29 липня 1921 року – дата, яка ознаменувала початок голоду в Україні, що тривав із 1921 до 1923 року. Саме цього дня політбюро ЦК КП(б)У надіслало до ЦК РКП(б) телефонограму із зобов’язанням зібрати в УСРР 100 мільйонів пудів продовольчого податку із врожаю 1921 року. З огляду на те, що через сильну посуху на півдні України вже на початок літа в селян не вистачало продовольчих запасів навіть для власних потреб, не кажучи вже про їх «надлишок», відповідне рішення політбюро ЦК РКП(б) започаткувало масовий голод в селах на українському півдні.

Того самого дня в центральній українській газеті «Вісті ВУЦВК» з’явилося повідомлення про необхідність допомоги селянам півдня України, які потерпали від голоду: «допомога голодуючим губерніям України — Катеринославській, Запорізькій, Донецькій, Миколаївській та Одеській — являється тепер настільки необхідною, що комісія признала потрібним насамперед дати допомогу голодуючим України».

Проте в Москві вирішили блокувати інформацію про голод в Україні, натомість дозволили говорити лише про голод на Поволжі. З УСРР же продовжували вивозити зерно. Так, із врожаю того року до Росії вивезли 28,5 мільйонів пудів зерна, і це мало катастрофічні наслідки для України. Обов’язок допомагати голодуючим РСФРР з неї зняли лише в червні 1922 року.

Кількість селян, які постраждали від голоду, невідома. Є інформація лише про те, що взимку 1922 року на півдні України голодувало близько 2 мільйонів дітей.

У експозиції Національного музею історії України містяться дві листівки 1921 року, в одній із яких — заклик до селян допомагати голодуючим донецьким шахтарям, а у другій — заклик до продпрацівників та членів комітетів незаможних селян іти в села й забирати в заможних селян хліб.

Підготувала Олена Кохан, наукова співробітниця Національного музею історії України