Цього дня в Україні лунають взаємні вітання: «Христос Воскрес!» – «Воістину Воскрес!» із особливою надією на мир і добро для кожного з нас. Вітаємо зі світлим святом Великодня та розповідаємо про пишно розшиті підризники з нашого музейного зібрання.
Українське мистецтво кінця ХVІІ–ХVІІІ ст. розвивалось у складних взаємозв’язках і взаємодії із культурами Заходу і Сходу з орієнтацією на досягнення західноєвропейського стилю бароко. У шитві це виявилось у посиленні ошатності та урочистості виробів, багатстві їхнього оздоблення. Козацька старшина, хоч і намагалася підкреслити власний добробут, проте не втрачала зв’язку із традиціями й побутом українського народу. В зазначений період найбільшого розквіту досягло українське бароко, розпочався процес формування рис, притаманних винятково українському шитву.
Особливо яскравого відображення це явище набуло в церковному одязі, який розшивали багато й пишно для надання йому урочистості та святковості. Такі декоративні прийоми викликали у спостерігачів піднесення, радість і відчуття дотичності до незвично прекрасного. Згадані прийоми яскраво проілюстровані у підризнику – одному з видів богослужбового облачення священників, який одягали під ризи, довгий до п’ят одяг із вузькими рукавами. В колекції Національного музею історії України зберігається унікальна збірка зразків вишитих лиштв підризників ХVІІІ–ХІХ ст., яка налічує 103 одиниці зберігання.
Переважна більшість музейних предметів виконана на полотняній тканині, лиштва вишита шовком, здебільшого із доповненням золотної та срібної нитки. Значна кількість зразків датується ХVІІІ ст., і лише 12 одиниць – ХІХ ст. До музейного фондового зібрання частина зразків почала надходити з 1905 року (заклад тоді мав назву Київський художньо-промисловий і науковий музей), а також завдяки експедиціям до Полтавської, Київської, Волинської та Подільської губерній, організованим директором Миколою Біляшівським та науковцем Данилом Щербаківським у 1908–1914 роках. У подальші роки лиштви підризників надходили з Флорівського монастиря, церкви Миколи Доброго, Софіївського собору. Значна частина потрапила із приватної збірки Богдана та Варвари Ханенків. На багатьох зразках збереглася печатка: «Киевская контора Ханенко, Терещенковская, 15». Останні матеріали надійшли в 1924–1925 роках.
Рослинний орнамент, який прикрашає вишиті зразки, дає можливість уявити барокове світобачення майстринь, які довільно компонували добре їм відомий орнамент. Українське бароко досягло свого найбільшого прояву саме у вишивці, у зверненні до популярних мотивів – букетів, перев’язаних стрічками, кошиків із квітами. Квіти найчастіше «проростали» із вазонів, орнаментальні композиції ставали симетричними. В багатьох зразках спостерігається поєднання східних мотивів – квіток лотоса, граната, виноградної лози, з місцевими народними мотивами – стилізованими ружами, соняшниками, барвінком, дзвіночками. Більшість вишивок виконано технікою двобічної гладі шовковими нитками, які спочатку привозили із країн Близького Сходу, Італії, Франції. А з відкриттям шовківницьких мануфактур в Україні у ХVІІІ ст. використовували нитки й місцевого виробництва. Вишивку гладдю майстрині доповнювали гаптуванням, виконаним технікою «у прикріп».
Вишиті лиштви підризників періоду українського бароко зі збірки Національного музею історії України яскраво демонструють творчу індивідуальність українських вишивальниць.
Підготувала Ольга Іванова, завідувачка відділу екскурсійного обслуговування
