П. Валуєв (худ. І. Крамськой, др. пол. ХІХ ст.) та автограф Валуєвського циркуляру (1863 р.).

Гучні політичні перипетії навколо Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” яскраво засвідчують гостроту та актуальність цього питання в сучасному українському суспільстві. Чинний (і визнаний Конституційним судом) закон остаточно юридично внормував статус української мови в нашій державі. Проте введення в дію його положень зіткнулося з опором не лише окремих політичних сил, а й навіть урядів кількох держав. Хоча сам закон просто відновлює історичну справедливість щодо мови, яка в минулі кілька століть зазнавала суттєвих обмежень, утисків і прямих заборон. Відлік останнім фактично поклав сумнозвісний “Валуєвський циркуляр”, що вперше суттєво обмежував друк розмовною українською мовою (усі раніші заборони стосувалися здебільшого староукраїнської мови).

Виданий 30 липня 1863 р. таємний циркуляр став реакцією урядових кіл Російської імперії на бурхливий розвиток української культури в Наддніпрянщині (діяльність громад, відкриття недільних шкіл, видання книг тощо). Приводом для ухвалення Валуєвського циркуляру стало польське Січневе повстання (1863—1864 рр.): російська влада злякалася, що національне відродження українців може відбуватися під впливом поляків та потенційно призведе до політизації українського руху. Адже якби майже 15 млн. українців Наддніпрянщини почали вимагати власної держави, це мало б катастрофічні наслідки для Російської імперії. Саме тому міністр внутрішніх справ Петро Валуєв спробував цим актом обмежити вплив національно-свідомої української інтелектуальної еліти на український загал. Зробити це було вирішено шляхом заборони друку українською мовою книг освітнього та релігійного змісту, тобто тої літератури, з якою потенційно могли мати справу пересічні українці (селяни та міщани).

Освітні видання українською мовою в Російській імперії початку 1860-х рр.: “Арихметика або Щотниця” О. Кониського та “Українська абетка” М. Гатцука. Із зібрання Національного музею історії України.

 Наслідками видання циркуляру стало драматичне гальмування розвитку української культури, оскільки цензори часто “про всяк випадок” забороняли друк навіть книг красного письменства. Боротьбу проти дії циркуляру тривалий час вели діячі українських громад, зокрема, знаний історик Микола Костомаров. Зрештою, 1876 р. циркуляр був доповнений Емським указом, який повністю забороняв публічне функціювання української мови в Російській імперії.

Підготував науковий співробітник Анатолій Бараннік