Цього року святкує своє 92-річчя відомий український поет, перекладач, літературознавець, політичний і громадський діяч Дмитро Васильович Павличко. Він народився в селі Стопчатів сучасної Івано-Франківської області в селянській родині. 1948 року Дмитро закінчив Яблунівську середню школу, а 1953-го — філологічний факультет Львівського університету. Тоді ж вийшла друком його перша збірка поезій «Любов і ненависть». 1955 року Дмитра Павличка виключили з аспірантури університету за виступи проти русифікації України.
В 1963 році Дмитро Васильович переїхав до Києва, де спочатку працював на кіностудії імені Олександра Довженка, а згодом, протягом 1971—1978-х років, був головним редактором журналу «Всесвіт». У другій половині 1980‑х років він активно боровся за надання українській мові статусу державної в УРСР.
На початку 1990‑х років Павличко був народним депутатом декількох скликань Верховної Ради. Крім того, став одним із засновників Народного руху України, Товариства української мови імені Тараса Шевченка та Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.
В експозиції Національного музею історії України представлені дві фотографії Дмитра Васильовича — 1960‑х років, де він разом із Іваном Драчем та Борисом Олійником, та 1990 року, на якій поет, вже як народний депутат, спілкується з Леонідом Кравчуком під час перерви між засіданнями І сесії Верховної Ради УРСР ХІІ скликання.
У лютому 2021 року Дмитро Павличко передав до Національного музею історії України 42 книжки із власним підписом. Із них до основної колекції музею надійшли три його збірки — «Голоси мого життя», «Спочатку» та «Вірші з Майдану».
Підготувала Олена Кохан, наукова співробітниця Національного музею історії України
