Делегація ЗУНР на чолі з Євгеном Петрушевичем. Кам’янець-Подільський, 1919 р. Світлина. Експозиція відділу «Музей Української революції 1917 – 1921 років» Національного музею історії України.
Євген Петрушевич – громадсько-політичний діяч, президент Української Національної Ради ЗУНР. Народився 3 червня 1863 р. у м. Буську на Львівщині. Навчався в Академічній гімназії у Львові та на правничому факультеті Львівського університету. Уже в студентські роки брав активну участь у громадському житті, очолював товариство студентів-українців «Академічне братство». На виборах 1907 р. Петрушевича обирають одним із українських послів до Державної Ради (парламенту Австро-Угорської імперії). Він стає одним із очільників Української парламентської репрезентації у Відні.
З початком розпаду імперії Габсбургів Євген Петрушевич – один з ініціаторів скликання у Львові української Конституанти (постала 18–19 жовтня 1918 р.), яка ствердила право підавстрійських українців на створення незалежної держави та обрала її законодавчий орган – Українську Національну Раду. Її головою (президентом) став Петрушевич – прихильник мирної та законної передачі влади українцям. У другій половині жовтня 1918 р. він очолив делегацію УНРади для переговорів з представниками австрійського уряду у Відні. З огляду на початок польсько-української війни вимушений деякий час перебувати там: у Галичину він повертається уже після захоплення поляками Львова і 3 січня проводить у Станіславові першу сесію УНРади, на якій було схвалено закон про злуку із УНР. Після урочистого проголошення у Києві Акта злуки УНР та ЗУНР Петрушевич входить до складу Директорії.
Враховуючи низку поразок українських військ на протипольському фронті, УНРада 9 червня 1919 р. надає Євгену Петрушевичу спеціальні права Диктатора (найвищого військово-політичного очільника ЗУНР під час війни). Під тиском переважаючих польських військ вимушений у липні 1919 р. разом із Українською Галицькою Армією та урядовими структурами ЗУНР перейти за Збруч і переїхати до Кам’янця-Подільського – тимчасової столиці УНР. Саме там з усією гостротою виявилася різниця політичних орієнтацій наддніпрянських політиків, очолюваними Головним отаманом Армії УНР Симоном Петлюрою, та кола прихильників Євгена Петрушевича. Диктатор ЗУНР категорично не сприймав ідеї союзу з Польщею, натомість схилявся до угоди з російськими білогвардійцями, яких підтримувала Антанта.
У другій половині листопада 1919 р. Євген Петрушевич виїжджає до Відня, сподіваючись домогтися визнання Паризькою мирною конференцією державного статусу ЗУНР, одначе його сподіванням не судилося справдитися. Після рішення Ради послів країн Антанти про приналежність Східної Галичини до Польщі (березень 1923 р.) розпустив урядові структури ЗУНР і фактично припинив активну громадсько-політичну діяльність.
Помер Євген Петрушевич у Берліні 29 серпня 1940 р. Перепохований у Львові на Личаківському цвинтарі.
Підготував Олександр Хоменко, науковий співробітник відділу «Музей Української революції 1917 – 1921 років» Національного музею історії України
