21 травня у світі відзначають свято одного із найпопулярніших з напоїв – Міжнародний день чаю. В Україні впродовж багатьох років люди пили трав’яні настої, відвари або узвари із сухофруктів, сушених трав, гілок фруктових дерев або ягід. Такі напої знімають втому, поліпшують самопочуття у спеку, бадьорять і надають сил. Традиційний чай завезли на територію України в XVII ст. Його завезли з Китаю. Через Київ та територію України чай потрапляв до Європи. Спочатку в аристократичних колах його використовували як модні ліки, і тільки з кінця ХVІІІ ст. стали пити як освіжаючий та тонізуючий напій. У цей період чаювання було дорогим і модним захопленням, а церемонія вимагала відповідного антуражу. Її обов'язковими атрибутами були різноманітні за формою чайні столики, а також особливий вид посуду – чайний. Одним із видів такого специфічного посуду були чайники. Чайники більшого розміру називали «доливними» і використовували для розливання вже готового гарячого чаю у чашки, а чайники меншого розміру – «заварними» – в них напій заварювали. Щоб чайник довше зберігав тепло, для нього виготовляли порцелянову грілку з підставкою для свічки, часто у вигляді невеликої вежі, на яку його встановлювали. Для того, щоб заварка не потрапила у чашки, в заварні порцелянові чайники під кришку вміщували спеціальні вставки-ситечка, які були виготовлені із основного матеріалу. Також поширеними були спеціальні срібні ситечка для чашок, які мали дуже різноманітну форму і часто витончений вигляд. Для зберігання сухого чаю почали виготовляти різноманітні за формою, декором та матеріалом чайниці.

У середині галантного століття стають модними та популярними чайні сервізи. Відповідно до тенденцій тогочасної моди, з’являється особливий різновид коштовних чайних та кавових художньо декорованих сервізів – так звані камерні. Будь-який сервіз для чаю розміщували на таці. Сервіз, розрахований на будь-яку кількість персон, називали «кабаре» (від фр. Cabaret). Такий сервіз складався з чайних пар, молочника, цукорниці і чайника. Суто для сніданку і ранкового чаю подавали сервіз «Дежене» (від фр. Déjeuner – сніданок). Він зазвичай складався з таці, на якій розміщені чашки з блюдцями, чайника та цукорниці. Залежно від кількості персон, в ньому могла бути різна кількість чашок. Сервіз для двох називали тет-а-тет (фр. Tête-a`-tête – «наодинці», а буквальний переклад – «голова до голови»). Він містить 2 чайні пари (чашку з блюдцем), 2 пиріжкові тарілки, чайник і цукорницю (додатково може бути і молочник). Такі сервізи могли бути подарунком для молодят, і символізували подальше спільне щасливе життя. Якщо чаювання відбувалося наодинці, то господарю подавали сервіз «егоїст» (від фр. Egoist) або «Солітері» (від фр. Solitaire – самотній, окремий), який був розрахований тільки на одну особу. Він міг складатися навіть з двох предметів – чашки і невеликого блюдечка-підставки. Вони мали продемонструвати багатство і розкіш господаря. Їх зберігали у спеціальних шафах-вітринах як частину інтер’єру або на спеціальних чайних столиках, і передавали у спадок. Сервізи «тет-а-тет» і «егоїст» увійшли в моду в другій половині ХVІІІ – першій половині ХІХ ст., і є цікавим свідченням тогочасної побутової культури. Поряд із чітко вираженою функціональністю, ці мініатюрні ансамблі нерідко грали роль дорогих і зворушливих подарунків. Водночас вони демонстрували тонкий смак і респектабельність їхніх володарів. Оригінальність та коштовність порцелянових чайних сервізів надавала процесу чаювання особливо вишуканої атмосфери та настрою.

Картина Олексія Волоскова (1822–1882) «За чайним столом». 1851 р. На картині зображено «Чайну кімнату» родини Григорія Тарновського (1788–1853) у Качанівці.

У ХІХ ст. чай став загальновживаним повсякденним напоєм. Військовий історик, засновник історико-мистецької колекції «Музей України» Павло Потоцький (1857–1938) писав у спогадах, що ранок у його родині починався саме з чаю чи кави, які разом з білим хлібом, маслом, коржиками, молоком подавали о 10-й ранку. Вдруге чай пили о 6-й вечора, і чаювання вже супроводжували сир, кисле молоко, сметана, різне домашнє печиво.

Поступово у своєму побуті українці почали використовувати самовари. Як вважають дослідники, самовари почали набирати популярності на українських землях приблизно із 1820-х років. У цей період керамічні заклади України: Баранівка, Корець, Городниця, а також Києво-Межигірська фаянсова фабрика, виготовляли поштучний чайний посуд та чайні сервізи різних форм та фасонів на різну кількість персон, і задовольняли будь-які смаки та потреби місцевої аристократії. На особливу увагу заслуговує порцелянова фабрика багатого поміщика Андрія Міклашевського (1801–1895) в селі Волокитиному (нині – Сумської області). Заклад функціонував у 1839–1861 роках, і одразу був зорієнтований на продукцію у стилі повторне рококо. Виробництво налагодили брати Франсуа й Август Дарт – вихідці з родини відомого паризького фарфориста Луї Джозефа Дарта. Франсуа був організатором виробництва, знавцем декорування порцеляни й першим директором фабрики. Підприємство стало відомим своєю численною та унікальною продукцією. Цікаво, всю продукцію виробляли місцеві селяни й кріпаки, і навіть розписували її під наглядом головного оформлювача – француза Франсуа Дарта.

У зібранні Національного музею історії України зберігаються предмети з оригінального порцелянового чайного сервізу «Егоїст», який виконаний у стилі повторне рококо наприкінці 1840-х років. Із сервізу збереглися: таця, чайник, цукорниця, молочник. У невеликих за розміром предметах майстер знайшов бездоганне поєднання форми і декору. Привертає увагу зелене тло з квітковими гірляндами. Кожний предмет оздоблений ракайльним резервом, який заповнений батальними сценами із військових походів Наполеона І». Незважаючи на наївний, трохи примітивний поліхромний розпис, одну мініатюру вдалося ідентифікувати. На молочнику зображено фрагмент з картини Па Герена «Бонапарт вибачає повстанців в Каїрі» (1798). Ошатність та вишуканість підкреслює блиск позолоти на кожному предметі. Всі предмети можна розмістити на таці. Такий сервіз могли демонструвати на невеликих «експозиційних» столиках як кімнатний декор. Волокитинський сервіз «Егоїст» з колекції нашого музею належить до презентаційних коштовних камерних чайних виробів, які є унікальним предметами українського порцелянового виробництва ХІХ ст.

Підготувала Ольга Іванова, завідувачка відділу екскурсійного обслуговування Національного музею історії України