4 січня 1837 р. у м. Кременчук на Полтавщині народився Павло Гнатович Житецький – український мовознавець, фольклорист, педагог, громадський діяч. Син священника. Навчався у Полтавській духовній семінарії (тоді вона діяла в Переяславі), Київській духовній академії (нині – Національний університет «Києво-Могилянська академія»), а згодом закінчив історико-філологічний факультет Імператорського університету Святого Володимира (тепер – Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

Павло Гнатович зробив вагомий внесок у розвиток українського словникарства, вивчення історії літературної української мови та фольклору. У своїх працях він обстоював окремішність української мови, підкреслював наявність її специфічних рис ще в середньовічних літописах, обґрунтовував необхідність її використання у навчальних програмах. П. Житецький відкрито декларував свої українофільські погляди, долучився до Київської громади, громадської та культурницької організації. Внаслідок чого, потрапив під поліційний нагляд та на деякий час втратив право викладання у Колегії Павла Ґалаґана. Попри це, пізніше, він отримав державні премії за свої праці з історії поезії, став член-кореспондентом Петербурзької академії наук. Павло Гнатович Житецький відійшов у засвіти 18 березня 1811 р. у Києві.

У бібліотеці Національного музею історії України зберігається видання «Словника староукраїнської книжної мови за рукописом ХVІІ ст..», здійснене Павлом Житецьким. Це джерело було частиною збірки, що зберігалась у Києво-Печерській лаврі; йому передував рукопис «Граматики словʼянської» Мелетія Смотрицького (1619). Словник Павло Гнатович підготував до друку як додаток до одного з випусків журналу «Київська старовина» (1888). Цей часопис свого часу був відомим періодичним виданням, виходив протягом 1882–1906 рр. російською мовою з огляду на дію Емського указу (ухваленого 1876 р.)

Житецький упорядкував текст рукопису, дещо осучаснив його і написав невелику критичну мовознавчу передмову. Прикметно, що Павло Гнатович вирішив зберегти літеру ґ, яку тоді припинили вживати. Публіковане джерело він охарактеризував як чернетку словника синонімів, яку автор копії граматики, ймовірно, уклав для власних потреб. Чимало слів, синоніми до яких подані у словнику, нині присутні в літературній українській мові; деякі з них мають статус архаїзмів або є запозиченнями з польської. Помітно, що зазвичай такі передмови більш докладні, однак це видання вже саме собою залишається актуальним джерелом у руслі сучасних мовознавчих та археографічних студій.

Підготувала Надія Кравченко, наукова співробітниця відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України