів. Ще студентом Ярослав Стецько брав активну участь у національно-визвольній боротьбі. Зокрема, став членом нелегальної організації «Українська націоналістична молодь», Української військової організації та Організації українських націоналістів. Також був редактором підпільних націоналістичних видань «Юнак», «Юнацтво» та «Бюлетень Крайової екзекутиви ОУН на західних українських землях». За таку діяльність польська влада в 1932 році засудила Ярослава Стецька до п’яти років ув’язнення, звідки його звільнили 1937-го.

За рік, у 1938-му, Ярослав Стецько виїхав за кордон. У лютому 1940 року у Кракові він став одним з ініціаторів створення Революційного Проводу ОУН-Б, а у квітні 1941 року Ярослава Семеновича обрали заступником провідника ОУН-Б Степана Бандери. З червня 1940 року по липень 1941 року Ярослав Стецько був головою та керівником ресорту соціальних реформ, з 1968 по 1986 роки — третім головою ОУН-Б, а також із 1946 року і до смерті очолював Антибільшовицький блок народів.

В експозиції Національного музею історії України є декілька предметів, пов’язаних із діяльністю Ярослава Стецька в еміграції. Зокрема, це фотографія, на якій він стоїть (другий праворуч) серед учасників міжнародної конференції Антибільшовицького блоку народів, що відбулася у В’єтнамі в 1957 році. Також у вітрині можна побачити Маніфест ОУН 1981 року та Грамоту подяки, надану Василю Безхибнику за пожертву у Фонд оборони України за підписом голови Проводу Ярослава Стецька.

Підготувала Олена Кохан, наукова співробітниця музею