Сьогодні світ зі скорботою згадує 80-і роковини трагедії Бабиного Яру — одного з найжахливіших символів Голокосту. У 1941—1943 роках це урочище на північно-західній околиці Києва стало місцем масових страт і поховань, величезною братською могилою. Тільки за офіційними даними, там загинуло понад 100 тисяч євреїв, ромів, полонених червоноармійців, пацієнтів психіатричної лікарні, цивільних заручників, українських націоналістів, радянських партизанів, в’язнів Сирецького концтабору.
Серед людей, які пережили окупацію Києва і стали свідками трагедії Бабиного Яру, була і працівниця нашого музею — історикиня, археологиня Надія Володимирівна Лінка (уроджена Геппенер). Під час окупації, щоб утримувати родину, а також уберегти культурні цінності від знищення та вивезення з України, вона працювала у музеї до- і ранньої історії.
Після війни Надія Володимирівна написала спогади про свою роботу та життя в окупованому Києві. Вони опубліковані в книзі «Києво-Печерська Лавра у часи Другої світової війни: Дослідження. Документи», що вийшла друком у 2016 році.
У книзі серед інших спогадів є також і згадка про те, як сприймали події вересня 1941 року звичайні мешканці Києва: «Всі відчули свою безпомічність, безправ’я перед обличчям переможця… Більшість євреїв, звичайно, розуміли те, що їх чекає смерть, і всі вони провели останню ніч у сльозах та молитвах. 29-го вересня розпочалась страшна хода до ярів на західній околиці міста, до Бабиного яру… Більшість йшла в глибокому смутку, із сльозами, стогонами, усвідомлюючи те, що вони проходять останню путь. Я не ходила дивитись на це жахливе видовище, але було багато друзів, а ще більше цікавих, які довго проводжали приречених. Розповідали про те, що в якомусь визначеному місці проводжаючих попереджали про те, що всі, хто піде з євреями далі, вже повернутись не зможе і розділить їх долю до кінця. Подальший шлях був оточений військами, ті, хто проводжали, звичайно, повертались... Впродовж цілого тижня після страти євреїв, кияни всіляко намагались не показуватись на вулицях, не бачити «арійців»».
Сама Надія Володимирівна Лінка, не зважаючи на сувору заборону нацистської влади, допомогла одній своїй колезі врятуватись. Музейниця надала 38-річній Ганні (Хані) Генахівні Беркович на деякий час притулок у своїй квартирі.
Сьогодні День пам'яті жертв Бабиного Яру вшановується в Україні на державному рівні. Це є свідченням того, що в колективній пам’яті народу такі скорботні події не мають строку давності.
Підготували Тамара Куцаєва і Альона Якубець, відділ історії ХХ століття
