Після окупації більшої частини українських земель у листопаді 1920 р. Радянською Росією, вище політичне та військове керівництво УНР, що разом із військом перебувало на території Польщі, прийняло рішення — організувати антибільшовицьке повстання на українських теренах.
Повстання мало спалахнути внаслідок рейдових дій підрозділів армії УНР у більшовицькому запіллі. Організацією займався створений у січні 1921 р. Партизансько-повстанський штаб, очільником якого став генерал-хорунжий армії УНР Юрій Тютюнник. Початок походу з травня по жовтень відкладали кілька разів, але врешті-решт затвердили на 10 жовтня 1921 р. 23 жовтня командувачем Повстанської армії Симон Петлюра призначив Юрія Тютюнника.
Похід розпочався переходом радянсько-польського кордону одним з підрозділів Подільської групи 25 жовтня 1921 року.
Війська, що брали участь у рейді було розділено на три бойові групи: Волинську, Подільську та Бессарабську. Волинську, що складалася із 879 бійців, очолив безпосередньо генерал-хорунжий Юрій Тютюнник. Подільську, чисельністю 374 вояки — підполковник Михайло Палій-Сидорянський. Бессарабська, налічувала близько 300 чоловік, нею керував генерал-хорунжий Андрій Гулий-Гуленко. Загальний план військової операції передбачав, що дії Бессарабської та Подільської груп мали відвернути увагу основних сил ворога. Згодом Подільська повинна була з’єднатися з головним ударним підрозділом — Волинською групою та вирушити на Київ.
Виступ Бессарабської групи став очікуваним для радянських військ, тому після кількох прикордонних сутичок та невдалої спроби захоплення міста Тираспіль її основні сили відступили.
Дії Подільської групи можна вважати вдалішими, хоча її забезпечення зброєю та спорядженням, як і в інших, також було задалеким від необхідного. Із важкими боями загін пройшов усе Поділля і вийшов у район містечка Бородянка, що розташоване на північний захід від Києва. Однак з’єднатися з основними силами повстанців цьому угрупованню військ так і не вдалося, і воно було змушене повернутися назад.
Волинська група перейшла кордон у районі міста Олевська 4 листопада 1921 р. Спершу дії групи були успішними — 7 листопада навіть вдалося на короткий час захопити місто Коростень, проте сили були надто нерівними. 17 листопада 1921 р. у бою під селом Малі Міньки повстанці були розбиті. Частина бійців групи потрапила у полон, і їх доля склалася трагічно. 21 листопада 1921 р. 359 вояків Повстанської Армії було розстріляно у селі Базар.
Другий Зимовий похід армії УНР не досягнув своєї стратегічної мети: українські терени не було звільнено від більшовиків, і загальнонаціонального повстання, на яке сподівалося політичне керівництво Української Народної Республіки, не відбулося. Натомість цій військовій акції судилося стати символом незламності бойового духу та самопожертви українських вояків.
У експозиції «Музей Української Революції 1917—1921 рр.» зберігається рукопис генерал-хорунжого армії УНР Миколи Капустянського, у якому він зафіксував свої спогади про вищезгадані події.
Підготував Богдан Скопненко, старший науковий співробітник музею
