1 травня в історії Києва – неординарний день. Містяни відзначали його щонайменше за півтора століття до того, як він став святом міжнародної солідарності трудящих. І відзначали достоту так, як і нині полюбляють чимало українців, – вилазками на природу. Ввели маївки у міську культуру студенти Могилянської академії, адже це був час їхніх рекреацій, що справлялися за участі городян.
Та 1 травня в історії київської освіти позначено й іншою важливою подією. Саме цього дня 1789 року на Подолі з’явився другий публічний навчальний заклад – Головне народне училище. Досі в Києві діяла лише Академія (ще одна школа, що функціонувала у XVIII ст., – гарнізонна – попри достатньо численний склад, була закритим закладом, до якого могли потрапити лише солдатські діти). Максим Берлинський – автор написаної на рубежі XVIII–XIX ст. «Історії міста Києва» зафіксував, що акцію здійснено урочисто, «з пристойними обрядами та водосвяттям». Після промов був урочистий обід. Заклад зрештою розмістили у будинку, спеціально для цього придбаному батьками учнів.
Чотирикласне Головне народне училище – примітне явище в київській історії, не лише тому, що замахнулося на освітню монополію Могилянської академії, принаймні на середньому рівні освіти. Воно, як дітище перших модерних освітніх реформ, мало стати зразком нового секулярного закладу. Директором училища призначили світську особу – Петра Симоновського, який, свого часу, був перекладачем Генеральної військової канцелярії, членом Генерального військового та Київського земського судів, автором праці «Короткий опис про козацький малоросійський народ». Упродовж п’яти років в училищі викладали такі предмети: читання, письмо, математику, географію, історію, малювання, механіку, архітектуру, французьку та німецьку мови і неодмінний катехізис. Цікаво, що директор намагався змусити всіх домашніх вчителів та вихователів пансіонів Київської губернії, зокрема й іноземців, обов’язково підтвердити в Головному народному училищі свій професійний рівень, а, в разі потреби, підвищити тут кваліфікацію.
Ще одна визначальна риса училища – це перший навчальний заклад Києва, де навчалися дівчата. Вже у 1789 році їх було 30 (хлопців – 89). Деякі дівчата приходили на навчання разом із братами. Досі інституційної жіночої освіти не існувало – панянки здобували знання вдома, у монастирях або деінде. Тож новий заклад у місті ще й став першою ластівкою в освітній емансипації українок. Вже у XIX ст. у Києві діятиме не одна школа для дівчат. А в деяких учителюватимуть вихованки училища.
Зрештою, київське Головне народне училище не змогло конкурувати з Могилянською академією. Що й не дивно, адже вони різнилися своїм статусом. Та й Академія динамічно змінювалася. Ба більше, між двома закладами існувало певне єднання завдяки вчителям, адже дехто, як от викладач історії та географії Максим Берлинський (1764–1848), працювали і там, і там. У зібранні нашого музею зберігається портрет цього достойника – першого історика Києва. Він, до речі, подарував бібліотеці училища книги, а згодом продовжив викладати і в Першій київській гімназії, створеній 1809 року на базі Головного народного училища.
Підготував Максим Яременко, старший науковий співробітник Національного музею історії України
